ГЕНЕАЛОГІЯ ДОБРА І ЗЛА

© Володимир ЛІПКАН

17 грудня 2023 року

 

 

Народове середовище

Обабіч воля і омріяна свобода,

Попереду — лишень бридка війна.

Яка ж ця доля в українського народа,

Чому націєтворчий шлях не спив сповна?

 

У чому є його провина

В безодголосності млосній,

У чому фарт, що ледь вловимий,

Щоб націю здійняв до нових мрій?

 

Про орду

Зрабована ментально і фізично,

Безлика, безсуб’єктна — це орда.

Війна і морок споконвічно,

Хаόс і смерть лиш сповіда.

 

Безхатьки, безталанні і убогі,

Страшні, бо злі,  сердечно безборонні.

Руйнівники Добра і цінностей життя

Така орда тепер, заклята в прокляття.

 

Закована у мур цепами несвободи,

Затятий ворог миру і людської вроди,

Орда тяжіє перманентної війни,

Бо зло росте, а з ним ростуть й вони.

Реакція світу

Поблажливо вдивлявся світ в майбутнє,

Зневірившись у власні цінності — свої.

Благали, щоб спинився вже той путін,

Бо стрижень вже не той, не ті поводирі!

 

Обама, Меркель, Оланд, Саркозі —

Вони плекали цю орду —  ВОНИ!

Вони втішались владой безтурботно:

Тепер війна, час зла настав скорботний.

 

В самотності країну нашу хочуть лишить,

В обличчя вже ординці гидко дишать.

Європа подумки, як тінь лиха, бо без чеснот,

Немов і поміч є, але не скарб серед земних марнот.

 

Зневіра, острах, чорний лебідь…

Таким є зараз світ для них.

Втомившись, без надії, бачать,

Що світ тупцює на костях своїх.

 

Чи лишень в казці лебідь умирає

Не з криком навіженим, навісним,

А любим співом заспіває,

Щоб чутно було, голосним!

 

Добро і зло

Добро і зло завжди заввишки,

Вони, мов сповідь, для людей

Хто досягне тієї вишки

Той — первень, серце всіх ідей.

 

Хто більш пруткіший, енергійний,

Більш переконливий і сильний,

Хто нерозривно бачить світ —

Для нього — перемоги квіт.

 

У цьому карколомному змаганні,

Слабким не має місця, потуранням.

Тут доля вершиться усіх земних людей

Добро і Зло: це вектор боротьби і сенс ідей.

 

Одинокий шлях Добра

У зашморгу вели Добро в катівню.

Таке вже одиноке, сиве і хитке..

Куди ж поділась та „гуманістичная” будівля,

Чому змарнів світ, стало всім бридке?

 

Ніхто до нього навіть не озветься,

Байдужість скрапила бліде життя.

Добро о мури самостійно б’ється,

Воно зникає, наче тінь, у забуття…

 

Щось надломилось у Добрі тремкому,

Гостинністю примхливою, на жаль, не тхне.

І на прощання, вже мабуть нікому,

Не вимовить то правило життя просте.

 

В пекельному, нестерпному вогні,

В юрмі недолюдків і злих людей.

Добро як фенікс — нездоланне,

Це — справжній, істинний трофей!

 

Одмучилось в полоні у неволі,

Вік важкий одгостювало —

Добро в серцях людей

Вогонь, на жаль, не запалало.

 

Така непам’ять і безглузтво,

Таке відверте боягузтво,

Така страшенная безодня,

Така вона: „любов” народня.

 

Зміст Добра

Дарма, бо сліпли від краси його

Спинявшись, дивувались: що за диво?

Оця мрійливість, блага, живо,

Бажання, хіть, така зваблива,

Усе так мерехтливо, незрадливо —

Усе у ньому сенситивно і красиво!

 

Гармонія краси є сенсом всіх ідей,

А вогники Добра як знатний Прометей:

Засяють ранком вранішнім,

І ласкою запалять вечори,

Теплом огріють душі соняшним

Зомліють в сяйві хутори.

 

В житті дорогу висвітляє,

Доровказом завжди має.

Така краса Добра нетлінна,

Вона, мов вічність, незамінна,

То ж не шукайте новий шлях:

Добро — це сенс, життя — це птах.

 

Жеврійне, щире, світле і охоче —

Завжди до людства є пророче,

Добро існує в інтересах всіх людей,

Воно є людства справжній привілей.

Як свічка згасне із Добра,

То людства згине, геть його нема.

 

 

Осуб’єктнення Добра

Ледь-ледь бліде, мов крейда біла,

Добро щось гомоніло, лебеділо,

Воно так щиро сподівалось,

Щоб в серці у людей воно озвалось…

 

Не сталось ані радості ні чуда:

Лиш тихий розпач, безголосий плач.

Добро запродане, облуди

Чому нарід лише глядач?

 

Чому релігія безбожницькі заснула?

Під власний поминальний колисковий дзвін.

Чому Добро до себе так не пригорнула

Щоб світ не розчавив його під юрбин гнів?

 

Провідники куди поділись на шляху любові.

Чому агресія, ненависть так активно пророста?

А заклики про солідарність, мирний світ і справедливу долю

Лиш викликають посмішку, принижують уста.

 

До владців мучно не звертаюсь,

Бо невигойність їх єства

Одразу в цінностях одвічно спотикаюсь:

Добра нема, лиш хижа пустота.

 

Перевертні і блазні —  всі у владі:

Бездушні, аморальні і зменталено пусті.

Тому для інших так затяті і безжальні,

Тому війною на Добро ордою змушені іти.

 

Чому наш шлях усіяний війною,

А не Добром, чеснотой, правєдной ходою?

Чому постійно з кимось ми воюєм,

За зло, добро… — ми хаос масштабуєм!

 

Чому у збоченців є згубне право

Нав’язувать злу хіть на рештки із людей.

Чому історію хижацьки так попрали,

Перетворивши світ в кіно ідей.

 

Заорані безлюдністю, бездушні ноунейми.

Утратники себе, юрби безликій фрейми.

Проблема ґендеру з’явилась блискавично,

Щоб знищить род людський, покінчить з ним навічно.

 

То хто ж людей довершено так винищає?

Хто вщент Добро так вправно зпопеляє ?

Хто світ веде оманливим, облудливим шляхом,

Насправді в мур, пов’язані одним ціпком.

 

Епілог

Де сила віри в цінності Добра і волі,

Де шлях людей крізь попіл зла?

Чому добро минає людські долі,

Чому у зла завжди жнива?

 

Легенький вітер трави хилитає,

Доходять цінності граничної межі.

Добро, спинившись, невблаганно улітає

Добро зникає, це — останні рубежі…

 

„Ординці” — так вони себе озвали,

Не втямивши того, біду на всіх наклали.

Бо зло, якщо суцільно переможе,

Тоді кінець: і людству вже ніхто не допоможе.