Наративи як елемент стратегічних комунікацій

© Володимир ЛІПКАН | 30.08.2016

Дуже радий, що починають з’являтися хоча й поодинкі, але статті за тематикою стратегічних комунікацій, якою я і моя команда, партнери, аспіранти та докторанти займаємося. Зокрема, тема наративів.

Із цього приводу звертаю увагу на цікавий погляд Jaroslav Derkachenko на нову тему: наративи.

Звичайно, до наукової дискусії ще задалеко, але на мене справило враження те, що Ярослав взагалі звернув увагу на цю тему. Адже в Лінгвістичному словнику 1990 року за ред. В.Н.Ярцевої, навіть не згадується про наратив.

В українській лінгвістичній енциклопедії О.О.Селіванової, також окремо не виділено термін наратив, натомість, аналізу піддано поняття “наративний аналіз”.

Натомість, поверховий аналіз окремих положень Ярославом Деркаченко призводить до чималих концептуально помилкових суджень автора.

Наведу лише одне з них: “структура наративів неоднозначна, форми їх нестабільні; не існує будь-яких їх зразків в принципі, і в залежності від контексту ситуації вони наповнюються індивідуальним змістом”.

Я не буду вдаватись в детальний аналіз функцій наративів в руських казках (адже відомий дослідник В. Пропп їх виявив 31); лишаю поза увагою генеративну концепцію стандартної синтаксичної теорії М. Хомського.

Лише зазначу, що наратив має чітку і однозначну структуру, елементи ознаки і форму. І елемент суб’єктивізму за даного випадку був Ярославом некоректно інтерпретований і неправильно екстрапольований на увесь наратив, внаслідок чого чітко спостерігається дисонанс когнітивного холізму.

Але в цілому, непоганий початок: початок наукової дискусії до актуальної теми.

Головне, що тематика стратегічних комунікацій, зокрема аналітична наратологія, дедалі більше завойовує уми нашого суспільства, а зрештою буде впроваджена в стратегічному управлінні для побудови розумної та сильної України.

Наведу нижче статтю Я. Деркаченка:

Наративи, як спосіб впливу на людську свідомість.

Наратив — це якесь оповідання про що-небудь; це своєрідна суб’єктивна розповідь. Проте не варто плутати це поняття з простою розповіддю. Наратив виникає тоді, коли в звичайну розповідь додаються суб’єктивні емоції разом з оцінкою оповідача (нарратора). Мета наратива не просто донести інформацію до слухача, а справити враження, зацікавити, змусити слухати, викликати певну реакцію. Іншими словами, відмінність наративу від звичайної розповіді або констатуючого факту, – в залученні індивідуальних нарраторских оцінок і емоцій оповідача.

Приклад: 1. «Вчора я промочив ноги. Сьогодні я не пішов на роботу» (звичайна розповідь). 2. «Вчора я промочив ноги, тому сьогодні захворів і не пішов на роботу» (розповідь з використанням наративу).

Так другий варіант відображає вже суб’єктивне ставлення до повідомленням певного нарратора, який шляхом власних міркувань та зі застосуванням особистого досвіду провів аналіз інформації і встановив причинно-наслідкові зв’язки, озвучивши їх у власному переказі повідомлення.

Наратив у наукових текстах. Можна було б припустити, що наративність властива не всім текстам, а, наприклад, вона відсутня в повідомленнях наукового змісту. Однак це не зовсім так. Більшою чи меншою мірою наративні риси можна виявити в будь-яких повідомленнях. Ось чому в наукових повідомленнях також є наративи. Вони присутні скоріше в історичних, культурних і соціальних контекстах і не є об’єктивним відображенням реальності, а більше виступають як показник їх багатовимірності. Однак вони також можуть вплинути на формування причинно-наслідкових зв’язків між історично достовірними подіями або іншими фактами.

Наратив у політиці. Термін «політичний наратив» несе швидше негативну конотацію, ніж позитивну. У дипломатії наративність розуміється як навмисний обман, приховування справжніх намірів. Тут наративна розповідь приділяє увазі приховування деяких фактів і справжніх намірів, можливо, підміну тези чи використання евфемізмів для надання тексту благозвучності та уникнення конкретики. Тобто використання наративів відбувається для завоювання громадської думку, щоб перевести її на свою сторону.

Підсумовуючи вищезгадане, можна сказати, що структура наративів неоднозначна, форми їх нестабільні; не існує будь-яких їх зразків в принципі, і в залежності від контексту ситуації вони наповнюються індивідуальним змістом. Тому контекст або дискурс, в якому втілюється той чи інший наратив, – важлива частина його існування. «Людський» фактор може повністю змінити сенс оповіді, якщо контекст надає недостатньо інформації.

Детальніше: http://faqukr.ru/osvita/147404-narativ-shho-ce-take-narativni-dzherela-i-tehniki.html