Національна стратегія безпеки Німеччини. Ч. 3

© Володимир Ліпкан,

доктор юридичних наук, професор

Дана стаття продовжує серію моїх статей щодо аналізу безпекового виміру геостратегії Німеччини, зокрема аналізу Національної стратегії безпеки Німеччини.

У попередніх статтях було розглянуто:

• концептуальні засади Стратегії
• категорійно-понятійний апарат

Геостратегічний ландшафт

Важливим є зважати не лише на зміст певного документа або певної концепції / стратегії /доктрини. Доцільно зважати на той геопросторовий контекст, тренди, тенденції та сучасний стан, в якому відбувається підготовка даного стратегічного документа, а також його ухвалення і стратегічно спрогнозована дата настання змін внаслідок реалізації тієї чи іншої стратегії.

За даного випадку доцільно аналізувати не лише простір, а передусім геостратегічний ландшафт – це простір реалізації геостратегій різних суб’єктів міжнародних відносин на принципах справедливості, розумного балансу, коеволюційного розвитку, гуманізму; він включає інтенсивну, цілеспрямовану торгівлю, орієнтацію на більш усуспільнене господарство, визначений характер ідейно-культурних та духовно-ментальних зв’язків.

Відтак унаочнюється з одного боку: думка про себе політикам та стратіархами Німеччини, їх плани, мрії тощо, а з іншого – реальний стан результативного впливу на безпековий ландшафт, здатність створення гарантованих умов реалізації німецьких національних інтересів, впровадження власного лідерства не лише у фінансовій, а й у безпековій сфері, сфері успішного ведення війн нового покоління, в тому числі асиметричних та непрямих дій, гібридних війн.

Засадничі принципи закладено в назві документа:

• обороноздатність (Wehrhaft);
• стійкість (Resilient);
• сталість (Nachhaltig).

Ключові напрямами визначено: боротьбу зі шпигунством, диверсіями та кіберзахист.

У стратегії чітко унормовується, що Німеччина несе особливу відповідальність за:

• мир;
• безпеку;
• добробут і стабільність;
• стале поводження з основами німецького життя.

Характеризуючи геостратегічний ландшафт, в документі наголошено на злам епох і чітко вказано лише на три ключові країни:

1) окремим рядком прописується відповідальність Німеччини за право Ізраїлю на існування;

2) наголошено на глибокій дружбі із Францією;

3) акцентовано на тісних зв’язках і партнерстві зі США;

Окремо сформульована вдячність за примирення німецьким європейським сусідам.

Таким чином, навіть побіжний аналіз першої частини даного документа уможливлює виявити суттєві логічні суперечності між бажаним і проголошеним статусом „найбільшої за кількістю населення та найсильнішої національної економіки в центрі Європи”, та зазначенням на США та Ізраїль, які не мають жодного стосунку до Європи.

Бо якщо порівнювати США та Німеччину, то США є більшими за населенням і більш потужними за економічними показниками, зокрема ВВП. Тож, не зовсім логічно виглядають посилання Німеччини спочатку на свою велич в Європі, а потім на маніфестацію „права Ізраїлю на існування”. Яким чином проголошене право Ізраїлю впливає на безпеку Німеччини і як воно впливає не потенційну війну Німеччини та РФ залишається відкритим питанням.

Характеризуючи геостратегічне середовище, відзначається на кардинальні зміни, що в ньому відбуваються через загарбницьку війну Росії проти України. І хоча у даному документі Росія чітко маркована і визначена найбільшою загрозою для миру та безпеки в найближчому майбутньому, реально по тексту документа це не знаходить в його положеннях жодного відображення.

Тут звичайно, слід звернутися до історичного контексту формування такої позиції німецького керівництва.

Напевно тут знаходять увиразнення побоювання Ю. Габермаса, який в роботі “Розколотий захід” відзначив на те, що країни “Великої вісімки” давно перетворилися на ритуал. Певна вузькість бачення німецького вченого призвела до того, що він у 1989 році, констатуючи про “відсутність зовнішнього ворога”, стверджує, що “у Вошингтоні будуть задоволені, якщо тероризм знову візьме на себе цю роль”. Тобто фактично, німецький дослідник, стверджуючи про випадковість приходу в велику політику американського керівництва,  вважає, що саме США будуть впроваджувати алгоритми дестабілізації в Європі, тим самим формуючи зрозумілий та відчутний образ зовнішнього ворога. Українська Держава цим німецьким теоретиком не розглядається в якості суб’єкта управління політикою ЄС. Засуджуючи війну Дж.Буша в Іраку, він жодним словом не озиваєтсья про Росію, її криваву війну проти Ічкерії. Тобто чітко увиразнюється антиамериканський і проросійський напрям думок Ю. Габермаса.

