Практична геостратегія #1: обумовленість звернення

9 листопада 2023 року в Київському національному університеті технологій та дизайну

відбулась I Всеукраїнська науково-практична конференція

«Проблеми реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права в Україні».

Детальніше тут.

Мав честь бути запрошеним і виступити першим. Висловлюю слова щирої дяки організаторам за проведення чудового на насиченого інформаційного заходу:

професору кафедри приватного та публічного права, доктору юридичних наук, професору Ігорю Діордіце,
завідувачу кафедри приватного та публічного права, доктор юридичних наук, професор Юрій Оніщик,
проректору з цифрової трансформації доктору технічних наук, доценту Володимиру Стаценку,
директору Інституту права та сучасних технологій, кандидату економічних наук, доценту Тетяні Власюк.

Важливо, що в рамках конференції було виділено окремо секцію, присвячену розгляду стратегічних проблем державної безпеки.

Окрема подяка за можливість презентації науково-технічній бібліотеці КНУТД моїх книжок. Це вже стало приємною традицією, дарувати власні книжки бібліотекам, беручи участь в благодійних акціях та проєктах.

Детальніше див. тут

Свою доповідь присвятив практичній геостратегії. Структурно виступ складався з декількох частин. Тому викладу їх в окремих постах з гіперпосиланням для більш точнішого сприйняття.

Відновлення ефективного розвитку модерної Української соборної Держави має ґрунтуватися на сучасних методологічних концепціях, теоріях, водночас і нових реаліях світової стратегічної архітектури.

Формування нового геостратегічного ландшафту відбувається в рамках реалізації нелінійної парадигми. Нинішні наукові дослідження щодо евристичних можливостей концептуальних моделей протиборства атлантизму і неоєвразійства, формування олігополярного світу на заміну монополярного вже вичерпали свій когнітивний потенціал.

Геополітика як надлишково розрекламована теорія, насправді виявилася неспроможною чітко і з наукових позицій пояснити і спрогнозувати на підставі власної методології, структурно-факторного моделювання, методів геополітичної кон’юнктури і націобезпекознавства чітких параметрів, форм і методів розвитку та будови нового світового порядку. Кволість чисельних положень геополітики стала наслідком домінуючої політико-небезпечної та руйнівної практики щодо поширення мілітарного геостратегічного дискурсу в міжнародні відносини.

Фактично геополітика виявилася сукупністю наукових теорій, теоретичні підвалини яких, за певних вдалих маніпуляцій, використовують держави для реалізації власних, в тому числі експансіоністських, загарбницьких геополітичних інтересів за рахунок інших країн.

Війна РФ проти Української Держави продемонструвала не лише агресивність і войовничість Росії, а передусім деструктивність змісту геополітичних концепцій, в яких протиборство атлантизму та євразійства визнається аксіоматичним, а агресивна війна РФ обґрунтовується російськими не лише політиками і пересічними громадянами, а й науковцями, які викладають свої неозорі огляди геополітичних концепцій і стверджують про природне право щодо постійного розширення власного геополітичного простору за рахунок інших країн, в тому числі і Української Держави, будь-якими засобами, включаючи геноцид, агресію, війну, міжнародний тероризм.

Наслідком формування і розроблення подальшого впровадження не лише у науковому середовищі, а й у політичну практику деструктивних концепцій та аксіом геополітики стало те, що такі явища, як: агресія, анексія, тероризм, війна суперництво та протиборство — стали системоутворюючими елементами практики творення міжнародних відносин.

Якщо останні 30 років після руйнування радянської імперії і війни в Югославії світ був здебільшого монополярний і тим самим було утворено тимчасовий геополітичний баланс, то зараз при спробах формування спочатку біполярного, потім багатополярного і наразі олігополярного світу, геополітика виявила свою теоретичну і концептуальну бідність, а головне нездатність саме в ракурсі теоретичної системи щодо формування принаймні світоглядних засад і смислів мирного співфункціонування різних соціальних систем в умовах нестаціонарності.

Сучасні геополітичні концепції виявилися наперед не здатними формувати гуманістичний і справедливий світ, оскільки геополітика побудована на засадах протиставлення, боротьби, суперництва і обґрунтування війни як продовження політики іншими засобами

Геополітика не має відповіді на питання щодо принципів та засад співіснування різних видів: розвитку та еволюції — з одного боку, гуманізму, справедливості, свободи, щастя і добра — з іншого.

Класична геополітика — це не про Українську Державу!

Улас Самчук дуже влучно із цього приводу зауважив :

„Найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа… Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, лише доводила нам, що ми — не ми, а щось інше” []^[1].

Тому постає необхідність у формуванні когнітивної системи, в рамках якої б знайшов свій опис весь спектр явищ стратегічного порядку стосовно прив’язки не лише до землі, простору і суші — складових матеріального світу, як це зазвичай виокремлюють різноманітні сучасні дослідники, виділяючи геополітику як самостійний напрям дослідження, а передусім стратегічній зріз — складову духовного і ментального, етичного світу — справедливий стратегічний простір — Добро, в якому функціонують явища стратегічного порядку, що може бути описано і досліджено в рамках адекватної теоретичної системи — геостратегії.

Унаочнюється потреба у виробленні нової метакогнітивної системи, в рамках якої б знайшов опис феномен розвитку нелінійних систем в умовах нестаціонарності, стратегічний простір процвітання і щастя, і тиражування неконфліктної парадигми на гуманістичних засадах.

Вирішення цих питань уможливлюється в рамках геостратегії — теорії, що пояснює і формулює чіткі напрями політико-безпекової і правової практики щодо досягнення процвітання в нелінійних системах на засадах коеволюції. Конструктивною відмінністю пропонованої в дослідженні метакогнітивної системи є ракурс процвітання та гуманізму, а не боротьби, перемоги, суперництва, теорії нескінченного розвитку та еволюції.

[1] Самчук У. Нарід чи чернь? // Українське слово від 9 листопада 1941 року.