Архів публікацій категорії Батьківство

© Володимир ЛІПКАН | 05.04.2026 „А я ж казав!” — Лунали пострілом слова. У тебе кругом знову голова. Довірився, відкрився, знов дарма… „А я ж казав!” — Лунали всім відомі вже слова…   Як заготовка, так заведено і зазвичай, Уходим сподіваннями у небокрай. Але як на зиму заздалегідь готуємо дрова, Так само інколи лунають ці гіркі слова.   Знецінився, десь…

© Володимир ЛІПКАН | 18.03.2026     Ми — свідки їхнього буремного початку, Вони — є свідки зниклого і нашого кінця. Зростаємо дітей у піклуванні й статку, Ми ж по життю відіграємо роль замінного гравця.   Радіємо, спостерігаємо, плекаємо надію, Вони живуть і мають власні мрії. Нам слід прийняти цей речей порядок, Наш світ — життя старіння й згадок.  …

© Володимир Ліпкан | 08.02.2026     Самотність — даність або результат, У чому загадковий смак її та аромат? Чи у дорослого вона чи у дитини, Як ми живемо, не рахуючи всі днини.   Дорослий у самотності свідомо сам існує, Нехай життя навколішки кипить, вирує, Він сам обрав цей шлях із одинацтва, Тож має спадок із тіней й дивацтва.  …

© Владимир Липкан | 31.12.2025     Мне не нужны твои слова: В них много лжи, порою, фальши. От этого кружится кругом голова, Хочу побыть от этого подальше.   Не нужно громких, ярких слов: "Ценю, Тебя, Папуля, я благодарю". Не нужно врать, и прежде — лгать себе, Почувствуй, что в твоей душе?   Обида, горечь, грусть и сожаленье, Иль зависть,…

    © Владимир Липкан | 27.12.2025   Внуки - не просто дети детей, Это не только сыны сыновей, Внуки как зеркало маленьких Вас, Внуки без времени - Ваш снова час.   Любить Вас маленькими снова, Опять прижаться к мягенькой щеке, Бежать купаться, будто бы всё ново, И наслаждаться шашлыками на реке.   Проснувшись, утром в школу не спешить, Побыть…

© Владимир Липкан | 16.11.2025     Безрассудно и нелепо Быть напыщенным и важным, С высока на мир смотреть И казаться эпатажным.   Дети быстро подрастают И дружить они желают: Чтоб Отец им Другом был, Не корил, а ими жил: В непринуждённости и простоте, В комфорте, и уюте, и душевной доброте, В любви всецельной, понимании И в окружении добра, внимании.…

© Владимир Липкан | 20.07.2025     Как быстро повзрослели дети, За ними я совсем не успеваю, Уж не встаю так рано на рассвете: Теперь свой график, жизнь у них другая.   Уже не нужен в школу пластилин, Бумага не нужна уже цветная, Никто вареньем не испачкает мне ковролин, И не заснёт, уроки делая, зевая.   Никто не будет радостно…

© Владимир Липкан | 13.06.2025     Когда-то, в детстве, Маму не могли мы поделить: Всё мало, как казалось, было каждому внимания. "Я не могу без Мамы жить!" — Неистово звучали звуки, крики, пожелания.   Когда-то, Мама была самой дорогой, Желанной, ценной, так необходимой. И в мире так никто не смог другой: Заботиться, любить и быть незримо уязвимой.   Бессонны…

© Володимир Ліпкан | 25.03, 13.04., 25.04, 29.05.2025   Малюк-синок до Батька підійшов, Бо поцікавитись кортіло, Сказати, де він відповідь знайшов, А з чим йому у пошуках не пощастило.   Питанні ці ретельно він формулював, Бо істину в Природі той малюк шукав. Тож вийшло батьківське оповідання: Не стільки відповідь на запитання, А скільки одповідь Батьківська, Щодо природи й людське місце,…

© Владимир Липкан | 03.04.2025  Рерайт Александра Оленичева     Однажды ты придёшь, а Мамы больше нет... И лишь в окно стучится одинокий лютый ветер, Ты осознаешь и поймёшь за множество прожитых лет, Что Мама – самый главный в жизни человек на свете.   Когда-нибудь заплачешь в сиротливой тишине, И слёзы, горько в одиночестве глотая, Ночной звезде, что ярко светит…

Close