Практична геостратегія #5: Антиукраїнство: чому це потрібно знати

9 листопада 2023 року в Київському національному університеті технологій та дизайну

відбулась I Всеукраїнська науково-практична конференція

«Проблеми реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права в Україні».

Детальніше тут.

Структурно мій виступ складався з декількох частин. У попередніх частинах було розглянуто:

Дана частина виступу в продовження теми практичної геостратегії була присвячена уґуртуванню тих концепцій до доктрин, які тим чи іншим чином упосліджують формування Української Держави.

Ці дослідження мною означено неологізмом: антиукраїнство.

Антиукраїнство: до фундації поняття

Антиукраїнство — геополітичне деструктивне вчення, що умоглядно нівелює екзистенцію, системно та послідовно заперечує можливість та факт існування Української Держави, української: мови, культури, цінностей, інтересів, ідентичності, історії, спадщини тощо.

Формується в рамках російських геополітичних шкіл і реалізується в практиці міжнародних відносин.

Базою антиукраїнства виступає вчення російських авторів до дописувачів про начебто особливу роль Росії у світовій історії та відповідну потребу в перманентній територіальній експансії, постійному розширенні геополітичного простору в рамках об’єднання під російською владою території і населення Української Держави на підставі надуманих та скомпільованих фактів та концепцій, що отримала назву „русскій мір”.

Росія в увленнях даних авторів чітко та кардинально протиставляється як самодостатня та оригінальна цивілізація як колективному заходу, так і передовсім США та Великій Британії, артикулюється начебто як інша цивілізація чи середовище, в якому нова цивілізація повинна виникнути, складовим якого має виступати позбавлене та видержавлене зненаціоналізоване і позбавлене ідентичності українство.

У своїй творчості я пропоную завжди звертатись не лише до аналізу наукових концепцій, а до праці та творчості творців, митців, які боронять дух нашої соборної держави.

У горизонтах розвитку геостратегії, мною уфундовується такий напрям як політична поезія, в рамках якої я прагну наближати читача до формування політичного мислення і політичної культури, і врешті-решт, політичного і стратегічного світогляду.

Відтак, я також з великою заохотою та погордою, пишаючись нашими нащадками, їх глибинним талантом, чуйністю до націоґенези, залюбки читаю політичну поезію українських авторів, використовую її в якості життєдайного джерела становлення цілісного світогляду стратіархів.

Одним із них, є Євген Маланюк соціал-націоналіст, бойовий офіцер української армії, учасник Першої світової війни та Національної революції 1917 – 1920 років, класик української поезії ХХ століття. Поезія Маланюка відзначається ідеалістичним активізмом, палкими антибуржуазними і елітарно-провідницькими волюнтаристськими мотивами та звертається до синтезу елліністично-нордійської естетики національного реваншу як єдиного шляху проривного повернення народної спільноти в модерну історію.

Євген Маланюк у своїй глибокій роботі „Наступ мікробів”, вдумливо накреслив:

„Призначення мікробів — руйнувати органіку життя. І смішно дискутувати з мікробом або сідати з ним за „круглий стіл” (як радять наївні земляки). Мікроб, наприклад, очевидно за „великопростірні” держави (навіть не імперії), за універсальну „єдинонеподільність” (труп, наприклад, є – по певнім часі – цілковито єдино-неподільний, що і є ціллю мікробів)”^[1].

Сучасні політичні концепції антиукраїнства

Отже, на сучасному етапі інституційного дизайну та відновлення Української Державності антиукраїнство реалізується у відповідних антиукраїнських доктринах:

1) “русскій мір”, рашизм, фашизм, неонацизм, неоімперіалізм, суверенна демократія;

2) євразійство та неоєвразійство;

3) неонорманізм;

4) пантуранізм;

5) панславізм / панмосквізм;

6) теорія геополітики;

7) суспільство соціального кредиту [, с. 18]^[2].

Свобода і незалежність, соборність і процвітання Української Держави можливі за умови зникнення стратегічного протиборства неоєвразійства і атлантизму, тобто за умови будови засад нового світового порядку поза контекстом геополітики і перманентного протистояння.

Володимир Ліпкан

Також у виступі мною було акцентовно на індоктринацію в простір української політологічної думки російських наративів українською мовою, ствердження про концептуальну завершеність та інші оціночні судження, які уможливлюють виявити захопленість і фактично пропагандистський характер окремих українських наукових досліджень. Відтак висновуємо і наступне: лише озвучувати слова українською мовою, геть не означає бути справжнім українцем.

Колись Симона Петлюри із цього приводу влучно висловився:

„Ви і є тими „українськими гнидами”, які гірші за „московських вошів”!

[1] Маланюк Є. Нотатники (1936 – 1968). Київ: Темпора, 2008. 335 с.

[2] Ліпкан В. А. Антиукраїнство. Ліпкан В. А. Стратегія державної інфраструктурної політики України : словник. Київ : В.А. Ліпкан, 2023. 252 с.