ВОЛОДИМИР ЛІПКАН: РЕФЕРАТ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ З ПОЛІТИЧНИХ НАУК “ГЕОСТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА”

© Володимир Ліпкан | 11.09.2025

Актуальність теми.

Відновлення ефективного розвитку України має ґрунтуватися на сучасних методологічних концепціях і теоріях, але водночас й нових реаліях трансформації світової стратегічної архітектури та утвердження оновленого міжнародного порядку. Збройна агресія РФ проти України продемонструвала не лише російську агресивність і войовничість, але і передусім — деструктивність змісту окремих геополітичних підходів, в яких протиборство атлантизму і євразійства визнається аксіоматичним, а агресивна війна РФ обґрунтовується «природним правом» на постійне розширення, експансію за рахунок інших країн будь-якими засобами, включно з геноцидом, агресією, війною та міжнародним тероризмом.

Наслідком подальшого впровадження у наукове середовище та політичну практику деструктивних геополітичних концепцій і аксіом стало те, що такі явища, як агресія, анексія, тероризм, війна, суперництво та протиборство, стають системоутворювальними елементами функціонування сучасної міжнародно-політичної взаємодії. В епоху постмодерну можна спостерігати порушення положень об’єктивізму, раціональності та розмивання засад міжнародної стабільності. З огляду на це постає необхідність оновлення когнітивної системи, у межах якої знайшов би опис увесь спектр явищ стратегічного порядку щодо прив’язки не лише до землі, простору і суші –– складових матеріального світу, а й передусім до складових духовного й етичного світу. А тому справедливий стратегічний простір має формуватися на засадах стратегічної суверенної рівності, де функціонують явища стратегічного порядку, що може бути описано й досліджено на рівні геостратегії.

Окремі аспекти проблематики геостратегії як теорії стосуються праць таких постатей, як: С. Бандера, В. Винниченко, В. Габсбург, М. Грушевський, С. Дністрянський, М. Дністрянський, Д. Донцов, М. Драгоманов, Б. Кістяківський, Є. Коновалець, Ю. Липа, В. Липинський, І. Лисяк-Рудницький, Є. Маланюк, В. Мартинець, М. Міхновський, О. Ольжич, З. Пеленський, С. Петлюра, С. Рудницький, П. Скоропадський, В. Старосольський, Я. Стецько, М. Сциборський, О. Теліга, І. Франко, П. Штепа, П. Юркевич та ін.

Окремі аспекти геостратегії були предметом досліджень, які проводили: О. Білорус, О. Брусиловська, Л. Герасіна, А. Гольцов, О. Гончаренко, В. Горбатенко, Л. Губерський, С. Даниленко, К. Денисенко, М. Дорошко, І. Дудко, Т. Ігнатьєва, В. Копійка, Д. Ключко, О. Кондратенко, Н. Корома, О. Майборода, В. Макар, Є. Макаренко, П. Масляк, В. Матвієнко, О. Мережко, В. Моргацький, С. Нагорний, М. Нагорняк, М. Ожеван, Ю. Остапець, М. Палінчак, Б. Парахонський, О. Пархомчук, Г. Перепелиця, Н. Піпченко, О. Полтораков, Г. Почепцов, О. Рафальський, Н. Ржевська, О. Саліженко, Є. Тихомирова, М. Трофименко, Н. Трупак, О. Шевчук, А. Яковець.

Варто зауважити, що роботи стосовно геополітики становлять окремий пласт наукових досліджень, оскільки геополітиці присвячено чимало публікацій на противагу питанням геостратегії. Значний масив наукової літератури свідчить, що проблемам політичних засад геостратегії сучасної України увага приділялася фрагментарно, тому актуалізувалася потреба вивчення оновлених теоретико-концептуальних й політичних засад геостратегії держави.

У роботі подано авторське визначення поняття геостратегії як теорії, що пояснює і формулює напрями політико-безпекової і правової практики щодо досягнення процвітання у нелінійних системах на засадах коеволюції. Конструктивною відмінністю пропонованої у дослідженні метакогнітивної системи є ракурс процвітання та гуманізму, на противагу вектору боротьби або споконвічного суперництва. Додатково автор обґрунтовує необхідність розвитку геостратегії, у рамках якої закладаються засади трансформації української нації з урахуванням цивілізаційної європейської ідентичності.

Реалізація власної геостратегії для України уможливить посилити інституційну спроможність до розроблення, впровадження і розвитку секторальних стратегій різного порядку (стратегем), зберігаючи інституційну цілісність і стратегічний баланс розподілу повноважень між різними гілками влади.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Наукове дослідження виконано у межах комплексних науково-дослідних тем «Вдосконалення механізмів впливу приватно-правових відносин на розвиток громадянського суспільства», «Правові засади соціальної політики держави в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні», затверджених рішенням Вченої Ради Академії праці, соціальних відносин і туризму від 20 жовтня 2016 року, протокол № 2 в контексті реалізації комплексної наукової теми «Соціально-економічні основи праці в умовах глобалізаційних трансформації» (номер державної реєстрації 0116U004347).

