Архів публікацій категорії Екзистенційна поезія

У цьому розділі я розміщую статті, присвячені сенсу життя, запрошуючи читача у глибоку філософську подорож у пошуках істинного світла та людського призначення під зоряним небом.

Вона розкриває унікальний авторський стиль, що виростає на перетині високої поезії та масштабного наукового бекграунду автора — доктора юридичних наук, доктора політичних наук, професора.

Завдяки цьому фундаментальному досвіду, екзистенційні роздуми про сенс життя, хвилини доленосного вибору та вічні цінності набувають кришталевої глибини й державницької зрілості та безпекового гарту.

Крізь чуйні неоімпресіоністичні образи я допомагаю читачеві зазирнути в саму суть людського буття, де безпека, політика, світоустрій, право, історія та доля особистості переплавляються у залізобетонні злитки поетичного слова, що залишається у віках.

Свого часу, навчання в ад’юнктурі надихнуло на більш глибоке вивчення філософії екзистенціалізму. Тому у своїй поезії присвячую увагу роздумам щодо сенсу життя, постановки питання чи взагалі він існує і чи варто постійно опікуватися його пошуком або осягненням?

Для кожного він свій: незбагненний, глибокий, пристрасний, занурений.

Кожен – сам для себе світ і світ для інших.

Переконаний, що кожен прагне пізнати себе, зрозуміти своє призначення і відповісти на питання: хто я? навіщо я живу? Що для мене свобода?

© Владимир Липкан | 13.12.2024     Что от счастливых может прилететь? Ведь только в счастье жизни свет. Они живут в нём существуют: Другим отрадно счастие даруют.   От мудрых стоит что нам ожидать? Поддержку, понимание они способны дать. Направить, подсказать и не злорадствовать, С душевной добротой в делах участвовать.   А что нам ожидать от озлоблённых, Пассивных, удручённых и…

© Володимир Ліпкан | 07.12.2024     До кого ми слова свої звертаємо, Тому і думку власну нагадаємо. Але йому це зовсім не потрібно, Він сам вселяє зміст, що йому видно.   Слова людина змістом наповняє, Виходячи із сутності, яку насправді має. Людина судить всіх на власний розсуд, лад, Тож зміст у кожного — грайливий водоспад.   Виходячи із досвіду…

© Володимир Ліпкан | 22.11.2024   Поставимо собі одне питання: З ким хочемо дружити, чути їх вітання, Хто нас щасливими зробити може Хто розуміє нас і осягає, допоможе?   З ким почуваємося нетривожно, вільно, З ким дихаємо широко, повільно, З ким посміхаємося, радість відчуваємо, З ким щиро і відкрито ми кохаємо?   В якому просторі себе сприймаємо, З ким спілкуватися,…

© Владимир Липкан | 18.11.2024     Пустыня в городе Из функций и заданий, Неугомонных улиц, Бетонных зданий. Везде снуют туда-сюда, По кругу ходит голову.   Бегут, идут, летят, спешат, О чём-то громко говорят. Стремятся всё быстрей успеть, Как томно это лицезреть.   Планируют, друг друга проверяют. Как эта суета людей не утомляет? Субъект не личность, хочет лишь иметь. Не…

© Владимир Липкан | 18.11.2024     Гений — редкость или чудо, Божий дар или талант? Можно ль воспитать, придумать? Выявить как ценный бриллиант?   Гений — просто человек, Дар ведь каждому Бог дал Кто-то мучался весь век, Кто-то жизни не видал.   Бытийность суть ситуативна, Она порою субъективна, Но чтобы гения найти, Лишь нужен выбор верного пути.   Попасть…

© Владимир Липкан | 15.11.2024     В безбрежном море из числа Желаний, Неведомо и невесомых обожаний Царит в преддверии очарованья Какое-то искристо-озаренное Желанье.   Оно, ворочаясь, воркует Меня само оно вангует. Подталкивает, нежно принуждает Желанье быть всегда мечтает.   В браваде оголтелых пустошонок, И обездвиженно зализанных пелёнок Желание пластом на них лежит, И томно докучает, мягко веселит.   К…

© Владимир Липкан | 08.11.2024   Незаметно исчезают друзья: Реже встречи уже и звонки. Теперь, наверное, иначе нельзя Чаще слышим лишь в трубке гудки...   Мало времени, бег, суета: Все куда-то извечно спешат. Где-то делись: тепло, простота, Все за временем вечно летят.   В суете безрассудства и спешки, Мы пытаемся жизнь обогнать. Но с надменной, безумной насмешкой Мы не можем…

© Владимир Липкан | 03.11.2024     Бездарность — это сущий недостаток, Коварства лицемерного остаток? Возможно это богом данность? Души и чаяний спонтанность.   А есть ли способ всё исправить, Немножко, чуточку подправить: Вот там — убрать, тут — заменить, Бездарностям, возможно, станет легче жить:   Без критики, упрёков и сомнений, Без всяческих и скользких затруднений, И вне контекста требований…

  © Володимир Ліпкан | 02.11.2024   У світлі марево нетлінне, Бо світло скрізь є і завжди. Удень — від сонця його маєм, Вночі — дають його зірки.   Творець для щастя Світло дав, Щоб душу й серце ми не зволікали, Які б негоди у житті ти не спіткав — Зі світлом разом все ми подолали.   Очей вогні, полум'я…

  © Володимир Ліпкан | 02.11.2024     Ми живемо у карколомно дивний вік, Коли обгортка важливіша є за сутність. Чекають з нетерпінням батьків заповіт, І нехтують істотність та присутність.   Сам Провід важливіший за Мерця: Процес вже домінує над людиною, Невже знівелювало так життя, Поставивши в розряд з скотиною.   Весілля важливіше за любов: Всі зосереджені на святі, ресторанах,…

Close