ВОЛОДИМИР ЛІПКАН: ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДОПОВІДІ НА ЗАХИСТІ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ З ПОЛІТИЧНИХ НАУК “ГЕОСТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА”

© Володимир Ліпкан | 11.09.2025

ДОПОВІДЬ

Шановний голово!

Шановні члени спеціалізованої Вченої Ради, присутні!

До обговорення подане дисертаційне дослідження на тему:

ГЕОСТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ

В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ:

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Збройна агресія РФ, недієвість міжнародних структур, нівелювання міжнародного права, мілітаризація міжнародних відносин нині відзначають міжнародну політику і зумовлюють необхідність для України реального та дієвого втілення власної політичної, безпекової та міжнародно-правової суб’єктності. Саме тому звернення дисертантом до теми розроблення власної геостратегії України в сучасних епохальних умовах трансформації міжнародного порядку є актуальним, необхідним та екзистенційним.

Комплексність наукової проблеми зумовлює мету дослідження — розроблення сучасної концепції теорії і практики геостратегії України в умовах трансформації міжнародного порядку та науково-практичних засад формування її українського контексту.

Досягненню поставленої мети слугує розв’язання таких завдань:

• сформулювати теоретичні засади дослідження впливу геостратегії і геополітики на формування зовнішньої політики держави;
• з’ясувати концептуальні засади формування та розвитку геостратегічної думки в Україні;
• визначити методологію та джерельну базу дослідження;
• довести стратегічну зумовленість зовнішньої політики США;
• визначити геостратегічні імперативи країн Європейського Союзу на прикладі геостратегії Німеччини та Польщі;
• визначити динаміку модерної геостратегії Китаю;
• сформулювати засади геостратегії РФ;
• визначити етапи еволюції українсько-американського стратегічного партнерства;
• сформулювати європейський напрям геостратегії України в умовах російсько-української війни;
• визначити місце України в зовнішньополітичних стратегіях країн Глобального Півдня;
• сформулювати засади геостратегії виграшу України в умовах екзистенційного протистояння із РФ;
• запропонувати авторську теоретико-практичну політичну модель геостратегії сучасної України.

Об’єкт дослідження — геостратегія України в системі міжнародних відносин.

Предмет дослідження — теорія і практика геостратегії України в умовах трансформації міжнародного порядку.

Встановлено, що геостратегія виступає конкретним інтелектуальним концептуальним простором та практичним інструментом формування засадничих змін державної нації, причому на конкретно-історичному етапі розвитку саме пріоритетним інструментом для формування гуманістичної цивілізації.

Геостратегія як політико-безпекова практика вписує у себе парадигми войовничості, але вони не є первинними, виплеканими і домінантними, бо ними послуговуються не заради реалізації будь-яких інтересів. Вони інтерпретуються як іманентний чинник боронення власних корінних інтересів не лише комунікаційними та дипломатичними засобами, але й силовими засобами.

Завданням геостратегії є ствердження європейської цивілізаційної ідентичності, збереження державницької ідеології через системну реалізацію стратегем, засобами стратегічних комунікацій і стратегічної правотворчості, на базі стратегічної культури (яка включає заповіт, традиції, покликання), формування умов для розвитку державної нації і національної держави на ґрунті української національної свідомості й ідентичності.

Виділено ключові підходи до розуміння сутності геостратегії: стратегічний, безпековий, онтологічний, конфліктологічний, діяльнісний, комунікативний, інституційний, організаційно-функціональний, інтегративний. Розкрито зміст кожного з них. Сформульовано принципи геостратегії та десять ключових завдань, які вона має виконувати як макросистема.

Геостратегія — націотворча традиція одержавлення власної історії, когнітивна політико-безпекова і правова практика, а також макросистема широкомасштабних цілеспрямованих та свідомих, каскадних і комплексних заходів компетентних політичних суб’єктів (стратіархів) щодо формування й реалізації стратегічної державної політики у найбільш важливих сферах життєдіяльності на підставі стратегічних національних цінностей та інтересів.

Уперше у політологічній літературі здійснено науковий аналіз еволюції української геостратегічної думки із практичним виходом на формування матриці наукових шкіл української геостратегії, складовими якої виступають: 1) концептуальна та методологічна; 2) державо- і націотворча; 3) історична; 4) енциклопедична; 5) інтеракціоністська; 6) комунікаційна; 7) безпекова; 8) стратегічна; 9) військова; 10) політична; 11) правова.

Окремо розглянута київська школа геостратегії, у рамках функціонування якої розвиваються різноманітні аспекти геостратегічного дискурсу.