Мета і завдання дослідження.

Комплексність наукової проблеми зумовлює мету дослідження — розроблення сучасної концепції теорії і практики геостратегії України в умовах трансформації міжнародного порядку та науково-практичних засад формування її українського контексту.

Досягненню поставленої мети слугує розв’язання таких завдань:

• сформулювати теоретичні засади дослідження впливу геостратегії і геополітики на формування зовнішньої політики держави;
• з’ясувати концептуальні засади формування та розвитку геостратегічної думки в Україні;
• визначити методологію та джерельну базу дослідження;
• довести стратегічну зумовленість зовнішньої політики США;
• визначити геостратегічні імперативи країн Європейського Союзу на прикладі геостратегії Німеччини та Польщі;
• визначити динаміку модерної геостратегії Китаю;
• сформулювати засади геостратегії РФ;
• визначити етапи еволюції українсько-американського стратегічного партнерства;
• сформулювати європейський напрям геостратегії України в умовах російсько-української війни;
• визначити місце України в зовнішньополітичних стратегіях країн Глобального Півдня;
• сформулювати засади геостратегії виграшу України в умовах екзистенційного протистояння із РФ;
• запропонувати авторську теоретико-практичну політичну модель геостратегії сучасної України.

Об’єкт дослідження — геостратегія України в системі міжнародних відносин.

Предмет дослідження — теорія і практика геостратегії України в умовах трансформації міжнародного порядку.

Методи дослідження.

Методологічною основою дослідження виступає сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних наукових методів, які мають безпосередній застосунок у політологічних дослідженнях. Зважаючи на важливість цих питань, методологічні засади теорії геостратегії розглянуто в окремому підрозділі (п. 1.3). Щодо філософських методів. Базовою методологічною основою став системний міждисциплінарний підхід, який уможливив встановити взаємозв’язок міжнародних відносин у сфері геостратегії, розглядати геостратегію у нерозривній єдності внутрішніх та зовнішніх зв’язків, виявити сучасні фактори, що впливають на модифікацію геостратегічного ландшафту та зумовлюють функціонування України в умовах трансформації міжнародного порядку, визначити взаємну зумовленість теорії і практики геостратегії, сформулювати напрями взаємної інтеграції стратегічних концепцій, методологічних напрямів, теорії і практики геостратегії (пп. 1.1, 2.1—2.4).

За допомогою синергетичного підходу геостратегія розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації (розділ 3). Застосування націобезпекознавчого підходу уможливило виявити та ідентифікувати прояви мілітарності зовнішньої політики (пп. 2.3, 3.3), виділити суттєві компоненти концепцій стратегічної невизначеності та стратегічної ясності (п. 2.3). Структурно-функціональний підхід сприяв формуванню змісту політичного виміру геостратегії, з’ясуванню складових геостратегічного ландшафту (пп. 1.2, 1.3).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено еволюцію політичних відносин із провідними глобальними і регіональними потугами у сфері практичного втілення геостратегії України (пп. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4), сформовано засади будови категорійно-понятійного апарату теорії геостратегії (пп. 1.3, 4.2).

Загальнонаукові методи знайшли відображення у такому. Метод аналогії і метод екстраполяції застосовані для порівняння і перенесення на підставі гносеологічної теорії з одного об’єкта на інший узагальнених ознак і властивостей з логічним урахуванням збігу в одному з критеріїв (п. 4.1). Аналіз і узагальнення явищ, тенденцій і процесів у сфері геостратегії проводився за допомогою методів індукції і дедукції (пп. 2.1—2.4, 5.1—5.5). Використання аксіоматичного методу дало можливість визначити вихідні параметри дослідження, сформувавши підходи до розроблення теоретико-прикладної моделі геостратегії (пп. 4.1, 4.2).

Щодо спеціальнонаукових методів. За допомогою теорії ігор визначено засади розвитку євроінтеграційного геостратегічного вектора України (п. 3.2). За допомогою методів політичної лінгвістики, політичної герменевтики та логіко-семантичного методів з’ясовано зміст ключових понять дослідження (пп. 1.3, 4.2). Наративний аналіз було використано для з’ясування змісту стратегічних наративів КНР, США та РФ (п. 1.3) і їхнього впливу на реалізацію геостратегії України.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять монографії, науково-методичні та інформаційно-аналітичні матеріали, наукові публікації у сфері міжнародних відносин, політології, міжнародних комунікацій, документи зовнішньої політики України 2014—2025 років, а також дотичні наукові праці з міжнародної економіки, державного управління, націобезпекознавства, стратегічних комунікацій, соціології, теорії аналітичної діяльності, системології та інших галузей науки. Емпіричну базу дослідження становить узагальнення практики зовнішньої політики, діяльності політичних суб’єктів, аналітичні матеріали, матеріали засобів масової інформації, лексикографічні джерела, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації запропоновано політичну концепцію теорії і практики геостратегії сучасної України в умовах трансформації міжнародного порядку й обґрунтовано підходи, які можуть мати прикладний характер. За результатами дослідження:

