ВИМОГИ ДО КОМПЕТЕНЦІЙ СУЧАСНИХ СЦЕНАРИСТІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ І РОЗБУДОВИ ПОВОЄННОЇ УКРАЇНИ

ЛІПКАН Олена Сергіївна,

сценаристка

ORCID: 0009-0000-8756-464X

У добу незчисленної кількості стрімінгових сервісів, вертикального відео і глядацької перевтоми сучасний сценарист більше не може бути лише автором простих текстів. Передусім він має розширювати обрії власної професійної майстерності, зосереджуючись на системних параметрах сучасного сценарного мистецтва. Це вимагає від сучасних сценаристів мати знання і навички не лише з драматургії та психології, а й бути стратегом та аналітиком, володіючи знаннями щодо режисерської майстерності [1]; часом — вправним та розумним продавцем.

Сучасний автор сценаріїв більше не обмежується виконанням суто літературної та драматургічної функції — він стає безпосереднім суб’єктом складного креативно-виробничого процесу, що поєднує інженерію сюжету, маркетингове мислення і здатність до стратегічного планування, поєднані із впровадженням необхідних сюжетних ліній: патерни поведінки, наративи, сенси розвитку та державотворення повоєнної України.

Адже попри драматургійний талант, знання структури різноманітних сценаріїв та вірального контенту, слід визнати нову реальність: депрофесіоналізація сценарної майстерності компенсується широким застосуванням алгоритмів штучного інтелекту, орієнтацією не на якість і глибину сценаріїв, відповідність сюжетних ліній, а передусім на емоції та уподобання реального платоспроможного споживача, який платить кошти за перегляди, підписки на стрімінгові сервіси, передивляється рекламу тощо. Це докорінно трансформує роль сценариста фактично як архітектора сучасних соціальних систем, підвищує його відповідальність за якість контенту.

Відтак, якщо раніше конкуренція відбувалася у розрізі якості сценаріїв, кількості тригерів, поворотних моментів, глибини психологічних ліній головних героїв, чіткості та синхронізації арки героїв протягом усього, наприклад серіалу, то наразі формується новий критерій якості сценаріїв: монетизована увага глядача.

Через це, конкуренція набирає шалених обертів, що вимагає зміщення акцентів на підготовці сучасних українських сценаристів, а відтак і зміни парадигми їхньої підготовки.

Ще однією примітною рисою українського кінематографу виступає нехтування сценаристами, приділення увагу режисерам і продюсерам. Сценаристи немов тіні, перебувають за лаштунками як знімального процесу, так і потім за лаштунками уваги глядачів, і поза постпродакшоном, а також роялті. Але без сценаріїв будь-яка режисура втрачає сенс і є беззмістовною.

Звичайно, ми цінуємо діяльність і розуміємо значущість творчості видатних українських режисерів та продюсерів [2-3]. Однак не лише режисери та продюсери є суб’єктами знімального процесу [4].

Тож і фокус наукової уваги нарешті має бути повернуто до сценаристів [5].

Настав час звернутися обличчям до обличь та розуму сценаристів, час цінувати та розуміти значення та вагу їхньої творчої копіткої праці. Поза цим ми і надалі будемо лише чути про фільми: „від режисерів..”, а не фільми: „від сценаристів…”.

Наразі із розвитком високих технологій штучного інтелекту, знімальний процес дедалі більше переходитиме у цифрову добу, артхаусне кіно витіснятиме жанрове. Тож, з урахуванням викладеного, ґрунтуючись на власному сценарному досвіді,  викладу наукову позицію щодо окремих, на мою думку, найбільш важливих компетенцій, якими мають володіти сучасні сценаристи.

1. Розуміння формату — ключ до виживання в епоху цифровізації аудіовізуального контенту.

Сучасний сценарист має чітко орієнтуватися в тому форматі, в якому він працює: чи це повний метр, чи це вертикальний серіал, телевізійна драма чи документальний цикл, або лавбастер на стримінгових платформах.

