© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-2709.2026

 

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА

(Історико-біографічний епос)

У другій частині третьої глави п’ятого розділу розкривається монументальний залізобетонний Заповіт Полковника, який закладає довгострокову інституційну основу виживання нації, утім зі стратегічними засторогами. Автор крізь призму гострих історичних паралелей із сьогоденням висвітлює прагматизм дієвої волі Провідника, який підпорядковує підпілля суворій кадровій вертикалі та закладає основу для меритократичного правління позак контекстом отаманщини (сепаратизму та регіоанлізму у сучасному розумінні). Епос закарбовує з одного боку, відмову Стратіарха від рабських реверансів та компромісів із загарбниками, а з іншого – заперечує перманентність буття нації в стані війни та опору, що відкриває перед соборною нацією прямий шлях до Пантеону вічної слави.

.

---

Розділ V.

Еміграція та розгортання таємного мілітарного тарана

Глава 3. 

Асиметричний інстурмент Чину: паралельні інституції, випалювання булькотіння та прагматизм суверенної волі Стартіарха

Частина 2. Заповіт Євгена Коновальця 

Всю складність ситуації пан Коновалець розумів,

Тому він докдадав нещадно розумових і фізичних сил.

Він усвідомлював край необхідність боротьби і перемоги,

Тому підготував він Заповіт як засадничі стратегічні застороги:

 

“Ми потребуєм різні методи для підготовки революції.

Ми маєм формувати власнії державні інституції.

Потому лишаться в ужитку методу терору,

Для тих, хто нищить нас, лишає нас простору!

 

Завдання для всіх відділів ОУН:

Посилення ненависті до зайд,

Хай невдоволення повсюдно й скрізь росте,

І нація хай трансформується на справжній прайд.

 

Де леви рвуть, нікого зовсім не жаліють!

Від вбивства ворогів лиш люто шаленіють.

Перебувають маси в стані всі кипіння —

Не політичного одвічно беззмістовно булькотіння,

А в стані тому, що дає завзяття і наснагу,

Підносить він і мотивує, і дає відвагу —

У цьому шлях, дієве й суверенне прагнення й воління,

В соборності й державності для нації лежить спасіння!

Я переконаний, що український генофонд,

Він має автохтонну й колосальну силу й волю,

Державність — то священний українців фронт,

У боротьбі сягаємо й плекаймо власну долю!

 

Терор і атентат — є результат пацифікації,

Не анархічний вибір отаманщини, волюнтаризм,

Це — чин революційний, шлях ідентифікації,

У мирний час він викликає скептицизм.

 

Це ефективний засіб для мобілізації,

Не перманентний стан одвічного буття,

Це винятковий інструмент для виживання нації,

Інституційність це скасує, за умов нормального життя.

 

Державні, ПУН підпорядковані підпільні, паралельні інституції,

Асиметричність волі й чину продемонстрували.

Тож унікальність й адаптивність своєрідної структури еволюції,

Фундамент Української державності заклали.

 

Провідників ми мусимо усюди насаджати,

Тож прийде час, і з ними будем керувати!

Один безжальний вирішальний крок —

Хай вороги отримають останній свій урок“.

 

Цей прагматизм Полковника відверто всіх урятував:

З реальністю створив він органічний, монолітний сплав,

Про утопічність мирного шляху, ідеї незалежності і здобуття —

Той час не було шансів: справжнє долі прийняття.

 

Тож Коновальцю дяка за цей історичний шанс —

Хоч міг би домовлятись, певний реверанс.

Однак прагматик, реаліст і щирий був:

Тому і славу вічну в Пантеоні він здобув!