Старість не радість, але й молодість не завжди подарунок.
Відчуваючи нескінченний потік часу, ми почасти не замислюємося, що колись, як би нам не хотілося, але прийде той час, коли перебуватимемо в періоді зрілості. Хоч і кажуть, що мудрість приходить з роками, я все ж дотримуюсь думки, що іноді роки приходять у хижому одинацтві…
Тож, не пропагуючи антагонізм, яким перенасичене сучасне технократичне суспільство, прагну спробувати подати читачеві свій погляд на різні сторони мудрості і зрілості, тих роздумів, якими окуті люди, досягаючи віку зрілості, сформувати кольорову гаму почуттів, смислів, запахів і звуків Мудрості та Зрілості.
У своїй поезії і творчості, навіть науковій, я ставлю чимало запитань, оскільки поважаю читача і переконаний, що давати і формулювати за нього відповіді є не завжди коректним. Адже для кожного існують свої відповіді і свої шляхи час та місце на їх досягнення.
Але основні питання філософії зрілості Ліпкана можна уконтурувати в такий спосіб:
Чи завжди мудро ми проживаємо своє життя?
Що б і кого б ми змінили в своєму житті, якщо була б змога повернутись назад?
Яких би помилок ми порадили самі собі не припускатись?
Що є найголовнішим і найціннішим в житті?
У своїй поезії я прагну вийти за горизонти чітких відповідей, усамітнених в дошкульній дихотомії: правильно – неправильно.
Життя має багато інших форм волевиявлення. Кожна людина є скарбом, і її шлях є неповторним і цінним передусім для неї самої. Тож, формуючи ті інші постулати, я прагну розібратися із почуттями та емоціями, які пронизують наше буремне життя. Це робота і родина, кохання і любов, батьківство і професійне зростання.
