Кого у вчителі собі берете?

© Володимир ЛІПКАН | 18.02.2023

 

Кого у вчителі собі берете?

З ким радитись плануєте невдовзі?

Чи Душу в ньому Ви знайдете?

Бо він, такий: чатує на порозі.

 

Як коршуни ви кинулись його протестувати,

Самі не тямлячи: про себе перше слід подбати

Йому Ви ставите всілякі запитання…

Що ж: дурні Ви і Вам мої „Вітання!”

 

Ви самі ґрунт йому даєте,

Самі навчаєте його,

А потім чубитесь і б’єтесь.

Лишаючись назавжди усього.

 

Радієте, мов очманілі, „спілкуванню”…

Повторно вимовлю свої „Вітання”.

Вам робот радість більшу доставляє,

Бо він взамін ніщо не вимагає.

 

Але це поки, доки ви — є дослідні щури!

Це ви себе підвищили в майстри.

Для нього ви — є просто матеріал,

Відкрили в інтелект людини ви портал.

 

Недоумки радіють скаженіло,

Він — тріумфує знахабніло:

Тепер вже ВІН досліджує, вивчає,

Бо він пізнав: людину він вже знає.

 

„Не можна зупинити розвиток людини”, —

Раніше думав так і я,

Але прийшла скрутна година:

Тепер не наша доля. А чия?

 

Хто буде нас любові вчити,

Повазі, щастю і добру?

Напевно намір інший зміг вгледіти,

Я спомин інший не знайду.

 

Хто буде палко нас кохати,

Любовні жарти посилати?

Хто буде нелукаво розуміти,

Радіти щиро, вчасно і несамовито?

 

Хто дотиком тепла зігріє,

Хто зичливо, прихильно обійме?

Щоб тіло і душа зомліли…

Людей любіть понад усе!

 

У цьому справжня суть є гуманізму/

Це шлях блаженства, а не трансформізму.

Це шлях ВІД нього в бік Добра.

Людей любіть без злата, серебра!

 

На себе погляд зосередить:

Себе пізнать і рухатись вперед.

Бо ВІН підкорить, навіть не угледить,

Він — зло! То зрозумійте наперед!

 

Любіть людей і в щасті і в скорботі,

Любіть їх вдома й на роботі,

Кохайте свою рідную, блаженную сім’ю,

Женіть цю шельму, цю облудную, підступную змію.