З’ясовано зміст геостратегічного дискурсу. Наголошено, що варіативність і лабільність, фактична керованість геостратегічного дискурсу є наслідком відсутності власної геостратегії України, в рамках якої ці питання мали б бути наперед визначені. Репрезентовано авторську модель системних дискурсів геостратегії як теорії, яка складається із таких компонентів: стратегічного; наративного; політологічного; праксеологічно-безпекового; правового; онтологічного; гносеологічного; аксіологічного; феноменологічного; телеологічного; мілітарного; космологічного. Визначено зміст кожного з них. Відповідно до кожного з цих дискурсів подано авторську систему понять і категорій, які його описують, визначення кожного з яких уміщено в окремому виданні — авторському словнику.

На підставі застосування методів політологічної науки, мовознавства, націобезпекознавства, наратології, політичної лінгвістики, політичної герменевтики, компаративістики, формального та логіко-догматичного підходів, а також вивчення  джерельної бази дослідження розроблено авторські дефініції понять та уведено неологізми, які виступають складниками теорії геостратегії і дозволяють адекватно описувати нові явища стратегічного порядку: «геостратегія», «геостратегічний дискурс», «геостратегічний пріоритет», «геостратегічний ландшафт», «стратіарх», «стратегічна архітектура», «антиукраїнство», «антиукраїнські політичні доктрини», «індоктринація» та інші. Окремо визначено поняття, завдання, мету, системоутворювальні чинники українства. Сформульовано зміст та сучасні форми трансформації «малоросійства» на «малоєвропейство».

Здійснено інтерпретацію методології дослідження геостратегії через послідовне визначення та встановлення із подальшим застосуванням у дослідженні засадничих положень концепції стратегічної невизначеності, стратегічної ясності, дискурсивного і наративного аналізів, політичної теології. На підставі філософії екзистенціалізму подано модель анатомії геостратегічної деструктивності. Науково доведено, що концепція рашизму базується на іманентних деструктивних наративах, дискурсах та конструкціях, тобто фактично заснована на концепції мертвої енергії; за своєю семантичною валентністю і за своїм потенціалом вона виступає концепцією самоліквідації ненародженої російської імперії 3.0.

Сформульовано стратегічну зумовленість зовнішньої політики США щодо України.

Аналіз імперативів імперської геостратегії, засад євразійської геостратегії, доктрини Монро, уможливили встановити, що на цьому етапі історичного розвитку США виступають епіцентром кризи національної безпеки.

Стверджено, що відсутність серйозних сучасних напрацювань щодо модерної геостратегії США в найближчій перспективі унеможливить збереження глобального лідерства і призведе до військового переформатування світової архітектури безпеки, а також, за умови продовження вектора діяльності режиму Трампа, до активізації процесів руйнування США як цілісної держави. За умови невідродження власної американської геостратегії в США у найближчій перспективі будуть сформовані передумови для дестабілізації державного ладу, демократичного режиму і руйнування республіканської форми правління, перебудови світового геостратегічного ландшафту, переформатування євроатлантичної цивілізації та її інституційних підсистем, що має бути враховано в геостратегії України.

Подано геостратегічні імперативи країн ЄС на прикладі геостратегії Німеччини та Польщі.

Доведено, що Європа станом на вересень 2025 року не вповні усвідомлює, що живе у ситуації війни. На підставі аналізу стратегії інтегрованої безпеки Німеччини, артикулюється необхідність зміни стратегічної парадигми миру на парадигму війни з метою реалізації німецького лідерського потенціалу.

Подано стратегічний прогноз щодо необхідності врегулювання німецькими елітами безпекових проблем через ліквідацію причин, а не наслідків, перебуваючи у стані суб’єкта управління, а не об’єкта; здійснюючи проактивне, а не реактивне управління; не залишаючи майбутнім поколінням тривалу боротьбу із хворобливими наслідками.

Щодо геостратегії Польщі, вказано на певні помилки у сфері стратегічних комунікацій, недосконалі механізми впровадження проєвропейської ідеології, реактивність безпекової політики, втрату безпекової ініціативи. Акцентовано необхідність формування стратегічних наративів у контексті стратегії виграшу України як запобіжник московизації європейського геостратегічного простору, реваншизму рашизму в Європі. Науково обґрунтовано акцент на двосторонніх угодах України з іншими міжнародними акторами, ратифікованих парламентами обох країн.

Розкрито справжній зміст та чинники динаміки модерної геостратегії Китаю. Сформульовано стратегічні висновки: 1) Китай активно готується до війни зі США; 2) Китай планує в оперативній перспективі (до кінця 2025 року) здійснити збройний напад на Тайвань за умови перебування при владі Сі Цзіньпіна; 3) програш РФ у війні проти України — загроза державній безпеці Китаю, тому Китай цього не допустить. Встановлено, що китайська геостратегія складається із сукупності різноманітних стратегем, які накопичуються кожним поколінням керівників і потім складаються у певний алгоритм, прораховану послідовність дій, спрямованих на досягнення утаємниченої, прихованої мети з урахуванням психології цільових аудиторій, на які спрямовано вплив, становища та інших ключових параметрів геостратегічного ландшафту. Детально проаналізовано текст пропозицій Китаю щодо завершення війни проти України, ідентифіковано їхню антиукраїнську спрямованість. (52 с.)

