© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-2109.2026

 

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА

(Історико-біографічний епос)

Новий історико-біографічний епос на основі досліджень Ігоря Коляди. У другій частині першої глави п’ятого розділу автор крізь призму вищого безпекознавства розгортає нищівний аналітичний трибунал над політичним хаосом еміграції. Поема фіксує входження Полковника до Військової Національної Ради (ВНР), демаскує цинічний ультиматум Варшавського договору 1920 року та таврує егоцентричний розкол лідерів ЗУНР. На противагу кабінетному авантюризму Другого Зимового походу, епос проголошує маніфест асиметричної боротьби та адаптованості підпілля, що прецизійно захищають суверенність національного коду від усіх проявів гібридних воєн.

---

Розділ V.

Еміграція та розгортання таємного мілітарного тарана

Глава 1.

Конструювання підпілля: мережа європейських локацій

Частина 2. Крізь хаос до державного ладу

Звичайно як національне вже змагання,

На авансцені виникає нове формування:

Обстоював відновлення він гетьманату —

В оновленому певно історичному форматі.

 

Союз із хліборобів і державників,

Соціалісти-самостійники, Габсбургів прибічники

Тож бракло ще таких псевдонаставників:

Хто справді то були, чиї поплічники?

 

Тож долучився Коновалець вже до ВНР,

Військовую посаду обійняв він референта.

Він справжній ідеолог і національний інженер,

Як камертон соборності життя фрагментів.

 

Утім поляки вперто просували той Варшавський Договір:

Ви відмовляєтесь від галичан — вам мир!

А ні, то Вас ми геть не визнаємо,

І будувати дружбу з іншими почнемо.

 

Завсігди внутрішні глибокі чвари,

Невміння підкорятися й суцільний розумовий блуд —

Уводили державність від Держави,

Лишаючи безумних посіпак на зайдів хижий самосуд.

 

Як це не прикро остаточно нам констатувати:

Окремі українці вище за державу стали себе уявляти.

Тож ЗУНР угледіла в соборності те зазіхання,

Геть не побачила потенціал до інтеграції й єднання.

 

Тут королі, а там зрабовані й холопи

То з Польщею, з Московією, Австрією чи до Європи?

Quo vadis, Україно? Віковічне постає питання —

Поки для себе відповідь світоглядну не справимо,

То будуть вічні ворогів всіляких зволікання.

 

Допоки нація сама холоднокровно,

Не визначить свій вектор і суб’єктність —

Державність на папері існує лиш умовно,

Позбавлена геостратегії вирує лиш об’єктність!

 

Ми маємо себе чіткіше ідентифікувати:

Завершить марити і  мріяти й на щось чекати.

Ми маєм діяти, державу власну розвивати,

Хто помічник — із тим ми будем дружбу мати.

 

Хто заперечує державність — ворог лютий нам

І слід нарешті вже давати міцно по зубам!

Іпсо, гібридні війни чи Дипломатичні,

Етичні, цифрові, економічні і космічні.

Настав вже час в Державі власній жити,

Не спомином, не гадкою суцільно ворожити.

 

Розмежування спроби часто відбувались,

Поляки й москалі відверто не цурались.

Тому соборність Коновальця — це дороговказ,

Для неї зараз також слушний час.

 

Зимовий Другий вже похід у вигнанні військові готували,

Наосліп авантюру цю непідготовлену для наступу намалювали.

Полковник Коновалець рейд наївний однозначно відхилив,

Він нищити стрілецький генофонд суворо всім заборонив!

 

Атакам лобовим Полковник протиставив адаптованість підпілля,

Асиметричність як стратегія — то замасковане нове зусилля.

Він проповідував чужинський лад нещадно ізсередини ламати,

Таємним, прецизійним Чином суверенність коду захищати!