Самотність Кохання

© Володимир Ліпкан

30.12.2023

Сучасна людина, то дивна істота:

Видумує назви до різних речей.

Але ж ось така незадача, скорбота:

Кохання означене словом одним — апогей.

Продукти, послуги, товари

Лексемна розмаїтість щодо чварів

Усім гаразд ми різні назви надавати,

Кохання ж одним словом здатні милувати?

Різноманітні отвори таємної душі

І потойбічні прояви незламного лаштунку

Переживання, сплески, коливання

Така собі міграція сніжинки з візерунком.

Така строкатість, гама, спектр

І неозорі хижі горизонти.

Ну а людина… як колись й тепер

Від всього цього прикривається лиш зонтом.

Наочно урізноманітненість втіляє,

Душевні горизонти потойбічно розширяє.

Всю велич розмаїття почуттів

Звели до слова одного: немає більше слів?

Кохання… слово більш інтуїтивне:

Для когось сприйняття його наївне,

Комусь щастить його зустріти

А хтось вважає, що це — діти.

Для когось це — улюблена робота,

Для когось — піклування і турбота,

Комусь це — гроші, влада, слава,

Комусь — надмірна і п’янка услада.

Тож прояви щирішого кохання

Буремні так, як і саме життя.

Екзистенційне виникає запитання:

Які ми до кохання маєм почуття?

Чому так неохоче радимось із серцем,

Чому про це ми не бажаєм говорити.

Як лакмусовий папірець із перцем

Кохання є? Чи заважає нам всім жити?

Чому така велична хмарна постать

В зомлілих мріях і яскравих снах,

Чому кохання, то є ница подать,

Блукає манівцями у пітьмах?

Чому таке занадто розмаїте,

Таке строкате і туманом оповите

Означене лиш словом тим глибоким:

Одним лиш словом! Надмір одиноким!!