ПРАКТИЧНА ГЕОСТРАТЕГІЯ #6: ЕТАЛОННА МОДЕЛЬ ГЕОСТРАТЕГІЇ

9 листопада 2023 року в Київському національному університеті технологій та дизайну

відбулась I Всеукраїнська науково-практична конференція

«Проблеми реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права в Україні».

Детальніше тут.

Структурно мій виступ складався з декількох частин. У попередніх частинах було розглянуто:

1. Практична геостратегія: обумовленість звернення
2. Ключові поняття теорії геостратегії: геостратегія і стратіарх
3. Теорія геостратегії: структурно-понятійна модель геостратегічних дискурсів 
4.  Практична геостратегія: реальні чинники впливу
5. Антиукраїнство: чому потрібно це знати

Дана частина виступу в продовження теми практичної геостратегії була присвячена пропозиції еталонної моделі геостратегії сучасної Української Держави.

Свого часу Євген Маланюк невблаганно констатував, що завдання духовного озброєння народу, “металізації” хліборобської психіки, завдання перебудови (отже й “нищення” дечого, хоч би воно було навіть „органічним виквітом віків”) стоїть нині перед нами у всій своїй історичній невблаганності.

Бо на тім, власне, й полягає ціла справа, чи нарід наш залишиться в найближчій добі знову „субстратом”, чи таки зробить останнє зусилля й стане нацією. Адже Нація постає як динамічне переборення етносу – племені – люду, як заперечення племінної фізіологічності, як опанування етнічної стихії і одуховлення її. Нація — це невсипуща внутрішня „боротьба” сил, формотворчих і ідеотворчих, з інертною масою („більшістю!”) етносу[1].

Отже, вкрай важливо зберігати саме логіку стратегічного мислення і розуміння даної комплексної проблеми, яку пропонується інтерпретувати в базовому алгоритмі через унормування еталонної моделі, розробленої мною внаслідок проведеного комплексного дослідження і яка подається вперше:

• геостратегія сучасної Української Держави, яка має базуватися на стратегічних національних цінностях та інтересах, позитивних та успішних сталих традиціях державо-, націо-, безпеко- і правотворення і визначати стратегічну архітектуру, бути розробленою стратіархами;
• секторальні стратегії державної політики як політико-безпекова практика відповідно до найбільш важливих сфер життєдіяльності, виступають складовим елементом геостратегії. У них і через них реалізується геостратегія в конкретній сфері;
• ключовим інструментарієм реалізації стратегії державної політики виступає стратегічне управління, яке включає механізми: стратегічного планування, прогнозування, передбачення та стратегічних комунікацій на основі стратегічної культури, мислення та світогляду;
• секторальні стратегії як акти стратегічної правотворчості і стратегічне управління в цілому в комплексі мають формувати необхідні та достатні умови для реалізації стратегічних національних цінностей та інтересів з урахуванням стратегічних національних пріоритетів;
• для реалізації стратегічних національних інтересів у державі створюються спеціальні правові, безпекові, технічні, кібернетичні та інші комплексні режими стійкого функціонування системи об’єктів стратегічної інфраструктури, які уможливлюють реалізацію стратегічного потенціалу;
• правове забезпечення даного процесу відбувається за допомогою функціонування ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері геостратегії, в тому числі через легітимацію секторальних стратегій як актів стратегічної правотворчості.

[1] Маланюк Є. Наступ мікробів // Книга спостережень. Проза. – Торонто: Гомін України, 1962. – с. 129-135.

Звершу слова власної політичної поезії

Сьогодні є лише одне бажання:

Не диво, колискова мрія чи плекання,

А допомога, людяність і боротьба —

Потрібно знищити ментального раба!

То наші подвиги і переможні стяги!

Добитись правди, щирої звитяги!

Без дії буде нації страждання:

У ПЕРЕМОЗІ наше процвітання!