© Володимир ЛІПКАН  | 2404.2026-2408.2026

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА

(Історико-біографічний епос)

У першому розділі відкривається філософський маніфест Духової Суверенності та змальовується суворий безпековий ландшафт пограниччя кінця XIX століття, де гартувався державницький Розум нації. У цьому розділі розкриваються початкові історичні віхи великої трагедії, коли падіння регулярних фронтів занурило українську землю у сутінки бездержавності. Автор фіксує глибоку кризу розірваної нації та геополітичний хаос, з якого починається болісний, але незворотний вихід автохтонного генофонду з малоросійського анабіозу. Епос відображає перші стратегічні кроки Полковника у вогняному мокротинні епохи, де зароджується вольове прагнення подолати імперський морок і повернути нації її втрачену історичну суб’єктність.

---

Розділ І.

Безпековий ландшафт тогочасної епохи. Сутінки бездержавності та вихід з малоросійського анабіозу та імперського мороку

 

Сутінки бездержавності розсіюються прагматизмом дієвої волі нації, яка розриває пута імперського мороку

і трансформує свій автохтонний генофонд у мілітарний щит ефективного державного ладу.
Володимир ЛІПКАН

 

В душі Людина має мати власний світ,

Не лиш його відгомін і відбитки.

Такий нам Коновалець склав свій заповіт

Що переплавлені у чисті, ясні злитки!

 

З’явився Коновалець у цікавий час:

Відлуння навіть зараз ми спостерігаємо.

Відгомін відчуваємо без будь-яких прикрас,

Поінколи за змінами ми не встигаємо.

 

Цей час був сумішшю палких і величних сюжетів:

Ідейникам він вогнище жевріюче завжди давав.

Глибинним джерелом, натхненням для поетів,

А дурнів й телепнів, як зазвичай, приспав.

 

Той час був також сумішшю надмірності і героїзму,

Глибинних прірв національного роздору.

З одного боку: розкіш невимовна у житті царизму,

А з іншого — нужденність, стогін у просторі.

 

Жагуча простодушності і віри боротьба,

І вільнодумство філософії нової.

З одного боку — квола, і напівмируща біднота,

А з іншого — працівники чола і творчого покрою.

 

Наскрізно суперечності той час просякли,

Відчутно навіть зараз важкий спротив, дух.

Невимірно все сповіщало, що набрякли:

Час руйнування поступово скинув капелюх.

 

Так викарбовувався лідера прадавній лик,

Постало сфінксове, нове обличчя.

Грядуче неминуче: хто б не мріяв, як не звик,

Часовий вимір — шлях в суворе пограниччя.

 

Залізна витримка і спокій непохитний,

В душі утримував затятий наш Пророк.

І мовчазною мудрістю і зором колоритним,

Ступав безстрашно у державницький свій крок.

 

Неначе Сфінкс античний серед лютого і злого кола,

Де брав у жорна хаос відмираючих імперій.

Шляхом соборності тримав Полковник курс свій соло,

Безпека нації — імператив та домінуючий критерій!