Китай – Іран: будова китайсько-близькосхідної спільноти єдиної долі високого рівня
Китай – Іран
Рівень мілітарності міжнародних відносин слід розглядати в контексті того покоління і відповідної ідеології, яке дане покоління впроваджує у сфері політичних відносин, йдеться про геостратегічний хронотоп. Тому не вірним і не коректним є метод екстраполяції на політику Сі Цзіньпіна, коли окремі українські китаєзнавці зокрема, представник української асоціації китаєзнавців О. Коваль[1] зазначають, що оскільки Китай ніколи не вмішувався, то і зараз він просто буде розвиватися і досягати цілей економічного розвитку та технологічної першості (що вже передбачає конкуренцію і конфлікт із заходом) та формування умов для підвищення добробуту для власних громадян і не ніколи не становитиме загрозу для людства.
Певним чином така теза на перший погляд підтверджується наприклад, підсумками свого першого державного візиту президента Ірану Ібрагіма Раїсі до КНР. Зокрема Сі заявив, що Китай підтримує Іран у захисті національного суверенітету і „протистоянні унілатералізму і залякуванням ззовні”[2]. За офіційними даними лідери Китаю й Ірану взяли участь у підписанні 20 угод про співпрацю, включаючи торгівлю і туризм, а також доповнили підписану в 2021 році 25-річну стратегічну угоду про співпрацю в розробці нафти, промисловості та інших родовищ. Таким чином, проникнення до інфраструктурного ландшафту Ірану відбуватиметься поступово і з втратою інфраструктурного суверенітету Іраном. Звичайно, що окрім популістських заяв щодо лише економічної співпраці, Китай замовив в Ірану партію з 15 тисяч безпілотників. Тому не слід блукати оманливим манівцями пропаганди КНР що мирного співіснування з іншими. Здійснення розвідувальних операцій, і діяльності в цілому здійснюється під прикриття економічного співробітництва та проникнення китайців у найбільш важливі сфери життєдіяльності, органи стратегічного управління, апарат управління об’єктами стратегічної інфраструктури різних країн. Інфільтрація китайців відбувається через неусвідомлення та відсутність стратегічного мислення керівників багатьох держав, корупцію та недалекоглядність.
КНР та Ісламська Республіка Іран (ІРІ) розвивають партнерство задля реалізації стратегічних національних інтересів передусім КНР. Саме КНР через глобалістську, експансіоністську та гегемоністську політику прагне встановити тотальний та планетарний контроль над інфраструктурним потенціалом багатьох країн, прикриваючись демамогічними гаслами про „співпрацю”, „наближення економічних інтересів”.
Тому я не можу погодитись із висновками фахівців Національного інституту стратегічних досліджень, які стверджують, що „співробітництво з ІРІ спрямовано на задоволення потреби Китаю в енергоресурсах”[3].
Повний текст статті можна прочитати тут
Нижче викладу власні висновки
Узвичаєно Китай пропонує не лише власні методи, а й власні форми співробітництва, замість союзів, альянсів, партнерства, Китай через Іран формує необхідні та достатні умови для лобіювання власної грандстратегії спільноти єдиної долі. Тому з часом логічним буде проголошення: китайсько-близькосхідної спільноти єдиної долі високого рівня, на кшталт такого проголошення 18 лютого 2023 року щодо „китайсько-африканської спільноти єдиної долі високого рівня”[7].
Зближення і озвучення факту військового співробітництва, передусім у технологічній сфері, не означає утворення нового союзу, адже тісні військові зв’язки Китай зберігає і з ОАЕ, які мають свої територіальні суперечки з Іраном. Тож дружба Китаю носить завжди вигідний для нього характер, і за умови конфлікту інтересів, КНР завжди передусім захищатиме і відстоюватиме власні інтереси, при цьому якнайменше інтегруючись до конфліктоґенного середовища і не займаючи жодної зі сторін, не зважаючи на будь-які підписані документи про будь-які форми співробітництва. Адже для Китаю вони не мають такого стратегічного значення, як можливість розглядати ту чи інші картину власної геостратегії щодо поясу та шляху.
Економічна експансія КНР використовується в якості позаконфліктного інтегруючого інструментарію, здатного вирішити проблеми Китаю, а не конфліктуючих сторін за допомогою Китаю. Закликаючи конфліктуючі країни до переговорів для зміцнення міжнародного співробітництва, КНР не пропонує і головне — не вживає жодних конкретних заходів щодо врегулювання тих чи інших криз, в яких Китай не виступає безпосередньо стороною конфлікту.
Саме тому зрозумілою є позиція КНР і щодо Української держави, коли КНР відкрито заявив, що не може обирати між „двома друзями”.