Відзначу, що умовно традиційні формати (повнометражний фільм, телесеріал) сьогодні співіснують із новими — короткими вертикальними серіями, web-драмами, інтерактивними іграми та трансмедійними проєктами. Згідно з моїми спостереженнями понад 60% глядачів віком 18–34 років споживають контент у форматі до 2 хвилин. Це зумовлює потребу сценариста оперувати різними як жанровими структурами, так і наративами: від трьохактної класики до TikTok-сценаріїв з гачком вже у перші 3 секунди. Форматна гнучкість і розуміння специфіки платформи (YouTube Shorts, MyDrama, Netflix, AR-інтерфейси) — є сьогодні, на моє глибоке переконання і практичний досвід, базовою компетенцією. Реалізація цієї компетенції — іманентна риса нової ери — ери сценаристів. Адже наразі функціонують різноманітні формати — відповідні ним види драматургії, структури сцен і навіть способи утримання уваги. Якщо раніше вважалося, що «історія — понад усе», то сьогодні — «історія + формат = є усе». Тож формулюю висновок: зміна форматної парадигми детермінує необхідність мультимодального мислення та підготовки сучасного сценариста.

2. Креативність, підсилена структурою

З урахуванням наведеного вище наразі стверджуємо, що добре написана історія — це не безперервний потік шаленого натхнення, а майстерно та професійно спроєктована конструкція, я б навіть сказала чіткий і структурований алгоритм. Наразі сучасний сценарист має вміти обов’язково працювати з трьохактною структурою, сюжетними поворотами, точками напруги, героями, що трансформуються, та діалогами, які є не просто природними (бо природа людини з часом змінюється), а й передусім — функціональними.

Сценарист має вміти професійно впливати на емоції глядача через раціонально сконструйовану модель сугестії. Відтак сценарист — це серйозна, інтелектуально-творча робота, що полягає у дисциплінованому, систематичному вдосконаленні професійної майстерності відповідно до потреб глядача з метою якнайефективнішого впливу на їхні емоції та поведінку.

Саме тому до сучасних компетенцій я включаю володіння інструментами драматургічного моделювання: логічна побудова арки героя, функціональна сцена, тригер, точка кульмінації, експозиція та резонансна репліка. Підхід до сценарію як до «коду поведінки персонажа в системі змін» уможливлює створювати ефективні, аналітично вивірені драматургічні наративи, які витримують конкуренцію в умовах короткого глядацького фокусу і сприяють утриманню уваги з подальшим утягненням до сюжетної лінії та сценарію. Отже сучасний сценарист має володіти аналітичною креативністю, яка увиразнюється через поєднання інтуїції та структури сценарію.

3. Мислення глядача

Сучасний сценарист має ставити собі низку запитань: чи буде ця сцена переглянута до кінця; чи варто тут додати гачок; чи не вимкне глядач канал після 20 секунди перегляду. На ці запитання він має швидко уміти знаходити відповіді, тому що психологія уваги є не менш важливою за драматургію. Згідно з нейроестетичними дослідженнями, сучасна глядацька увага має сталу тенденцію до фрагментації — середня тривалість залучення скоротилася до 8–12 секунд, а за моїми особистими аналітичними спостереженнями вона лише дедалі скорочуватиметься. Це ставить перед сучасними сценаристами складне завдання щодо роботи із когнітивним фокусом: створювати відповідні гачки, розміщувати наративні «якорі», вміти генерувати перцептивну напругу в рамках загальної стратегії перманентного емоційного напруження. Ще одна компетенція в рамках окресленого: етична грамотність сценариста. Адже теми ґендеру, війни, будь-яких травм та дискримінації вимагають від сценариста особливою чутливості, дослідницької точності та уникнення спрощених кліше, врахуванням національних традицій, релевантних чітко визначеній цільовій аудиторії.

Отже сучасний сценарист має володіти психологією утримання уваги та емпатійною чутливістю.

4. Гнучкість і відкритість до правок

Робота сценариста — це постійний творчий діалог: з тімлідом, редактором, шоуранером, режисером, продюсером. На власному досвіді відзначу, що діалог цей інколи може бути болючим, адже режисери не завжди розуміють зміст сюжетних ліній, однак вони бачать наступні етапи передусім зйомок, тому їхні пропозиції мають інтерпретуватися в якості покращання сприйняття глядачами кінопродукту. Тож це вимагає від сучасних сценаристів уміння чути й адаптувати текст сценарію, але й, за необхідності, відстоювати власну позицію. Сучасний сценарист має володіти комунікативною гнучкістю та адаптивністю, умінням обґрунтовувати рішення, при цьому залишаючись відкритим до конструктивної критики.

