© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-2409.2026

 

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА

(Історико-біографічний епос)

У другій частині другої глави п’ятого розділу розкривається анатомія імперської хвороби окупаційного лому, що проявилася через кривавий терор пацифікації та катівню Берези Картузької. Автор на основі гострих історичних паралелей із сьогоденням висвітлює масштаб мислення Стратіарха, чия залізна воля протиставляє загарбницькому тиску асиметричний щит ОУН та виклик суверенної волі. Поема фіксує маніфест Полковника про подолання малоросійського анабіозу, де підпільний лад, нещадний опір та мілітарний гарт формують новий архетип суверенної архітектури нації.

---

Розділ V.

Еміграція та розгортання таємного мілітарного тарана

Глава 2.

Тріумф суверенної волі крізь простір глухонімих: конструювання Організму, розп’яте сонце нації, пацифікація та правовий вирок геноциду

Частина 2. Анатомія імперської хвороби: пацифікація, Береза Картузька та виклик суверенній волі

 

Ми часто згадуємо про Валуєвський та Емський циркуляр,

Про заборони і гонитву на державність й українство,

Проте заради правди слід без усіляких беззмістовних чвар —

І польські прізвища назвати тих, хто учиняв Безчинства.

 

Пілсудський у 1930-ті був одним із них,

Він запровадив репресивную політику пацифікації:

Арешти масові, убивства, гноблення усіх —

Аж до етнічної та мовної суцільно сегрегації.

 

Він руйнував освітні і культурні установи,

Він — кат безжальний: винищав людей!

На нього вже не діяли Петлюри застороги,

Бо українців уважав за бидло і свиней.

 

Концтабір той зловісно у історії озвався:

“Березою Картузькою” тоді ще називався.

Це — справжня фабрика приниження й знущань,

Це — місце історичне українців катувань!

Без суду й слідства весь цвіт нації туди кидали,

Провідників УВО й ОУН усіх там випаляли!

 

Та як нам не згадати про пацифікацію:

Ментальну силоміцну українську деградацію.

Таку собі політику кривавого утихомирення….

Сьогодні безліч фактів ще не набуло поширення.

 

Коли умисно, по-звірячи, села руйнували,

Розп’яте слово, нелюди, нещадно катували.

Німили мову, школи українські і „Просвіту” закривали.

Людей нагаями і шомполами просто убивали.

Палав кривавий танець, навркруги — на ріднім полі:

В той час поляки українців геть позбавили всіх волі!

 

Реально той Пілсудський ворог і злочинець

Вкарбується у пам’ять як зловісник і чужинець.

Суб’єктність Українську взагалі не розглядав,

“Хлопами” та “схизмамтами” завжди нас таврував.

 

Німі раби, безмовна маса і челядницька худоба —

Таке в поляків ставлення — імперська то хвороба!

Плебеї, наймити, запроданці на власній?… Не своїй землі,

У завірюсі історичній заніміли солов’ї…

 

Чи крила має українська нація й держава,

Чи будемо плекати власну силу й славу,

Чи тогочасний стан підвладний був до течії,

З потурченими душами, то не володарі — раби!