Стратегічні комунікації починаються з правильного змісту україномовних підручників у школі
© Володимир ЛІПКАН | 04.10.2016
Нещодавно прочитав статтю, про обурення одного з волонтерів тим, що в Маріупольській гімназії дітей навчають за допомогою віршів, які прославляють РФ, її символіку.
Я далекий від медоточивих слів щодо змісту російськомовних підручників.
Однак, акцентую увагу на інше.
А чому, наприклад, ці ж волонтери, не аналізують тексти того, про що йдеться в україномовних підручниках, кого і в якій іпостасі прославляють або принижують в неозорих обріях українських книжок для школярів?
Чому ми одвічно бідкаємося на чужих, а власних помилок і неподобств не помічаємо.
Галасливим волонтерам раджу спочатку студіювати українські підручники, а не здіймати комунікативну колотнечу відносно російськомовних підручників. Насампочаток слід навести лад в україномовних джерелах, на яких навчаються наші діти.
Навожу приклад:
Підручник з української літератури. 6 клас: читаємо уважно:
Бог подарував:
1) французам – елегантність і красу;
2) угорцям – любов до господарювання;
3) німцям – дисципліну і порядок;
4) росіянам (ну а як же без них в українських підручниках!!!??) – владність
5) полякам – здатність до торгівлі;
6) італійцям – хист до музики
А що подарував Бог Українцям???????
Українці босі, голі, плачуть, земля в них стогне від пролитої крові й пожеж, брати на чужині, вороги знущаються з удів і сиріт, а у своїй хаті немає правди і волі…
Ось скажіть: кого МИ виховуємо і що вкладаємо в голови юних громадян?:
– комплекс меншовартості та малоросійства
– комплекс національної неповноцінності
– комплекс знедоленою видержавленої нації
– комплекс пасивних терпил, яких століттями всі лишень і робили, що гнобили, принижували і знищували
– комплекс одвічного скиглення на власну долю ,яка “кимось” обдираєтсья
– зневагу і нешанобливість до нас з боку інших
– несприйняття суб’єктності української нації і Української держави тощо.
Так ось укладачів даного підручника, і колегію МОН, що дала гриф, слід віддавати під суд за таку пропаганду немічі українства, бо ці дії фактично за змістом складають зміст колабораційної діяльності. Адже стверджуються інша, викривлена українська національна бо ще з дитинства вбивають в молоді та юні голови комплекс меншовартості, роблячи з українців – недодєлків, цивілізаційний непотріб, за який навіть Господь забув, давши наприкінці те, що лишилось – пісню.
Ганьба авторам цього лайна, ганьба тим, хто з чинуш МОНу пропустив це.
Слава Україні!
Читайте літератур, де прославляється славетне Українство, згадуйте політичні шлюби Ярослава Мудрого, вчіть тому, хто насправді приніс культур у Францію та Англію, хто навчив їх письму та культурі одягу, взагалі гігієні.
Згадуйте справжній український дохристиянський світогляд.
По-перше, йдеться про підручники для дітей молодших і середніх класів. Згідно із віковою психологією в цей час відбувається активна соціологізація особистості, закладаються погляди на життя, оціночні категорії. І тут перед укладачами посібників і підручників постає дилема щодо змісту освіти. Безумовно, можна і в творах класиків побачити рядки, що містять не дуже позитивні характеристики України та українців. Постає власно дидактичне питання: в якому віці дитина владна у цьому порозумітися, чи формуємо ми у неї почуття патріотизму, чи не прищеплюємо комплекс меншовартості серед інших народів, особливо в епоху глобалізації. Тож, по-друге, ані Тарас Шевченко, ані Леся Українка, ані інші видатні письменники і поети не могли передбачити такого розвитку подій світової історії. Тому і нам слід виважено підходити до відбору текстів, що включаються до навчальних матеріалів.
Завершити хочу словами свого вірша:
Одвічне бідкання, гукання,
Постійний пошук власного шляху,
Невже для українця в тому щастя,
Щоб чубитись за владну булаву?
Немає іншої дороги,
Осмислить маємо життя,
А всі ці блазнів застороги,
Нехай спливають в небуття.
Не треба нам когось винити,
Ми силу мусимо в душі шукать,
Тоді ми будем розумніше жити,
Лише на себе нарікать.
