ПРИРОДА — НАШ ВЧИТЕЛЬ!

© Володимир Ліпкан | 25.03, 13.04., 25.04, 29.05.2025

 

Малюк-синок до Батька підійшов,

Бо поцікавитись кортіло,

Сказати, де він відповідь знайшов,

А з чим йому у пошуках не пощастило.

 

Питанні ці ретельно він формулював,

Бо істину в Природі той малюк шукав.

Тож вийшло батьківське оповідання:

Не стільки відповідь на запитання,

А скільки одповідь Батьківська,

Щодо природи й людське місце,

Щодо уроків, змісту для людини,

У будь-яку щасливу чи лиху годину.

 

Тож треба всістися з комфортом,

Терпіння мати, вслухатись в цей діалог.

Можливо чай попити з тортом,

Бо Батько Сину справжній дав життя урок.

 

 

Лев

• Чому у Лева ми навчитись зможемо?

Надавши відповідь, відверто допоможемо.

Лев — уособлення потужної, стійкої сили,

Він агресивний, водночас вродливий!

 

Він мужній, бо очолює він цілий прайд,

А для левиць він — справжній, дужий гайд.

Його рішучість і могутня та спокійна сила,

У Лева виглядає все природньо і красиво.

 

М’язисте тіло із широкими грудьми,

Округла голова, доладна грива й круглі вуха,

Він родом з Африки і хижих представник ссавців,

Він звірів цар, він — символ сили й духу.

 

Льви — звіри вельми соціальні,

Вони в родинах — прайдах всі живуть,

Тож чинник розвитку не лиш територіальний,

Для них родина — їхня суть, життєвий путь.

 

Дітей самиці пильно доглядають,

Вони здебільшого полюють і дітей навчають,

Лев зосереджено всю територію охороняє,

Буває, інколи суперників своїх вбиває.

 

Тож головний із цього є для нас урок:

Родина — важливіший в житті крок,

Батьківська охорона й мудре материнське піклування —

Це й є від Лева нам повчання!

 

 

Гієна

• А що Гієна нам дає, до чого прагне нащо взагалі живе?

Гієна, наче твар потворна:

Така істота, вельми тошнотворна,

Однак і в неї риси дивні є,

Ґуртом живуть, полюють на усе.

 

Як зґрая, наче вітер, нападають,

І жертву переслідують, не відпускають:

Ґуртовність, колектив і спільна для усіх мета

Гієни нам дають урок цей неспроста:

 

В житті людину часто хибить в одинацтво,

Таке усамостійнене, далеке чудернацтво.

Людина прагне вічно кимось бути,

Водночас рештки сенсу є забуті.

 

Немає щирості і часу на кохання,

Ми уникаєм тепле спілкування,

Немає часу на коханую дружину,

Лишаємо життя на “іншую” годину.

 

Самітнення, для себе жити лиш воління,

Така людина дивна, бо обмежена хотінням.

Немає прагнення до єдності і ґуртування,

Відсутні правильні потреби справжнього в житті кохання!

 

У тому від Гієни нам урок:

У спільності та єдності наш справжній крок.

Ґуртом невпинно маєм розвиватись,

Радіти перемогам, далі добиватись,

Разом з родиною проводити свій вільний час,

Бо спільність духу — те, що і поєднує всіх нас.

 

Бджоли

• Чому нас бджоли можуть научити?

Як краще в світі працьовито жити.

Як зігрівати один одного теплом,

Чужих як не пускати і свій рідний дом.

 

Як треба ласо і несамовито працювати,

Один про одного як слід нам дбати,

Краплина меду — то великий труд,

І бджоли мед — людині все ж несуть.

 

Вовки

• Чому у вовка можемо навчитись?

 

Якщо уважно придивитись,

Лушпиння остраху лишившись і зневаги,

Вовки — є уподібненням суцільної відваги.

У люті страшній, де би не були вони,

Лиш в зграї нападають і живуть — вони такі.

 

Вовки чи не єдиний у природі звір,

Який піклує про батьків — це не байки, повір,

Він їжу їм слабким завжди приносить

Оберігає їх, дбайливо доленосить.

 

А ще у вовка є в житті лише одне кохання,

І це взірець для нас в житті, послання:

Одне життя — одна  навік любов,

Бо дві людина — тінь одна і спільна кров!

 

Самець без самки сам живе,

Він вдруге спарюватись не хче.