Уперше:

• визначено політичний зміст геостратегії як об’єкта політологічної науки, де геостратегія — 1) макросистема широкомасштабних цілеспрямованих та свідомих, каскадних і комплексних заходів компетентних політичних суб’єктів щодо формування і реалізації державної політики у важливих сферах життєдіяльності на підставі стратегічних національних цінностей та інтересів; 2) теорія, що пояснює і формулює напрями політико-безпекової та правової практики щодо досягнення процвітання у нелінійних системах на засадах коеволюції. Подано принципи, завдання, визначальні характеристики, ключові підходи до визначення поняття геостратегії. Сформульовано компоненти теорії геостратегії, аргументи щодо її відмінності від геополітики. Конструктивною відмінністю запропонованої у дослідженні метакогнітивної системи є ракурс процвітання і гуманізму, а не боротьби, перемоги, суперництва, теорії нескінченного розвитку й еволюції. Реалізація власної геостратегії для сучасної України уможливить: зберегти національну ідентичність; посилити інституційну спроможність до розроблення, впровадження і розвитку стратегій, зберігаючи інституційну стійкість і цілісність, стратегічний баланс розподілу повноважень між різними гілками влади;
• запропоновано модель системних дискурсів геостратегії — сформований образ геостратегії з метою вироблення цілісної картини її пізнання крізь формування об’єднаних за змістом таких дискурсів, як: стратегічний; політологічний; праксеологічно-безпековий; правовий; онтологічний; гносеологічний; аксіологічний; феноменологічний; телеологічний; мілітарний; космологічний; наративний. На підставі моделі сформовано категорійно-понятійний апарат теорії геостратегії; до наукового обігу вводиться низка політологічних неологізмів;
• подано авторську теоретико-практичну модель геостратегії, ключовими елементами якої виступають: 1) геостратегія сучасної України, яка має базуватися на стратегічних національних цінностях та інтересах, позитивних та успішних сталих традиціях державо-, націо-, безпеко- і правотворення, визначати стратегічну архітектуру з урахуванням національних пріоритетів. На цьому рівні геостратегія інтерпретується як теорія; практика; нормативно-правовий акт; 2) геостратегія реалізується через секторальні стратегії державної політики (стратегеми) як політико-безпекова практика відповідно до важливих сфер життєдіяльності. Ключовим інструментарієм реалізації стратегем виступає стратегічне управління, яке включає механізми стратегічного планування, прогнозування, передбачення та стратегічних комунікацій на основі стратегічної культури, які уможливлюють цілісну реалізацію стратегічного потенціалу, забезпечення ефективного функціонування об’єктів стратегічної інфраструктури; 3) геостратегія як нормативний акт характеризується наявністю гіперзв’язків і формує ієрархічну систему нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері геостратегії через секторальні стратегії як акти стратегічної правотворчості. Останні виступають ядром правового регулювання суспільних відносин у важливих сферах життєдіяльності;

Удосконалено:

• методологічні засади теорії геостратегії через застосування синергетичної парадигми для виокремлення складників геостратегічного ландшафту на мікро-, макро- та глобальному рівнях, а також проведення послідовного політичного аналізу концепцій стратегічної невизначеності, стратегічної ясності, геостратегічної деструктивності, національної стійкості та політичної готовності;
• визначення поняття та структури геостратегічного ландшафту, наведено наукову аргументацію його мілітаризації з подальшим визначенням відповідних тенденцій, які сприятимуть оновленню зовнішньої політики;

Набули подальшого розвитку:

• підходи до демонстрації геостратегічного виміру зовнішньої політики крізь призму двосторонніх відносин: США — через визначення та узагальнення стратегічних прорахунків у сфері зовнішньої політики щодо України в контексті турбулентності стратегічного партнерства; Німеччини — через аналіз впливу концепції інтегративної безпеки держави на зовнішню політику України; Франції — через осучаснення європейського лідерства в безпековій сфері та формування оновленої загальноєвропейської системи безпеки; Польщі — через демонстрацію необхідності практичної реалізації Балто-Чорноморського союзу; КНР — через встановлення існування загрозливого мілітарного дискурсу; Росії — через аналіз деструктивних політико-безпекових концепцій;
• визначення чинників, які впливають на формування геостратегії сучасної України: десакралізація влади й інституційної спроможності держави; деінтелектуалізація влади; імперативна бюрократія через нівелювання меритократії; медійна та мережева експертократія; кратофілія олігархату, що призвела до кримінократії; наукові положення щодо форм прояву геоекономіки як інструмента геостратегії.

Текст реферату також можна подивитись на сайті КНУ імені Тапраса Шевченка.