Легалізація поняття рашизму нарешті відбулася

© Володимир Ліпкан | 30.08.2025

21 серпня 2025 року нарешті відбулася легалізація поняття рашизму, яким описується новий різновид тоталітарної ідеології та практик, які лежать в основі режиму, сформованого у державі-агресорі, та ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму (нацизму).

30 серпня 2025 року вступив в дію Закон України “Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу”, який визначає мету, основні принципи, завдання, правову основу державної політики національної пам’яті Українського народу, а також основні напрями діяльності суб’єктів політики національної пам’яті.

Вступ у силу даного Закону був затьмарений убивством 30 серпня 2025 року у Львові чинного депутата Верховної Ради України Андрія Парубія –

державника і відчайдуха, відвертого борця за Українську державність та її історичну пам’ять. 

Структурно даний Закон підготовлений добротно.

Заслуговує на схвалення з позицій законодавчої лінгвістики солідна преамбула, в якій чітко вимальовується:

• геоісторичне середовище плекання української державності;
• формулюються гіперв’язки із актами міжнародного права, зокрема резолюціями Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) від 27 червня 1996 року щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, № 1481 (2006) від 25 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, резолюцію Парламентської Асамблеї ОБСЄ 8С (09) З Р від 29 червня – 3 липня 2009 року щодо неприпустимості звеличення тоталітарних режимів,
• чітко зазначається на те, що комуністичний режим є злочинним і тоталітарним, а також окреслюється межі його діє – території України. Причому сукупність злочинів конкретизується і розкривається через чітке їхні перерахування із встановленням причинно-наслідкового зв’язку між їхнім вчинення та настанням величезних втрат саме в результаті їхнього вчинення, зосібна:  злочини геноциду, злочини проти людяності, злочини агресії, воєнних злочинів та інших порушень прав людини, наслідки яких дотепер остаточно не подолано. Тобто чітко акцентується саме на злочинний характер політичного режиму як комуністичної Росії так і сучасної. Злочинність політичного режиму постулюється як органічна спадкоємність, іманентна риса, яка передається з режиму в режим і допоки вона не буде покараною, такі дії злочинні дії повторюватимуться. Відтак, з одного боку констатується про звірячу та хижацьку злочинну природу російську режиму, а з іншого демонструється, що відсутність відповідальності керівництва РФ призводить до масштабування злочинів в міжнародному вимірі. Трансформація рашистського режиму відбувається лише вбік масштабування злочинності, геноцидних війн (за М.С. Дорошко) та індоктринації мілітарності в геостратегічний ландшафту світу.
• важливим є коректне і широке тлумачення “опору іноземному пануванню”. Відтак в преамбулі не відбувається звуження контексту пригноблення української державності виключно з боку рашистського режиму. Це правильно, оскільки політика ревізіонізму подекуди активується несвідомим політичними, почасти кон’юнктурними лідерами, окремих країн, тож маємо чітко розуміти і пам’ятати і чітко на законодавчому рівні визначати: ми пам’ятаємо всіх ворогів незалежності Української Держави і Росією цей перелік абсолютно не обмежується.
• для мене маститим є підтвердження моїх наукових пошуків, в яких я протягом десятиліть відстоював позицію, що 24 серпня є Днем відновлення Української державності. Нарешті ця позиція легітимована і в преамбулі цитованого закону чітко вказано: “Український народ чинив опір іноземному пануванню та вів боротьбу за незалежність, наслідком якої стало відновлення української державності 24 серпня 1991 року“.
• не зовсім корелює із конституційними положеннями звуження у преамбулі цитованого закону характеристик держави лише до демократичної та правової. Адже відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
• так само не точним і звуженим є зазначення на те, що “історична справедливість стосується лише тих осіб, які боролися за незалежність України“. Україна як держава, що визнана ООН з’явилася внаслідок успішної хай і складної багатовікової історії українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення. Тому варто говорити саме про Українську державність і міжнародне право нації на самовизначення, тим часом забезпечуючи кореляційний зв’язок як із існуванням автохтонної української нації, так і з правом нації на самовизначення.
• правильною є вказівка на “консолідацію суспільства навколо спільної історії, цінностей людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права і дотримання прав людини”, адже сьогодні варто розробляти консолідаційні як комунікаційні стратегії, так і політичні стратегеми, а не поширювати антагонізми, порізненість за будь-якими ознаками.
• особливо важливим є легітимація на рівні закону правової дефініції рашизм – 1) новий різновид тоталітарної ідеології та практик, які лежать в основі режиму, сформованого у державі-агресорі, та ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму (нацизму); 2) різновид тоталітарної ідеології та практик, які лежать в основі російського нацистського тоталітарного режиму, сформованого у державі- агресорі, та ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (п. 11 ст. 1). Нарешті, тривалі дискусії як щодо валідності цього терміна і його змісту вже завершені, його легітимовано і надалі можна лише глибше досліджувати звірячу сутність політичного режиму, глибинність шкоди від геноцидних війн тощо. Але справу зроблено: наразі усі малороси, які на різних рівнях заперечували існування як цього явища, так і заважали його легітимації отримали чіткий політичний сигнал. Це також перекликається і з тими положеннями, які було викладено в моїй монументальній монографії з політичних засад геостратегії Української Держави, зокрема де було визначено геостратегію виграшу України.
• важливим є розвінчання будь-який інсинуацій, в тому числі серед українських дописувачів, які називали війну проти України чи конфліктом, чи то кризою. В преамбулі чітко постулюється: “у збройній агресії проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, держава-агресор маніпулює інтерпретаціями історичних подій“. Відтак хронологічно встановлено, що агресія розпочалася не 24 лютого 2022 року, а саме в 2014 році. Росія визнається державою-агресором. Рисою політики рашизму визначено: маніпуляцію інтерпретаціями історичних подій.
• чітко визначено, що “однією із складових збройної агресії Російської Федерації є прагнення позбавити українців їхньої історичної пам’яті”.

У Розділі І надається визначення термінам, визначено сферу дії закону, правову основу державної політики національної пам’яті Українського народу, її мету, принципи, основні задання.

У Розділі ІІ “ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ” визначаються напрями державної політики, державна стратегія відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, формами увічнення національної пам’яті Українського народу, місця пам’яті, музеї та архіви у державній політиці національної пам’яті Українського народу

У Розділі ІІІ “ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ” визначено суб’єктів політики національної пам’яті, повноваження КМУ, Українського інститут національної пам’яті, інших центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій. Важливим є закріплення участі наукових закладів освіти та культури, архівних установ у реалізації цієї політики, а також участь громадських об’єднань та інших інститутів громадянського суспільства

У Заключному ІV Розділі “ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ” сформульовано принципи державної підтримки, механізми фінансування, засади та принципи міжнародної співпраці.

Цікавим є те, що Прикінцеві положення за своїм змістом обіймають майже половину обсягу текста усього закону.

Цей Закон на моє глибоке переконання є однією з важливих цеглинок правового забезпечення формування та реалізації геостратегії Української Держави.