Сучасний сценарист — не лише натхненний оповідач захоплюючої історії, а й безпосередній суб’єкт виробничого циклу. Від нього очікується технічна грамотність: вміння працювати у спеціалізованому програмному забезпеченні (Final Draft, Celtx, WriterDuet), дотримуватись форматування, писати сцену з урахуванням режисерських і продюсерських параметрів. Також сценарист має володіти категоріями бюджетування, таймінгу, логістики зйомки, бути компетентним у процесах препродакшну і пітчингу. У світі пітчингів, заявок і концептів сценарист має бути не лише автором, а й комунікатором: уміти сформулювати logline, синопсис, зробити слайд-дек, коротко презентувати історію й захопити співрозмовника за 30 секунд. Усе це вже є частиною сценарної майстерності.

Адже на мій погляд, сучасний сценарист, це шоуранер — головний сценарист і виконавчий продюсер серіалу, який може бути автором ідеї серіалу і відповідно ухвалює найбільш важливі рішення щодо: кастингу, місця зйомок, а також затверджує фінальні серії на етапі постпродакшону.

5. Знання реалій і сучасних тем

Індустрія кіномистецтва дедалі більше працює з соціально чутливими темами: війна, ідентичність, травма, етика. Відтак сценарист повинен бути поінформованим, свідомим і точним у тому, як і в якому форматі він говорить на ці теми. За іншого випадку легко втратити як глядача, так і замовника.

Отже, сучасний сценарист — це фахівець широкого профілю. Той, хто поєднує художнє бачення з аналітичним мисленням, здатний адаптуватися до запитів різноманітних платформ, бути командним гравцем і водночас залишатись оригінальним автором із унікальним авторським контентом, особливо в добу повсюдного запровадження алгоритмів штучного інтелекту. І саме такі — мають шанс залишитися на плаву.

Як висновок, відзначу. У межах даної статті відбулася репрезентація формалізації актуальних вимог до професійної компетентності сценариста в умовах парадигмальної трансформації сценарного мистецтва і творчості в цілому в умовах цифровізації візуального контенту.

Окреслені компетенції уможливлять розширити палітру серіальних жанрів, балансуючи із артхаусним кіно, зацікавити міжнародні аудиторії національним оригінальним аудіовізуальним контентом, національним кінопродуктом, змінити ставлення до пітчингу, а також прогнозувати рейтинги, впливати на глядацькі рейтинги, врешті-решт — сформувати  нову концепцію сценарної майстерності, нові не лише мистецтвознавчі сенси та наративи, а й концепти культуротворення повоєнної України.

Професія сценариста у XXI столітті набуває міждисциплінарного характеру. Це — симбіоз творчої інтуїції, структурного аналізу, технічної підготовки та комунікативних навичок. Успішний сценарист — це не лише автор, а й менеджер історії в екосистемі платформи, глядача та виробника. Надалі, підвищення професійних стандартів сценаристів вимагатиме постійного оновлення знань, емоційної зрілості та стратегічного бачення.

Список використаних джерел:

1. Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: Кадр. Монтаж. Фільм: Питання режисерської майстерності. Київ : ДІТМ, 1997. 231 с.
2. Луговський В. Параджанов С. Тіні забутих предків: розкадровки / С. Параджанов. Невідомий маестро// В. Луговський [Бібліотека журналу “КіноТеатр”]. Київ : Видавничий дім “КМ Academia”, 1998. 171 с.
3. Корогодський Р. Рік життя біля джерела натхнення // Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність: твори, листи, документи архівів, спогади, статті, фотографії [упор. Р.М. Коргородський, С.І. Щербатюк]. Київ : Спалах ЛТД, 1994. 280 с.
4. Мусієнко-Фортунська О. Продюсер і режисер: співтворчість чи конкуренція? Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Київ, 2011. Випуск 9. С. 142—149.
5. Ліпкан О. С. Вплив сучасного сценарного мистецтва на формування суспільної свідомості. Проблеми реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права в Україні : матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (8 жовтня 2024 р., м. Київ, КНУТД) / відп. ред. А.Ю. Олійник, Ю. В. Оніщик. Київ : КНУТД, 2024. С. 250-256.