Антиукраїнство

Антиукраїнство [Antyukraїnstvo, termin V. A. Lipkana]

геополітичне деструктивне вчення, що заперечує можливість та факт існування: Української Держави, українства, української мови, української культури, українських традицій і цінностей, національної ідентичності, тисячолітньої історії, національної спадщини, ідеї національної української державності тощо. Формується в рамках російських геополітичних шкіл і реалізується в практиці міжнародних відносин.

Форми реалізації антиукраїнства:

• системне нав’язування комплексів меншовартості та малоросійства (еквівалент національної окраденості);
• дискредитація української мови та її носіїв, поціновувачів, провідників та масштабників;
• крадіжка українського епосу;
• переписування історії і крадіжка історії та історичних постатей, їх зросійщення;
• змалоросійщення провідних верств українства;
• зрабування цільових аудиторій імперськими світоглядними кліше;
• насадження месіанських ідей;
• утратницьке вживлення до коду української ідентичності хліборобського субстрату, осілого стилю життя, образів гречкосіїв, дроворубів та салоїдів;
• зменталення етнічної свідомості;
• фрагментація національної ідентичності із подальшою її симулякризацією та зросійщенням;
• формування могутньої п’ятої колонни, зрадників, колаборантів, україножерів, маргінальних прихвостнів
• використання зневажливих семантичних одиниць до опису українців: зрадники, салоїди, сепаратисти, мазепинці, петлюрівці, бандерівці, оранжева чума, укропи, київська хунта, майдануті, карателі
• насадження елементарно-дикої і заразом вишукано-рафінованої люті до Західного суспільства, колективного Заходу, його цінностей, засадничих положень будови та функціонування форм правління, західних ідей демократії і лібералізму
• насадження всеосяжної українофобії;
• системна русифікація;
• асиміляція;
• знищення / геноцид (а також інші форми рашизму) українського народу, української цивілізації, української ідентичності і державності (ідеї державності), мови, літератури, релігії, національної пам’яті;
• програш Української Держави;
• реалізація цілей війни, яку розпочато 20 лютого 2014 року і масштабовано 24 лютого 2022 року, в тому числі через: реалізацію демілітаризації, деінфраструктуризації та десуверенізації
• лінгвоцид.

Базою Антиукраїнства виступає вчення російських авторів про начебто “особливу роль” Росії в світовій історії та відповідну потребу в перманентній територіальній експансії, постійному розширенні геополітичного простору (геополітичного регіону, сфер впливу) в рамках об’єднання під російською владою території і населення Української держави на підставі надуманих та скомпільованих фактів до концепції, що отримала назву „руський світ” (“русский мир” – мовою оригіналу) і впроваджуються в практичну політику через рашизм.

Росія чітко протиставляється як колективному Заходу, так і США, артикулюється як “інша цивілізація” чи середовище, в якому повинна виникнути “нова цивілізація” як вища форма рашизму. Складовим рашизму має виступати позбавлене та видержавлене зненаціоналізоване і позбавлене ідентичності українство.

Антиукраїнство реалізується у відповідних антиукраїнських доктринах:

1) руський світ, рашизм, неофашизм, неонацизм, неоімперіалізм, суверенна демократія;

2) євразійство та неоєвразійство;

3) неонорманізм;

4) пантуранізм / Великий Туран;

5) панславізм / неославізм / слов’янофільство;

6) теорія геополітики;

7) суспільство соціального кредиту (рейтингу).

Суттєвим механізмом впровадження антиукраїнських доктрин виступають: рашизм, гібридна війна,  індоктринація.

Антиукраїнство виступає протилежністю українства.

Термін розроблено професором В. А. Ліпканом

Ліпкан В.А. Стратегія державної інфраструктурної політики України: словник. Київ: В. А. Ліпкан, 2023. 252 с.