© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-0709.2026

 

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА

(Історико-біографічний епос)

У другій частині першої глави величинй історико-біографічний епос висвітлює вступ Полковника до лав Січових Стрільців, трагічний бій на Маківці та його Царицинський полон. Автор викарбовує суворе Realpolitik-усвідомлення: московський загарбник споконвічно випалював усе автохтонне під ширмою місіонерства та православного псевдобратерства. Поема формулює завіт стратегічної пильності: жоден чужинець не захистить Українську Державу, якщо нація не збудує власну суверенну інфраструктуру Чину, засновна на українському коді.

---

Розділ IV.

Війна Австро-Угорської імперії та народження Стратіарха 

Глава 1. Крах світових імперій та витоки мілітарного гарту

Частина 2. Каталізатор епохи: гартування у полоні

Ось Коновалець теж до легіону вмить попав,

В Австро-Угорщини війська перебували.

Отак до Січових Стрільців лав вправно встав,

З російською імперією всі криваво воювали.

 

Не досить вдало для Євгена та війна тривала,

Отак в Царицині з Карпат наш лідер опинився,

Бо через програш на Маківці у полон до росіян забрала.

Де через вишкіл й статус остаточно він змінився.

 

У таборі замало українців геть було.

Кругом: поляки, чехи, австріяки…

Тож для Євгена чудним боком це спливло,

Бо став для них усіх він користь мати.

 

Він мов багато знав, обізнаний в культурі,

Це утворило певне і живильне підґрунтя.

Він мав глибоко витончений вишкіл і живу натуру,

І був загоризонтним, бачивши майбутнє і життя.

 

Москаль злощасний споконвічно випаляв,

Все українське, самобутнє, не імперське!

Постійно він домінував, і знищував, і підкоряв,

Насаджуючи бачення і дух місіонерський.

 

Завжди приходив люто він як той загарбник,

І нищення своє зухвало місією прикривав.

Чи третій Рим, чи православнєє братерство — ЗРАДНИК!

Москаль розруху й горе споконвічно насаджав!

 

Уроки мають зараз бути вже засвоєні:

Ніхто не буде українців так старанно захищати!

Що будь-які чужинці аж ніяк не генії, не воїни —

Свою Державу Українську треба врешті мати!

 

Не спомини, не мрії, не фантазії й проєкти,

Аби ж то ідентичність у Державі власній розквітає,

Державність хай утверджують національні інтелекти,

Еліта хай національна інтереси просуває!

 

Війна затяжлива — болото для Росії,

Тож у царя Миколи сил уже не вистачало.

Не раз вже поховала всі імперські хижі мрії

Гнила імперія мерців потроху вже тріщала!

 

Урок цей маєм винести для сьогодення:

Кругом знамення перемоги, витримка й звитяга.

Не можна вірити московцям, підлим їх реченням —

У цьому в асиметрії з гігантом наша перевага.

 

Тож за три роки світової Першої війни:

Микола ІІ зрікся в березні престолу.

Царат упав, тюрма геть розчинилися ві сні —

Це був початок гибелі й імперії розколу!

 

Хоч Тимчасовий уряд владу перейняв,

Поставив завдання й суто прагматичні цілі,

Правонаступником себе відверто він вважав…

Забуксували… кроки лідерів були незрозумілі.

 

Одна із них у єдності імперській полягала

У поєднанні з протидією сепаратизму.

Республіку демократичну геть передбачала —

Зачатки формували деспотії большевізму.

 

Лише культурне і Національне визнання,

І то: в імперських рамках автономії —

Така тюрма народів силоміць, манкуртне зібрання,

Така убога ницість москалів фізіономії!

 

Тож крах, падіння — то природний для імперії кінець.

Відтак і зараз: на Росію інше не чекає!

А смерть вождів тоталітарних і диктаторів — венець,

Циклічність часу: нам історія про все це нагадає!