Архів публікацій категорії Екзистенційна поезія

У цьому розділі я розміщую статті, присвячені сенсу життя, запрошуючи читача у глибоку філософську подорож у пошуках істинного світла та людського призначення під зоряним небом.

Вона розкриває унікальний авторський стиль, що виростає на перетині високої поезії та масштабного наукового бекграунду автора — доктора юридичних наук, доктора політичних наук, професора.

Завдяки цьому фундаментальному досвіду, екзистенційні роздуми про сенс життя, хвилини доленосного вибору та вічні цінності набувають кришталевої глибини й державницької зрілості та безпекового гарту.

Крізь чуйні неоімпресіоністичні образи я допомагаю читачеві зазирнути в саму суть людського буття, де безпека, політика, світоустрій, право, історія та доля особистості переплавляються у залізобетонні злитки поетичного слова, що залишається у віках.

Свого часу, навчання в ад’юнктурі надихнуло на більш глибоке вивчення філософії екзистенціалізму. Тому у своїй поезії присвячую увагу роздумам щодо сенсу життя, постановки питання чи взагалі він існує і чи варто постійно опікуватися його пошуком або осягненням?

Для кожного він свій: незбагненний, глибокий, пристрасний, занурений.

Кожен – сам для себе світ і світ для інших.

Переконаний, що кожен прагне пізнати себе, зрозуміти своє призначення і відповісти на питання: хто я? навіщо я живу? Що для мене свобода?

© Владимир Липкан | 11.04.2026     Я никому давать не буду объяснения, Не интересны мне чужие обо мне суждения. Отчитываться, чтобы оправдать себя? Живу и трансформируюсь, добро творя.   Ах, сколько жизней, судеб было просто так разрушено, И мечт, фантазий в паростках неверия задушено... Лишь потому, что нужно было перед кем-то оправдаться, По большей части: в ком не будем…

© Володимир ЛІПКАН | 05.04.2026       Нещасні люди переважно чесні, У справедливості шукають шлях вони. Такі насправді тіні безсловесні, Бо не складуть собі правдивої ціни.   Нечесні люди з совістю не дружать, Їм не потрібно зайве: це їм заважає. Бо чесність, принципи — життя паплюжать, Вони ж щасливі! Хто правий? Ніхто так і не знає…

© Володимир ЛІПКАН | 01.04.2026     Справжнє зло завжди кульгаве: Воно хитре і зухвале. Aби цьому злу не впасти, Потребує милиць вкрасти.   Милиці — то Добрі люди, Зазвичай вони м’які. Зло підступно підкоряє, В нього плани в голові.   Кульгає зло на милицях чесноти, На доброті і м’якості даремно виїжджає. І не опікують його етичні важелі турботи, Тому…

© Володимир ЛІПКАН | 29.03.2026   У тебе є можливість думку власную не мати: Не пустословити, і мозок дріб’язками не марати. Не слід переживати через речі, що не контролюєш, Вони не просять осуду твого і думки. ЧУЄШ?   Залиш у спокої ці зайві й марні намагання: Постійно перейматись чимось, наче на змаганні. Є речі поза колом нашої уваги і контролю,…

© Владимир Липкан | 28.03.2026   Нам важное — не важно, На мелочи мы смотрим свысока. Насколько мы глупы, безумцы, и отважны. Смотря на жизнь столь отрешенно, и издалека.   Где первые былинки незаметно пролетели, Там нет следа и тени жизни — больше нет! Как вьюги и морозы, бесконечные метели, Лишь в памяти один и бесповоротно горький след.   Memento…

© Володимир ЛІПКАН | 28.03.2026     Конфлікти у родинах всіх трапляються. Звичайно, що недобре всі в них почуваються. Однак для чоловіка характерно й притаманно Ховатись, уникати спілкування бездоганно!   Чи є це шлях? Позбутися конфлікту, Чи це є прояв суто чоловічого інстинкту? З Коханою Дружиною лиш говорити про любов, А не сваритись без причин і без будь-яких умов.  …

© Владимир Липкан | 15.03.2026   — Я болен? — Бесконечно болен. — Я люблю? — Похоже, это дежавю. — Я хладнокровен? — Да. — Настолько, что уж не живу... — Я радостен, но где же вечные печали? — А что печали? Просто так позвали. — Зачем печалям меня звать? — Чтобы от радостей вас отвлекать. — А почему тоскою…

© Владимир Липкан | 14.03.2026     Жить, не слишком многое себе прощая, Менять себя, и на других не сильно уповая. Спросить с себя, вопрос задать А не на стороне всех пробовать менять.   Исправить человечество нельзя! Попыток много было тщетных — зря. Зато исправить можно самого себя Спокойно, медленно, не торопя:   Мы можем сами накормить Ребёнка, Подгузники сменить…

© Володимир ЛІПКАН | 09.03.2026   Як відбувалась Телефона трансформація? Скажу Вам чесно: то — свідома провокація! З ускладненням цивілізації і збільшенням технічного прогресу Антропності і людяності сила відчувається разючого регресу!   Ми: менше стали бачитись, стрічатись і контактувати, Крізь профілі із соцмереж один за одним стали слідкувати. Ми божевільно підглядаємо і час безцінний витрачаємо, На те, щоб подивитись на…

© Володимир ЛІПКАН | 07.03.2026   Колись людина вдумно запитала: "Яке найбільш болюче слово існувало?" Я довго думав, і нарешті я сказав: „Це — пізно” — більш ніщо я не згадав.   Запізно нам кохання повертати, Плекаючи надії і сміливі мрії. І прагнути все відновити, зламане більш не ламати, І впоперек всі повернути вщент події.   Запізно у любові до…

Close