Малоросійство

© Володимир Ліпкан

Окрім зовнішньої загрози від рашизму, у рамках розвою Українства чітко діагностуються суто національні хвороби, однією з яких, на думку провідників українського націоналізму, виступає малоросійство.

Дуже влучно схарактеризував малоросійство

С. Петлюра:

„Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди”.

Інтелектуальні сучасники Українства звертають увагу на наслідки реалізації концепції малоросійства — колабораціонізм. Ю. Щербак змальовує їх в образі „прислужницького охвістя окупантів україножерів, маргінальних прихвостнів”, зводячи врешті-решт нанівець їхні спромоги щодо „упокорення колишньої провінції”. Автор невблаганно і переконливо стверджує: „Зрадники — болюча для України тема, але без її обговорення, вивчення й зрозуміння її причин не обійтися, якщо хочемо побудувати ефективну європейську державу… живильним середовищем руского мору в Україні є комплекс меншовартісного схиляння перед Росією”.

Тобто утвердження українства потребує також і позбавлення національних хвороб, діагностування ті лікування яких є потребою органічною та усіляко необхідною.

Малоросійство — це:

завжди було інтелігентською хворобою, поражало верству, що мала виконувати роль мозкового центру нації (Є. Маланюк)
основна хвороба нашого національного організму, хвороба бездержавності (В. Липинський)
комплекс редукованого патріотизму та провінціалізму частини українського суспільства, зумовленого довгим перебуванням земель України у складі Російської імперії (М. Рябчук)[1]; дистанціювання від етнографічної та професійної культури [, с. 214][2].

Суголосними є позиції й інших авторів, які відзначають на таку категорію, як носії малоросійства — малороси: тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а — в наслідках, часом — і расово (Є. Маланюк); це зросійщені українці, національний характер яких сформувався під чужим тиском і впливом [, с. 212][3].

У Малій енциклопедії етнодержавознавство визначається комплекс малоросійства: „На жаль, досі так званий комплекс малоросійства розглядався, як правило, в контексті пропаганди, а не науки, в контексті більш-менш проникливої, але незмінно викривальної антиколоніальної публіцистики, а не, скажімо, антропології, соціальної психології чи психоаналізу. Тим часом перед нами типовий, описаний класиками культурної антропології, приклад засвоєння аборигенами коло-ніальної точки зору на себе як на недонарод із недомовою, недокультурою, недорелігією і т. д. і т. ін. Це – прийняття фальшивого й самопринизливого self-image (уявлення про себе), нав’язаного колонізаторами, – в даному разі уявлення про таку собі „співаючу і танцюючу Малоросію” (за М. Гоголем), котра коли й мала якесь самобутнє минуле, то майбутнього вже аж ніяк мати не може” [, с. 702][4].

Автори колективної монографії з питань цивілізаційного виміру української ідентичності прямо вказують на те, що малоросійська ідентичність стала поразкою українства [, с. 224][5].

[1] Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. Київ : Критика, 2000. 303 с.

[2] Цивілізаційна ідентичність українства: історія і сучасність / авт. кол.: О. Рафальський (керівник), Я. Калакура (науковий редактор), О. Калакура, М. Юрій. Київ : ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2022. 512 с.

[3] Цивілізаційна ідентичність українства: історія і сучасність / авт. кол.: О. Рафальський (керівник), Я. Калакура (науковий редактор), О. Калакура, М. Юрій. Київ : ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2022. 512 с.

[4] Комплекс малоросійства. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. Київ : Довіра; Генеза, 1996. 942 с.

[5] Цивілізаційна ідентичність українства: історія і сучасність / авт. кол.: О. Рафальський (керівник), Я. Калакура (науковий редактор), О. Калакура, М. Юрій. Київ : ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2022. 512 с.

Носіями та провідниками малоросійства виступають малороси: