Нова монографія В. А. Ліпкана: Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення (2003 р.)

Деякі події в житі, про які я напишу згодом, спричинили звернення моєї уваги до певних історичних віх мого життя, передусім творчого наукового шляху https://book.market-ua.com/info/Authors-i7/.

Тому розпочну серію публікацій, можливо персонального, особистого характеру. Певним чином це можна трактувати як історичний екскурс мого наукового шляху.  Не все є однозначним і категоричним. Але я викладаю своє сприйняття, нікому його не нав’язуючи.

Датувати буду свої публікації роком виходу монографії / навчального посібника, але коментарі буду давати, виходячи із сучасного бачення, так би мовити ретроспективного, того що видно вже з погляду років.

2003 рік

2003 рік був для мене складним.

Передусім тому, що, навчаючись на очній формі докторантури Національної академії внутрішніх справ, в 2003 році я закінчив писати свою докторську, підготував чимало наукових публікацій, в тому числі навчальних посібників і монографій, тобто виконав всі необхідні для захисту докторської умови, але…

Але на той час були створені всі умови для того, щоб я так і не зміг вийти того часу на захист. Вони припускали, що я зламаюсь, покину ідею захистити докторську, але час показав інше.

Незважаючи на наявність рецензій від провідних фахівців, захист докторської дисертації відбувся лише через 6 довгих років, які я невпинно продовжував свою наукову діяльність.

Саме тому, я вирішив писати про це, супроводжувати кожну свою книгу не лише кліше у вигляді: актуальності, новизни, тощо, а й писати про те середовище, в якому цей акт творчості відбувався, реальність, в якій живуть вчені, мою реальність. Адже для більшості книжка, це просто паперовий носій інформації, почасти безособовий.

Ті, хто далекий від науки, навіть уявити собі не може скільки всього має пройти особа, яка хоче видати свою книгу… Бо книга це не лише типографська і суто наукова робота:

1. це і заздрість оточуючих, які кажуть,  що “наукою треба займатись у позаробочий час”,
2. це і численні  зауваження з метою “покращення роботи”. Причому ці зауваження поінколи доходять до абсурду, особливо коли чуєш їх від тих, хто сам не писав собі докторську дисертацію, хто вкрав результати досліджень у тих, хто передчасно пішов до небес, хто взагалі далекий від теми, але через посаду вважає, що може робити ті зауваження, які фактично вершать долю людини…
3. це і відвертий обман і крадіжка, коли даєш читати статтю чи роботу, яка не надрукована, а потім твій матеріал виходить під прізвищем доктора наук
4. це і всілякі прагнення керівників різного штибу дописати себе у співавторів, нічого для цього не роблячи
5. це і створення штучних перепон для отримання рекомендації до друку наукової продукції у вигляді посібника чи монографії

Коректність, етика, порядність, доброзичливість – цього я майже не зустрів на своєму науковому шляху.

Це мій шлях, повторюся, тому пишу лише про своє враження і своє сприйняття світу. Можливо комусь пощастило більше.

Тим швидше,  у мене склалося чітке усвідомлення необхідності самовдосконалення, формування непереборного і незламного характеру, непохитної впевненості у власній позиції. Звідти напевно, моя почасти категоричсність у судженнях, і дещо різко критика в наукових дискусіях, але вона завжди відбувається із повагою до людини, передусім повагою до інтелекту, наукової позиції, нехай і такої, яка не співпадає із моєю.

Я не кажу, що всіх спіткають такі негаразди і тому не стигматизую науку в цілому. Переконаний, що, напевно, десь і є порядні і доброзичливі вчені, ті, хто підтримує і спонукає займатись наукою, стає справжнім наставником, причому не лише в науці, а й по життю.

Але я пишу про себе, як це було безпосередньо у мене, щоб люди не думали, що шлях науковця, в тому числі й мій особистий, був простий і легкий, райдужний і безхмарний…  ЩО так просто було стати кандидатом наук, доктором наук, що взагалі все було просто…

Я роблю це також і для того, щоб більше цінували практичні результати науковців: ті наукові продукти, які видаються і розповсюджуються здебільшого у вільний від роботи час, за власний рахунок вчених.