Завжди одну в житті ввіки кохає,

З цим почуттям незрадженості й помирає.

 

• Чому завжди ми чуємо, що вовк є одинак?

Бо вовк — то не буденність і простак,

Його природа вірністю нагородила

Вовки — то є взірець і відданості сильних крила!

 

Собака

• Ну а собаки для чого?

Щоб розуміли сутність, відданість того,

Щоб бачили, як він Господарю  радіє,

Лиш від присутності людини шаленіє.

 

Собаці байдуже твій статок, стать,

Йому господар — Бог і Всесвіт, благодать.

Собака безумовну вірність до людини виявляє,

Вірнішої за неї в світі цілому не має.

 

Весь час, постійно він радіє,

Увагу дуже цінить, шаленіє,

Він беззавітно відданий одній людині,

У цьому є взірець, він — супостат скотині.

 

Ласкавий, ніжний і грайливий,

Завжди з господарем дбайливий.

Він любить безумовно лиш за те, що є

Господар — Бог для нього, світ весь, все.

 

У відданості безумовного кохання,

У доброті і радощах буття переживання,

Собака — кращий друг, діоптрія добра людини,

Вона є уособленням щедрот духовної ріднини.

 

Собака любить безумовно,

Поінколи, трапляється, жертовно.

Бо за господарем страшенно ті нудьгують,

Тож інколи уходять з ним, бо лише в парі з ним існують.

 

Така локація цікава, діоптрична,

Подеколи, потрохи еклектична,

Однак Собака, наче тінь людини,

Вона є справжній член родини.

 

Кіт

• Ну добре, Кіт тоді на що?

Мяукнув та побіг бо казна-що,

Людину, наче він не помічає

Бо він характер власний має.

 

У нього пристрасті свої,

Коти не вірні: то туди-сюди.

Вони самі вирішують, з ким бути,

Людину можуть легко позабути.

 

Для них важливим місце є

А люди — тіні, кожному своє.

Кіт лагідний до тих, з ким він захоче,

До інших не підходить взагалі і неохоче.

 

Кіт сам керує: з ким він хоче спілкуватись,

Кому дозволено його торкатись,

Кіт — самостійник, й вправний незалежник,

І дуже поміркований людський обмежник.

 

Коти нас незалежності навчають,

До самостійності в бутті привчають,

Кіт для людини — тимчасовий в щасті друг,

Він позбавляє він рутини і напруг,

Мурчить ласкаво, лапками товчеться,

Він хоче, щоб ЙОГО любили, і йому вдається!

 

Білка

• А Білка, що вона в життя привносить?

 

Чарівна Білка зберігати нас навчає,

Не все вона миттєво і одразу ж витрачає.

Горіхи, іншу їжу і приладдя тягне в нірку,

Збирає до снаги пожитки у комірку.

 

Не все в житті ми маєм витрачати:

Щось цінне мусим доглядати й зберігати,

Себе творити і кохання маємо плекати,

Фінанси й статки маємо ми примножати.

 

Тож білка цінувати нас навчає

І набувати те, чого не маєм.

Постійно рухатись, на місці не стояти,

Тож білка символ руху, приклад зберігати.

 

Мураха

Мураху Бог нагородив екзоскелетом,

У неї парусність і напрочуд мала вага,

Тому смілива й  працьовита за сюжетом,

Природа-матінка в конструкції була права.

 

Ми можемо в Мурах повчитися порядку,

Невпинній праці, руху, дисципліні,

Як правильно складати план і день за розпорядком,

І не зануритися в життєву павутину.

 

Висновки

 

Малюк-синок до Батька підійшов

І розпитав: „Навіщо тут Тваринам жити,

Якщо є штучний, віртуальний світ,

Про що ми можем далі гомоніти ?

 

Навіщо пахне та трава

Після дощу і під росою,

Навіщо птахи пісню залива,

Якщо чуже те, не несе покою?

 

Собаки гавкають, а котики мурчать,

Вітри із хвилями нам пісню заспівають,

Там бджоли мед збирають, птахи стрекотять,

Левовий прайд вчергове жертву задирають.

 

Навіщо ця безглузда метушня,

Весь харчовий цей ланцюжок,

Мені здається — все це маячня,

Людина — вища в світі Бог!”

 

Батько:

Людина думає, що є „володарем природи”,

Але чи не наносить вона дійсно шкоди:

Тваринам і рослинам, океанам і морям,

Повітрю і природі, псуючи наш Божий храм?

