СПРАВЖНІСТЬ І ЧИСТА ВІДВЕРТІСТЬ ВІД ОЛЕКСІЯ ВЕРТИНСЬКОГО
© Володимир ЛІПКАН |29.05.2026
Сьогодні 29 травня 2026 року в рамках навчання в медіашколі Шоумакс на курсі Акторів Дубляжу в Освіторія HUB у Києві відбувся черговий майстер-клас Олексія Вертинського.
Олексій Вертинський – народний артист України, видатний актор театру та кіно. Ефектна зовнішність, впізнаваний тембр та особливий шарм зробили Олексія Вертинського улюбленим актором багатьох. А у 2007 році він став кіноактором року.
Олексій має неповторну харизму та почуття гумору, що робить яскравим кожен його виступ. Його герої – імпульсивні коміки й простаки, інколи трохи божевільні та дуже емоційні. Але є у персонажів артиста і спільна риса – чиста відвертість.
Саме таким – справжнім на сцені – свого часу мріяв бути молодий Вертинський.
Сьогодні я став учасником майстер-класу Олексія Вертинського і отримав велике задоволення від зустрічі з одним із найталановитіших українських акторів аби дізнатися про його професійний шлях у театрі та кіно!
За сталою традицією, нижче моя особиста рефлексія цього заходу , викладена у формі поезії.
Сьогодні з нами Олексій Вертинський був,
Нашу увагу особистістю яскравою прикув:
Такий він теплий, чуйний, щирий і сердечний,
Закоханий в театр — актор він безкінечний!
Наголосив на сприйняття реальності,
Підвищенні акторської функціональності.
Людей ми маємо до глибини душі пройняти,
Тоді відчуємо крізь оплески акторські результати.
Якщо стілець потрібно у театрі грати,
Його нам варто вкрай всебічно відчувати.
Ми маєм виправдати власно йóго існування,
Не нашу думку, наратив, оповідання.
На сцені відбувається спотворення реальності,
Тому зникає зміст акторства шедевральності.
Коли актори грають і здаватися воліють,
Тож звідси ця хвороба лайків — від яких всі шаленіють.
Актор — це ремісник, він може все зіграти,
Бо вміє перевтілюватися у героя, вправно відчувати.
Актор в герої інколи життя геть проживає,
Лише тоді з реальністю цілком він співпадає.
„Своєю грою, і глибинним розумінням,
Свідомим прожиттям й буття хотінням —
Це спосіб мій з людьми комунікації,
Залежить від різноманітних він аспектів ситуації”.
Пан Олексій відверто таємницями ділився:
Він — наш, він — рідний, наче серед нас він розчинився.
Яскраві образи відчули наче на собі:
Коли слина кудись зникає, а коліна трусяться немов самі,
Коли язик до піднебіння прилипає, і поті річить, мовчати він собі не дозволяє.
Нам Метр подружитися з реальністю порадив,
Домовитись із нею, щоб себе не зрадив.
Жагають люди на виставі стрес отримати,
Тож як актори, маєм мрії їхні втілити.
Вертинський дав пораду слушну:
“Відвертими з собою бути, непорушно!
В житті Вам досить зваб, щоб не туди звернути,
Про деякі не схочеш навіть гадки мати й чути”.
Екзистенційний з паном Олексієм діалог,
Проклав нам у майбутнє шлях до перемог.
Конфлікт, вірніш — діалектична суперечність,
Між формою та змістом: та ще недоречність.
За формою ми можемо спостерігати,
Про неї піклуватися, її ретельно дбати.
Однак, найважливіше те, що сам ти уявляєш,
Тоді і зміст передасиш коректно, а не відіграєш.
„Наповненим і чесним маєш завжди бути,
Тоді і глядача до себе зможеш привернути.
В обставини повірити зі щирістю потрібно,
Тоді на сцені все Відчутно буде й емоційно видно”.
„Доречність курсів усіляких і навчання”, –
Таке із зала пролунало дивне запитання.
На що Вертинський толерантно, мовчки відповів:
Не змігши підібрати влучних і культурних слів.
“Я не приймаю нинішню систему викладання,
Не бачу в ній практичного використання.
Ну покажіть мені відмінників випускників
На головних ролях… Тож, no comments: без коментарів.
