Плинність свого часу

© Володимир Ліпкан

26 грудня 2023 року

І рік як день,  доба як мить,

Одвічно нам щось майорить.

Завжди ми хутко поспішаєм,

Ну а куди, підчас самі не знаєм.

Пізнать життя?

Себе бодай розкрити?

У своїх планах

Чи то мріях інших жити?

Живем крізь біди й негаразди,

Складаєм вічно чужих пазли…

А де життя своє, коли його прожити?

Коли весь час повинні ми комусь служити.

Ходити на чужу роботу,

На інших важко працювати.

І зрештою прожити не для себе,

Плани інших мусим утіляти?

Тяжко й довго працювати

Витрачати час на „щось”,

А на себе занедбати,

Мріювати за „когось”.

Ми можем зекономити роки чужих —

Але ж то за рахунок власних і не прожитих своїх.

Життям своїм ми сплачуємо цінний час:

Тільки не свій, бо він уже не наш.