Для Української Держави від Китаю не слід очікувати рішучих дій. Головною ознакою завершення конфлікту, стане виступ Сі Цзіньпіна, в якому він прямо закликає одну зі сторін конфлікту до припинення війни. Це означатиме розуміння керівництвом КНР стратегічного переможця, приєднання КНР до переможця і формування образу поміркованого миротворця. Зокрема, 19 лютого 2023 року у ході 59-ї Мюнхенської конференції з безпеки, голова канцелярії Комісії з закордонних справ ЦК КПК, колишній міністр закордонних справ Ван І, заявив, що „сили, які стоять за конфліктом (так уперто китайські чиновники продовжують неправильно називати війну в Україні — прим. авт.) не турбуються ані про життя українського народу, ані про розмір тієї шкоди, яка заподіяна Європі”[8].
Аналіз навіть однієї цієї тези може стати предметом окремої статті, адже її абсолютна та критична неоднозначність унеможливлює ідентифікувати, кого саме КНР називаю тими „силами”, які стоять за конфліктом. Головне, що тут відсутня Росія, яка фактично і виступає агресором.
Так само у цьому ж виступі Ван І акцентує необхідності „подумати, які рамки слід створити для забезпечення довгострокового миру та стабільності в Європі і яку роль має відіграти Європа для досягнення стратегічної автономії”[9].
Не зовсім зрозуміло, чому чиновник КНР вирішив, що може ставити завдання країнам Європи, а головне, викликає подив така стурбованість КНР питаннями стратегічної автономії в Європі. Абсолютно очевидним, що відсутність чіткості робиться навмисно, за для того, щоб залежно від результати війни проти України можна було завжди сказати, що ми „мали на увазі…”. Однак також ясно і те, що фрагментація європейської єдності, світоглядний сепаратизм, автономізація — це ті тренди, які відповідають концепції руського світу, а відтак Ван І, фактично дублює ці положення, закликаючи Європу позбутися тієї єдності, яка власно і була метою утворення ЄС. Відтак заклики Ван І можуть за певних умов трактуватися як проявами цілеспрямованої пропаганди щодо фрагментації ЄС з подальшим підривом системності даної інституції. Це в стратегічному плані на фоні послаблення через війну Росії в Україні фактично залишить США сам на сам у гіпотетичній війні КНР проти них.
На думку Ван І: „Чим складніша ситуація, тим більшою є необхідність зберігати холоднокровність і прагматизм”[10].
Конкретними проявами „збереження прагматизму” з боку Китаю виступають:
- купівля Китаєм у Ірану 15 000 безпілотників;
- запуск першої в світі підводної субмарини, що управляється штучним інтелектом і керує десятками БПЛА;
- запуск по усьому світу розвідувальних аеростатів;
- надання Росії нелетальної допомоги;
- заяви вищого керівництва КПК про відсутність зобов’язань незастосування сили щодо повернення Тайваню;
- використання слабких сторін учасників конфлікту для встановлення контролю над об’єктами стратегічної інфраструктури;
- інвестування в об’єкти стратегічної інфраструктури поза скринінгу прямих іноземних інвестицій;
- формування умов для купівлі за заниженими цінами сирої нафти у поєднанні із будовою найбільшого сховища сирої нафти в провінції Шаньдун, площа якого становить понад 1,2 млн кв. метрів, і реалізує цифрове постачання (за повідомленнями Жиньмень Жибао)[11];
- мілітаризація геостратегічного дискурсу.
Відносини з Іраном доводять, що у КНР є власна стратегія, інші суб’єкти міжнародних відносин можуть бути лише інструментом її реалізації на тому чи іншому історичному етапі розвитку. Не потрібно плекати надію на перетворення Китаю в активного суб’єкта міжнародних відносин і світової сили, здатної на паритетних та збалансованих умовах не словами, а реальними справами підтримувати міжнародний мир та світопорядок.
[1] Коваль О. А. Як Китай увійшов до нової епохи // Режим доступу: https://sinologist.com.ua/koval-o-yak-kytaj-uvijshov-novoyi-epohy/ ; Съезд Компартии Китая. Основные месседжи // Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=IHgfxFCkYIA&t=119s
[2] Сі Цзіньпін висловив підтримку Ірану // https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3670224-si-czinpin-visloviv-pidtrimku-iranu.html
[3] Китай-Іран: неафішоване партнерство // Режим доступу: https://niss.gov.ua/en/node/4828
[7] Си Цзиньпин призвал к созданию китайско-африканского сообщества единой судьбы высокого уровня // Режим доступу: http://russian.people.com.cn/n3/2023/0220/c31521-10209718.html
[8] Конфликту в Украине должен быть положен конец — Ван И // Режим доступу: http://russian.people.com.cn/n3/2023/0220/c31520-10209753.html
[9] Конфликту в Украине должен быть положен конец — Ван И // Режим доступу: http://russian.people.com.cn/n3/2023/0220/c31520-10209753.html
[10] Конфликту в Украине должен быть положен конец — Ван И // Режим доступу: http://russian.people.com.cn/n3/2023/0220/c31520-10209753.html
[11] В Китае введен в эксплуатацию крупнейший в стране проект коммерческого хранилища сырой нефти // Режим доступу: http://russian.people.com.cn/n3/2023/0220/c31518-10210142.html