 

Людині дали все, щоби в гармонії і щасті жити:

І навіть космос так сміливо борознити.

Але вона все ж животіє рівнем споживання:

Нема свідомості Творця, не ті щаблі самопізнання.

 

Ні телефони, ґаджети і штучний інтелект,

Ні технології, які злощасно ваблять немічну людину,

Природа є первинний й засадничий архітектор:

Якщо захоче — перетворить всіх нас на скотину.

 

Дерева вчать:

Для росту слід терпінням запасатись,

Листочки ваблять свіжим вітром,

Щоб в сонця променях купатись.

І під дощем, під снігом, під грозою,

Неспішною ростуть дерева все ж ходою.

 

Для росту знадобиться нам терпіння,

Це є урок нам від дерев, природне нам воління:

Якщо ми хочем чогось досягнути,

Терпінням й працею ми маєм се набути.

 

У вітра маємо емоціям навчатись:

Якщо нам смішно, щиро посміхатись,

Якщо журба — не стримувати сліз,

Якщо Кохання — щирість скрізь!

 

Вітрила — крила нам дають,

Небесних безкраїв сягають,

Крилаті — щасливішими живуть,

Бо рух одвічний, спокою не знають!

 

Емоції формують рясне спрямування,

Бажання й задоволення: і в цьому суть.

То ж вітер вчить: мінятись за своїм жаданням!

Живіть як Вітер справжні лиш ростуть!

 

Хай квіти теж дадуть тобі урок:

Щоб присукався менше помилок:

Чарівні речі довго не цвітуть,

Тож встигни їх побачити, сягнути їхню суть.

 

Не квітне квітка цілий рік,

Чарівність барв є швидкоплинна.

Але є квітка, перший сніг,

Тож і краса Природи теж є змінна.

 

Навчись красою вчасно розчулятись,

Бо все є змінним, слід з цим примирятись.

Угледь принади шарм і чарівливість,

Уважним будь, встигай зловить мінливість.

 

Буремність океану також нас навчає:

В динаміці і спокої привчає:

Спокійним і погідливим нам треба бути,

Воднораз енергійність і завзяття не забути.

 

У єдності та боротьбі із протилежностей наш океан життя перебуває:

Де спокій — рівночасно там енергія сягає,

Де м’якість — сила водночас там має бути,

Це правила бінарності у Океана нами позабуті.

 

Нам Зорі також настанову лагідну дають:

Щоб їх побачити, то треба вникнуть в суть.

А суть у Сонці часто очі засліпає,

У Темряві лиш світ Зорі засяє.

 

Щоб бачити яскравість сяяння зірок,

Потрібно в Темряві нам опинитись:

У цьому від Зірок для нас урок:

Щоб світло бачити, потрібно сонцем не занадто захопитись.

 

Щоб світло бачити — потрібна Тьма,

Лишень у Тьмі суть світла розуміємо.

Не треба квапитись до світла, з висока

У Сонцях променях ми геть зімліємо.

 

Водночас Сонце теж наш Вчитель є:

Вона нас гріє поза все,

Воно нам світить днем, вночі,

Воно — наш шлях, і обрії нові.

 

Нам Сонце зайвий раз нагадування шле:

То Скільки Тьми в житті нам не траплялось,

Завжди у Сонця є ресурс на всіх і все:

Якби не сталось, Сонце завжди поверталось!

 

Вогонь нас вчить щоб інших зігрівати

Теплом, душею — не лише вогнем палати.

Вогонь — яскравий, мудрий путівник

Він — індикатор і Добра він рятівник.

 

Туман нагадуванням хай слугує,

І думки від цього тебе врятують:

Не завжди бачиш шлях в житті,

Але по ньому маєш твердо йти.

 

Ти шлях не бачиш: водночас він є,

Тому вперед крокуй понад усе.

Твій шлях у Серці, також в голові

Немає сонця, то крокуй ві тьмі.

Немає тьми, крокуй у сонці,

Тумані, лагідній сторонці,

Не бачиш шлях — не означає, що його нема,

Він є! У цьому мудрість від Туману нам дана.

 

 

Любіть природу і творіть Добро,

З любов’ю в серці час свій проживайте,

Тварини і цілком природа — все це НАМ дано,

Тож схаменіться і поглиблено природу ви вивчайте!