ОЛЕНА ЛІПКАН: АБИ ЛІТАТИ – КРИЛА ТРЕБА МАТИ!

Олена ЛІПКАН

Від щирого серця висловлюю слова красної дяки Олексію Мамедову за саму ідею проведення такого лекторію.

Буду відвертою, адже в Українській Державі сценаристика ще не стала окремою та самодостатньої професією: відсутні спеціальна освітні програми, не є сформованими професійні компетентності сценариста, які відповідають сучасному формату кіно-, теле- та інтернет відеопродукції. Більше того, потребує докорінної зміни ставлення до сценаристів, яких дуже часто відсувають на другий план, забуваючи неминучу істину:

якщо не було б сценарію, не було і фільму.

Більше того відмічу, що безпосередньо сценарних курсів насправді обмаль, а тих, на яких тебе конкретно навчають на життєвих прикладах – майже не існує.

Що головне?

А те, що:

на заняттях нас не шпигували, що рибу овочами, зарозумілою теорією,
нам постійно не “нагадували” про відсутність у нас базової професійної освіти,
нам ніхто не дорікав на незнання засадничих положень драматургії і знань щодо структурного порізнення п’єс та сценаріїв…

Водночас:

на конкретних кейсах нам демонстрували застосування того чи того драматургічного прийому, таким чином надаючи змогу відчути свою причетність до цього цікавого процесу – творення сценарію:

процесу проведення історії крізь нескінченні шари буремного життя, звеличуючи буденну оповідь до рівня квітучої складності.

Комфортна, я б сказала, камеральна обстановка, психологічний затишок, створений Олексієм Мамедовим, сприяли легшому розумінню та сприйняттю доволі складних сценарних прийомів. Поза це, сценарне мистецтво у своїй невблаганній екзистенції поза усіляких інсинуацій стало сприйматися саме мистецтвом – його величністю СЦЕНАРНИМ МИСТЕЦТВОМ!

Талант педагога, майстерність сценариста, комфорт приємного та компетентного комунікатора – лише малий перелік особистісних якостей, що складають доволі вичерпну характеристику справжніх вчителів та наставників, творчих особистостей.

Адже саме роль особистості у сценарному мистецтві не можна применшувати. Любов до професії закладається саме вчителями, менторами, наставниками, які мають не лише ділитися знанням, а запалювати жаринку любові до професії, наснагу до самопізнання в професії і реалізації свого таланту в ім’я мистецтва.

Відзначу, що мені довелося навчатися також і у плеяди талановитих майстрів сучасного сценарного мистецтва, передусім це: Юрій Морозов і Олег Приходько.

Можу з упевненістю твердити, що методика викладання, стиль поведінки, лексичні та комунікативні прийоми, наративи і взагалі сценарний дискурс на загал формують вражаючу картину, дедалі глибше занурюючи до світу сценарного мистецтва, змушуючи по-новому дивитися на більшість, як видавалося, звичних і тривіальних питань.

Олена Ліпкан: “Для мене творити – означає жити!”.

Я красно вдячна своїм вчителям і наставникам, просто талановитим лекторам за ті шедевральні години навчання, за їхній досвід, яким вони несамовито і натхненно діляться, за конкретні практичні поради щодо ефективного застосування різноманітних методів сценарного мистецтва. Адже, як вірно відзначав

Роберт Маккі : “Наче алхімік, сценарист пов’язує характер, конфлікт, трансформацію, а вже потім покриває їх золотом діалогу, перетворюючи грубий чавун подій у шляхетний метал історії”.

Завдячуючи вивіреним педагогічним прийомам, я відчула себе упевненішою, і нині можу чітко висновувати, що становлення мене як сценаристки стало можливим через зустріч правильних, професійних та відданих своїй творчій професії фахівців, які лишили незабутній слід у моєму житті; переконана – і в моїй успішній професійній кар’єрі Сценаристки!

Олена Ліпкан: “Аби літати – крила треба мати!”

Саме талановиті та фахові Вчителі надають цим крилам нової, життєдайної сили та нестримної енергії – енергії професійної творчості, повноцінної та усвідомленої реалізації свого природного ТАЛАНТУ –

розкриття своєї особистості в нескінченно і неозоро глибокому ландшафті СЦЕНАРНОГО МИСТЕЦТВА!

ЛІТАЙТЕ на крилах щастя від самореалізації, літайте зі справжніми наставниками!