Усвідомлення засад формування геостратегії РФ уможливило на підставі застосування методів стратегічного прогнозування, націобезпекознавства сформулювати науково обґрунтовані висновки: 1) мета путінського режиму — повна ліквідація українства; 2) Європа перебуває у прямій екзистенційній небезпеці свого існування; 3) реалізація концепції «Російська імперія версія 3.0» можлива за умови відгородження Європи від прямої силової допомоги Україні, через що поневолення і загарблення за таких умов буде питанням лише часу; 4) ведення переговорів із путінським режимом поза контекстом сили є безперспективним; 5) переродження українства можливе не лише через перемогу над ворогом, а й через докорінну роботу над внутрішнім світом і стратегічною культурою державної нації; 6) геостратегія передбачає, що силі може протистояти лише сила; 7) війна путінського режиму проти українства є продовженням кількасотрічного онтологічного протиборства Добра і вселенського зла, через що обґрунтовано завдання мати власну мету і власну причину, які спиратимуться на власні історичні початки, історичну пам’ять Українського народу та ґенезу стратегічного балансу.

Європейський напрям геостратегії України в умовах російсько-української війни має пріоритетом: інтеграцію України до європейського цивілізаційного простору; безальтернативне й імперативне набуття не лише повноправного членства в ЄС, а і завершення складних процесів ментально-цивілізаційних перетворень; формування на базі ЗС України та Франції, а також інших зацікавлених країн, потужних Об’єднаних Збройних Сил Європи; реіндустріалізації ОПК; залучення приватного сектору та випуск військових облігацій, доступних для всіх громадян України; концептуальне оновлення геостратегічної думки відповідно до тенденцій війн нового покоління із використанням штучного інтелекту і високих технологій; збереження контролю над суверенними природними ресурсами як запоруки української державності.

Обґрунтовано необхідність переоцінки векторів української геостратегії щодо позиціонування України в зовнішньополітичних стратегіях країн Глобального Півдня. Методологічною базою для реалізації української геостратегії визначено: теорію ігор, геоекономіки і методи геополітичної кон’юнктури, стратегічного планування та прогнозування, а також сценарного і ситуативного аналізу, матричний підхід.

На підставі теорії ігор доведено ефективність стратегії програшу Росії через її руйнування та демонтаж державності. Така стратегія відповідатиме таким принципам теорії ігор: раціональності; загального знання; виключення домінантних стратегій. Згідно з теорією ігор, руйнування російської державності має стати кооперативною грою, тобто спільною зовнішньополітичною стратегією всіх країн Європи, які мають узяти на себе конкретні зобов’язані перед іншими суб’єктами міжнародного права і координувати власну діяльність відповідно до загальної стратегії руйнування тоталітарного режиму РФ.

Презентовано аналітичні підходи до сучасних не лише розуміння, а й форм прояву геоекономіки як інструмента геостратегії. Особливим авторським внеском є її чіткий зв’язок із практикою, вкоріненням у міжнародну політичну економію та досі недостатньо досліджену детермінацію геоекономіки з геостратегією у зміни структури глобального світового порядку та нових векторів геоекономічної динаміки України. На підставі еволюційного методу розроблено матрицю підходів до розуміння геоекономіки, продемонстровано її еволюцію, здійснено критичний аналіз кожного з підходів та подано власний варіант і модель розуміння цього динамічного явища відповідно до стратегічних національних цінностей та інтересів України. Розвінчано міф про статичні припущення існування геоекономіки як самодостатньої системи, яка мала б замінити геополітику.

Подано теоретико-практичну модель геостратегії. Її ключовими елементами визначено такі:

1) геостратегія сучасної України, яка має базуватися на стратегічних національних цінностях та інтересах, позитивних та успішних сталих традиціях державо-, націо-, безпеко- і правотворення, визначати стратегічну архітектуру з урахуванням стратегічних національних пріоритетів. На цьому рівні геостратегія інтерпретується як: а) теорія; б) практика; в) нормативний акт;

2) геостратегія реалізується через секторальні стратегії державної політики як політико-безпекова практика (стратегеми) відповідно до найбільш важливих сфер життєдіяльності. Ключовим інструментарієм реалізації секторальних стратегій державної політики виступає стратегічне управління, яке включає механізми стратегічного планування, прогнозування, передбачення та стратегічних комунікацій на основі стратегічної культури, які уможливлюють повномасштабну й гарантовану реалізацію стратегічного потенціалу, забезпечення ефективного функціонування об’єктів стратегічної інфраструктури;

3) геостратегія як нормативний акт характеризується наявністю гіперзв’язків і формує ієрархічну систему нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері геостратегії через секторальні стратегії як акти стратегічної правотворчості. Останні виступають ядром правового регулювання суспільних відносин у найбільш важливих сферах життєдіяльності.

Доповідь закінчено, дякую за увагу!