Незастосування сили, навіть певна огида щодо цього, сліпа віра в міжнародне право, не підкріплене силою, створили суттєві умови для пацифістського виміру зовнішньої політики Німеччини впродовж усього 20-21 століття: Г. Коль, Г. Шрьодер, А. Меркель, О. Щольц аж до війни РФ проти Української Держави, що розпочалася рівно 10 років тому – 20 лютого 2014 року.

Ю. Габермас увиразнено критикує США за застосування насилля, внаслідок чого на його думку “США не лише зруйнували свою репутацію, але й відмовилися від ролі держави-гаранта міжнародного права; більше того, вони своїми діями, що суперечать міжнародному праву, показали згубний приклад майбутнім наддержавам; нормативний авторитет Америки зруйнований”.

Щодо Української Держави, то даний вчений відзначає

Юрген Габермас: “Слід відмовитися від ілюзій, але не надії”.

На його думку, “Європа – це проєкт, так само як і Україна – не поставлена крапка, а відкритість змінам і майбутньому, а чи ці проекти перетнуться залежить від тих виборів, які зробить громадянське суспільство в найближчі роки”.

Ю. Габермас визнав, що «Україна перебуває на стадії демократичного перелому», а тому тільки від українців залежить, якою буде держава в найближчій перспективі.

Леся Українка: “Contra spem spero!”

Знову ж так, Габермас помилився, оскільки не врахував геостратегічного ландшафту, визначальності спільності дії, а не лише спільності в надії. В його роботах дуже мало аналізувалися небезпекоґенні чинники, в тому числі гібридні війни, а також стратком.

Володимир Ліпкан: “Парадигма війни передбачає: спільну парадигму перемоги, інтегрованість стратегічного потенціалу для реалізації стратегії перемоги, спільність прямих і непрямих дій”.  

Отже, навіть на прикладі аналізу положень одного з теоретиків сучасної німецької школи геостратегії Юргена Габермаса, чітко формулюємо наявність підстав для розуміння пацифізму, превалювання емоційного над прагматичним чинником, незастосування методології безпекознавства і невикористання безпекознавчої парадигми, неврахування зовнішніх загроз, переконаність у власній величі і могутності, наявності і достатності економічного потенціалу для успішної реалізації геостратегії Німеччини.

По тексту аналізованої Стратегії Згадується і Китай. Однак його роль в аналізованій стратегії визначена суперечливими чинниками:

• партнерство;
• конкуренція;
• системне суперництво.

Відзначено, що Китай залишається партнером, без якого неможливо подолати невідкладні виклики.

Акцентується, що останніми роками побільшало елементів суперництва й конкуренції з боку Китаю, водночас він залишається партнером.

На мій погляд, це дуже правильна та ефективна стратегія: з одного боку чітко визначити небезпеку Китаю для Німеччини, а з іншого, навіть і тавруючи Китай в негативній конотації, залишити двері для переговорів та дискусій відкритими, назвавши Китай „партнером, без якого неможливо подолати невідкладні глобальні виклики”.

Таким чином, підкреслюється важлива роль Китаю не лише в дружбі безпосередньо із Німеччиною, а й у подоланні глобальних викликів, тобто роль Китаю цією фразою збільшується до рівня глобального гравця й імовірного партнера. Більше того, такий підхід, відкриваючи двері Китаю для діалогу, одразу включає його в орбіту інтегрованої відповідальності за вільний міжнародний порядок. Адже текст даної стратегії просякнутий ідеями політики інтегрованої безпеки, поза рамками якої лишаються відкрити питання інегрованої відповідальності.

Ця теза в стратегії, є дуже глибокою, і повчальною для стратіархів нашої країни: чітко визначаючи недружність Орбана до України, потрібно не постійно таврувати його нашим ворогом і другом злочинного режиму, а мати двері відкритими для переговорів і залучення Угорщини до будь-якого з етапів та елементів процесу припинення загарбницької війни Росії проти України.

Така сама ситуація має бути і у відносинах України щодо Китаю, про що мною із співавторстві із А. Яковцем підготовлено відповідну монографію „Геостратегія сучасного Китаю”[1]. Китай має бути партнером України в подоланні невідкладних глобальних загроз і припиненні загарбницької війни РФ.

Важливим елементом геостратегічного ландшафту виступають загрози.

Однак в тексті даної стратегії вони не виділені в окремий підрозділ . Натомість у Розділі „Німеччина в Європі та світі” акцент робиться на:

• безпековій ідентичності,
• цінностях та інтересах,
• безпековому середовищі.

Тож, проведений аналіз документа уможливлює самостійно виділити реальні загрози, які визнаються такими Федеральним урядом.

[1] Ліпкан В. А., Яковець А. В. Геостратегія сучасного Китаю : монографія. за загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В. А. Ліпкана. Київ : В.А. Ліпкан, 2023. 384 с.