© Володимир ЛІПКАН | 05.04.2026 Мовчазне людей пробачення Знімає всі одразу звинувачення. Ніколи з ними більш не спілкуватися, Це — піклування, бо не слід себе цуратися. Безмовне у людей прощання — То є безпечне, тихе забування. Ми виключаємо зі спілкування непотрібних, Лишаємо комфортних до стосунків з нами здібних.
© Владимир Липкан | 28.03.2026 Нам важное — не важно, На мелочи мы смотрим свысока. Насколько мы глупы, безумцы, и отважны. Смотря на жизнь столь отрешенно, и издалека. Где первые былинки незаметно пролетели, Там нет следа и тени жизни — больше нет! Как вьюги и морозы, бесконечные метели, Лишь в памяти один и бесповоротно горький след. Memento…
© Володимир Ліпкан | 08.02.2026 Самотність — даність або результат, У чому загадковий смак її та аромат? Чи у дорослого вона чи у дитини, Як ми живемо, не рахуючи всі днини. Дорослий у самотності свідомо сам існує, Нехай життя навколішки кипить, вирує, Він сам обрав цей шлях із одинацтва, Тож має спадок із тіней й дивацтва. …
© Владимир Липкан | 25.08.2025 Было время: мы шутили... Было время: чай мы пили... Было время: развлекались, И общеньем наслаждались… Вместе книги мы писали, Кандидатами все стали, Вместе было… Но прошло.. В новый мир не перешло...
© Володимир Ліпкан 19.01.2024 Одвічно розчарований в житті, Постійно в пошуках добра і злуки, Перебуваєш ти на самоті, І в пошуках добра забутий. Мрійливий, добрий, десь м'який - Ти прагнеш світла і балансу. А доля не така, Бо світ - крихкий, Тебе чекає світ поінколи без шансів.
Владимир Липкан | 13.11.2021 Убегая всё время из дома, На самом деле убегаешь от себя. Словно тихий Паромщик: Плывешь без цели, маяка и без огня. Отдаляясь все дальше и глубже, Ты уплываешь в неведанный мир. Куда держишь путь, ты, Паромщик? Где корма и кто у тебя командир? Дунет ветер, и ты вдруг умчался: В бурю, тайфун,…