Також я звертаюсь до цієї теми, бо в наукових дискусіях з окремими особами, мені починали цитувати мої ж роботи!!! Лише з одним суттєвим нюансом: приписуючи собі розроблені мною у різні часи наукові положення.

Нагадаю, що дана монографія “Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення” була надрукована власним коштом і розіслана також власним коштом у всі найбільш важливі бібліотеки, не обмежуючись визначеним обов’язковим переліком адресатів. Тож, досить не складно з часом перевірити, кому насправді належать ті чи інші наукові здобутки.

Мені чужого не потрібно, але й повчати мене моїми теоріями і тим більше оригінальною термінологією, є невірним, неетичним і безперспективним. В нашій державі дуже складна і неоднозначна практика захисту авторських прав, тому, переконаний, що з часом також повернуся до цієї теми в практичному руслі.

Тому, почну поступово викладати тут свої праці із зазначенням як висхідних даних, так і змісту, окремих найбільш важливих положень із конкретним цитуванням.

Також буду описувати, можливо і як матеріал для майбутніх своїх мемуарів, всю “білянаукову” атмосферу видання конкретної праці, для того, щоб у читача складалося повніше уявлення про справжній і не однозначний науковий світ, і було розуміння, в яких умовах відбувається “творчість” і як складно насправді не лише написати, а й оприлюднювати результати своїх досліджень.

В. А. Ліпкан
Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення : монографія. Київ : Текст, 2003.  180 с.

УДК 351,74(477)
ББК 67,9(4Укр)401.212

Л 61

Рекомендовано до друку Вченою Радою Національної Академії внутрішніх справ України
(протокол №14 від 30 вересня 2003 року)

Рецензенти:
В.В.ГОЛІНА — завідуючий кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України.
В.П.ЄМЕЛЬЯНОВ — начальник кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ України, доктор юридичних наук, професор.
Р.А.КАЛЮЖНИЙ — начальник кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України,   доктор юридичних наук, професор.
О.М.КОСТЕНКО — завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держава і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор.

Це перша свого часу в Україні монографія, яка була присвячена дослідженню проблем нормативно-правового забезпечення національної безпеки України.

У ній було визначено роль права у забезпеченні національної безпеки. Особлива увага приділена питанням методології формування правового поля забезпечення національної безпеки.

Сформульовано завдання законодавства про національну безпеку. Чітко виділено причини гальмування процесу формування нормативно-правового фундаменту забезпечення національної безпеки, а також чинники, що впливають на нормотворчість.

Окрема увага приділена аналізові принципів формування законодавства про національну безпеку та засобів забезпечення законотворчої діяльності.

Значну увагу приділено розглядові методологічних питань формування моделі ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки. Дана модель подана вперше і фактично заклала підвалини для майбутнього формування такого напряму як стратегічна правотворчість.

Центральна увага зосереджена на аналізові складових пропонованої моделі:

• Концепції національної безпеки України,
• доктрин національної безпеки (які фактично заклали підвалини, стали прообразом секторальних безпекових стратегій по найбільш важливим сферами життєдіяльності, що було реалізовано частково лише в 2021 році),
• а також Закону України „Про національну безпеку України” (мною пропозиція щодо його ухвалення була сформована ще в 2003 році!).

Проаналізовано сучасний стан нормативно-правових актів в даній сфері, виявлені недоліки та запропоновані механізми їх усунення.

Знаковим стало дотримання головного правила та принципу наукової етики: критикуючи, пропонуй.

Тому, в додатках, мною було запропоновано:

• модель ієрархічної системи НПА, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки;
• модель ієрархії найбільш важливих сфер життєдіяльності;
• проєкт Доктрини “Про недержавне забезпечення національної безпеки України”.

Монографія призначена для представників органів державної влади і управління, вчених та спеціалістів, які працюють в сфері забезпечення національної безпеки. Вона може бути корисною для професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів академій та університетів, а також усіх тих, хто цікавиться даною тематикою.

Велика дяка рецензентам, які взяли на себе працю прочитати і дати поради мені щодо удосконалення змісту моєї роботи відповідно до загального контексті і збереження авторського підходу та бачення.