На сцені маєм грати ми із задоволенням,
Таким собі нервово-емоційним і напівоголенням.
Ми маємо влюбитися в героя і його відчути,
Переконати глядача: актора кращого не може бути!
Ми граємо не текст, а персонажа почуття.
Обізнаність ми демонструємо — це наші відчуття.
Тому подеколи підміна слів трапляється,
На сцені, уж повірте, й не таке почасти відбувається.
Яка в мене мрія і думка моя,
Щаслива людина — про мене: це – Я!
Щоб школу відкрити і в ній вже навчати
Як плакати, жити на сцені і реготати.
Я сам собі збрехав, якби сказав, що нещасливий.
Я маю все, про що я і не думав, і не мріяв.
Колись в минувшині далекій, галасливій.
Шляхом життєвим був завжди сміливий.
Театри, переїзди нескінченні ті вистави,
І клепки ж вистачило у когось запитати артикуляційні вправи?!
Актор — не диктор не тік-токер, блог в мережах не веде,
На сцені не зіграє — трупу підведе.
Тому його цінніше й головне завдання
Для глядача уяву сформувати і передавання
Емоцій змісту і тенденцій про життя,
Занурити присутніх в персонажа світ буття.
Коли виходжу я із-за куліс,
Не дивлячись на мізансцену і своїх актрис,
Я знаю, за для чого і навіщо туди йду,
Я раду дам собі і план найшедевральніший складу.
Від ролі власної Потрібно кайфувати,
В ній жити треба ізсередини всі фібри відчувати.
Потрібно вірити у те, що вже дають,
Обставини і реквізити нехай ролі не псують”.
Були питання з залу про відносини в родині.
Чи користується акторством щодо власної дружини.
На це всім зрозуміла відповідь лунала:
Для мене особисто іншого і не чекали.
„Звичайно НІ! Родина не театр, не сцена,
Це затишок, добробут, а не боротьби одвічної арена.
В родині бути неможливо глядачем,
Усі суб’єкти дійові, тому нема проблем”.
Про езотерику, книжки питали,
Яку енергію на собі відчували,
Які поради для відновлення порадите
Як не загубитися і себе не зрадити?
Тож різні запитання з залу пролунали.
І навіть про політику й психологів питали.
Пан Олексій відверто всім відповідав,
Тож, переконаний, довершені всім відповіді дав.
Підкреслив він тупіше запитання:
Які Ви мріяли одвічно роль зіграти?
Шановні, любі, всім мої „вітання”:
Аби питати, треба зміст професії актора знати.
„На найманий роботі, вибору не маю,
Те, що дають, — я те і граю.
Тому для мене ролі будь-які важливі,
Бо це робота, тож актори не примхливі.
Я маю те, про що не мислив і не мріяв.
Врожай збираю з того, що я сам посіяв.
Живу театром і акторством, справді — там живу,
В думках своїх, у мріях, наяву
У дружбі близько я не підпускаю,
Мені „103”, ціну в акторстві дружби знаю.
Якби я був останнім ідіотом,
Тоді акторська дружба би була оплотом.
А так — це міф, брехня і маячня,
Принаймні я стикався з цим щодня.
Однак поза акторства дружба все ж таки існує,
В ній більше щирості – ніхто не домінує…
Ще „дивина” із залу пролунала,
Немає вдома Вас — то це погана справа?
Часу родині Ви “замало” приділяєте,
Тож: як ото це виправляєте?
„Якщо часу у них не вистачає,
Воно що неживі і справ своїх не мають?
То Справами нарешті хай займуться,
І не чекають, просто схаменуться
Родина — це не буцегарня,
Це вільний духом сплав окремих особистостей єднання”.
Про Кумівство, коханок, геїв говорили,
Нікого не злословили і не сварили.
Ми просто визнали цей додатковий факт,
Щоб зрозуміти, як нам налагодити контакт:
Як нам на студію для дубляжу попасти,
Які нам стежки варто і не варт прокласти,
Які програми залетять в тік-ток, на телебачення,
Як роль зіграти в серіалі, заспівати в Євробаченні!
Тож спектр питань загоризонтний був!
Нас пан Вертинський відчував й почув,
Велика дяку школі Шоумакс
За цей прекрасний із Вертинським майстер-клас!
