ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ. ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА. РОЗДІЛ ІІ. ГЛАВА 1. ЧАСТИНА 2
© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-3108.2026
ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА
(Історико-біографічний епос)
Друга частина першої глави розгортає величний літопис родинного Чину Коновальців: духовне архітекторство батька, праведний гарт діда-пароха, материнське виховання та соратництво братів. Тут розкриваються сакральні витоки лідерства та спадкові координати формування майбутнього Команданта на зашківській землі. Автор на основі гострих історичних паралелей із сьогоденням висвітлює феномен аристократії родинного чину, де покоління української інтелігенції та священства виковували перші контури меритократичного правління. Епос фіксує маніфест про чистоту автохтонного генофонду та шляхетне опертя на аристократію родинного чину; детально оприявнює кузню родинного затишку та просвітництва, де через глибоку християнську етику, високу освіченість і щоденну шляхетну працю закладалися основи духовної суверенності майбутнього Провідника.
Розділ ІІ.
Зашків. Витоки та ґарт українського єства.
Глава 1. Літопис роду.
Частина 2. Аристократія родинного чину.
Батьківський гарт і праведний Дідусь —
Плекали Чин, етичний дух й духову сталість.
Вчили Євгена: «Знай прадавню Україну-Русь,
Випалюй малоросійство, імперськість і зухвалість!”
Отець Михайло правив вірний шлях з амвона,
Обряд прадавній від латинізації він боронив.
Тримав безпеку духу в зашківських церквах навколо,
Плекав інстинкт і суверенну ідентифікацію створив!
А Батько вів педагогічний, непохитний бій,
Директор школи нищив малоросійську і кволу млявість.
У кожнім серці сіяв світ державницьких надій,
Щоб в генах лідера закарбувалась вища сталість!
Любов до краю рідного, патріотизм,
То засаднича і підставова ідея.
То не юнацький спів про романтизм —
А риси Лідера і Камертона, Корифея!
У Зашківській народній школі мілітарний дух кувався,
Де Батько-управитель вже тримав запеклий бій.
Там виправляли розум, інтелект національний споряджався,
Плекаючи еліту із державницьких і самостійницьких надій!
Тож у найтяжчі, чорні розпачу хвилини,
Коли весь простір смутком оповитий,
Плекало серце мужньої і сильної дитини,
Аби залізний ген не зміг ніхто зломити!
Тут материнське виховання позначаємо,
Крізь біль поразок і крізь потемки років.
Героя Чин у суверенність вправно обертаємо,
Одміряв бездержавності він лік часів!
У школі Матір теж тримала власний стяг,
Обряд життя, ремесла, медицина і закони гігієни.
Дівчат шляхетності навчала на тонких шляхах,
Аби плекати Суверенність Духову й майбутні гени!
За однією партою там три брати у Зашкові росли,
Мирон, Степан і старший їх Євген — еліта, Провід.
Тож мілітарний дух і вірність крізь роки разом несли,
Щоб вчасно встати за Вітчизну на воєнний досвід!
А дядько Володимир — парох наш, борець,
Давав латинізації він гідну відсіч й польському тут тиску.
Він гартував у серці Чин, відвагу, наче вправний жрець,
Виморював безкомпромісно малоросійства там підлу іскру!
Не скиглив він, не бідкався, із долею не сперечався,
Навпроти: кожен крок невпевнений завзято виправляв.
Від помилок своїх у майбутній лідер не ховався —
І в шторм студентських барикад всю долю спрямував!
