Геостратегія сучасної Української Держави (стратегічні пріоритети)

Геостратегія сучасної Української Держави (стратегічні пріоритети)[Geostrategija sučasnoї Ukraїnskoї Deržavy (strategični priorytety)]

1) формування та розвиток необхідних та достатніх умов для розвитку партнерських відносин поза контекстом імперативного стратегічного партнерства, якщо таке партнерство не підкріплено реальними інструментами, засобами та фінансами, а також військовою та іншою реальною та дієвою допомогою, яка є вигідною Україні;

2) сучасна геостратегія Україна має інтерпретуватись в якості самодостатньої теоретичної та політико-правової практики, в рамках якої мають бути вироблені засади для подальшого творення суверенної держави з відповідними сферами впливу в архітектурі міжнародних відносин, виходячи з нових реалій буття, мілітаризації міжнародних відносин, зменшення ролі та впливовості, обмеженої дієвості міжнародних інституцій та систем колективної безпеки та важливості врахування фактора сили та стратегічних комунікацій в міжнародних відносинах;

3) на тлі посилення рівня конфліктності між двома ключовими центрами сили США та КНР Україні потрібно будувати прагматичні відносини з НАТО, ЄС, Шанхайською організацією співробітництва та іншими на засадах взаємовигідного партнерства, не допускаючи умов перетворення України на простір боротьби суперечностей, балансів і противаг стратегічних пріоритетів між різними державами та системами на шкоду інтересам України, формуючи підґрунтя для поступового регіонального лідерства;

4) активне використання лобістських структур, потенціал МЗС, діаспор, агентів впливу, а також розвідувального співтовариства для утвердження нової геостратегії України;

5) підсилення дієвості та впливовості участі України в міжнародних організаціях з чітким акцентом на відстоюванні власних національних інтересів;

6) взаємовигідна інтеграція військово-політичної інфраструктури НАТО з об’єктами стратегічної інфраструктури України в інтересах України. Системна модернізація стратегічної інфраструктури України може стати поштовхом для інноваційно-інвестиційного розвитку нашої держави і підйому рівня соціально-економічного розвитку;

7) посилення науково-технологічного потенціалу з метою зменшення залежності від кон’юнктури на світовому ринку вуглеводнів, а також розвитку високотехнологічної конкурентоспроможної інфраструктури;

8) розвиток найновітніших інфраструктурних і логістичних систем у найбільш важливих сферах життєдіяльності з урахуванням скринінгу прямих іноземних інвестицій, посиленням конкурентної боротьби за трудові та сировинні ресурси, обмеження вільного доступу до сучасних промислових та інформаційних технологій;

9) розвиток розвідувальної інфраструктури з урахуванням тенденцій до формування нового світового порядку, посилення конфліктності між США, КНР та Росією на фоні боротьби регіональних гравців за лідерство (передусім Туреччини та Індії), існування жевріючих вогнищ локальних конфліктів, а також поглиблення рівня кіберзагроз шляхом дестабілізації інформаційно-телекомунікаційних систем і встановлення контролю надінфраструктурним потенціалом країни, включаючи транспортні шляхи, каналикомунікацій, економічну систему, біологічний та космічний простір і природні ресурси та контроль над їх розпорядженням;

10) органічна необхідність в осмисленні власноїісторії та віднаходженні європейської спорідненості;

11) розвиток української культури з метою окреслення та ствердження шляхетних обрисів власної самобутньої культури.

Ліпкан В.А. Стратегія державної інфраструктурної політики України: словник. Київ: В. А. Ліпкан, 2023. 252 с.