© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-1909.2026

 

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА

(Історико-біографічний епос)

Фінальний епічний акорд четвертого розділу. Епос реконструює підступне інтернування Полковника поляками на Житомирщині та його легендарну, залізобетонну відмову формувати наймані курені в Луцькому таборі. Через нищівні паралелі між Варшавською угодою Директорії та проксі-симулякрами ЛНР/ДНР, автор демаскує антиукраїнську ескалацію 2026 року  і проголошує Ідею Соборності єдиним стягом непереборності.

---

Розділ IV.

Війна Австро-Угорської імперії та народження Стратіарха 

Глава 4. Геостратегічний маніфест Стратіарха

Частина 2. Залізна відмова у Луцьку та велич соборного коду

Ні армії, ні служб державних, ані інституцій

Майдани нескінченні, перевибори і черги революцій…

Проте народ й глибинна пам’ять історична, автохтонний код —

Все відновили й на місця поставили епічно крізь вогонь пригод.

 

Я ще раз додатково про підступність ляхів нагадаю,

Бо справедливість вирішальна, на це повне право маю:

У час, коли Петлюра із чужинцями в Варшаві “домовлявся”,

Інтернування і арешт старшин і Коновальця на Житомирщині стався.

 

У таборі у Луцьку від нього запекло і ультимативно вимагали,

Щоб для чужої гри Стрільців у нові лави знов зібрали!

Проте Полковник підлий торг і тис Варшави відхилив,

Він бути найманцями в підлій грі своїм стрільцям заборонив!

 

Такий ось підлий і підступний “польський друг”:

Ножа у спину при нагоді вмить він вставить,

Можливо надто затяжний історії ланцюг,

Якщо розслабився — чужинець вщент розчавить.

 

Ну що ж за кляті і недоброзичливі довкола нас сусіди —

То все антинародні воші, та окупаційні люті гниди!

Денікінці, поляки, австроугри і більшовики —

Навіки геть всіх вимітайте з української землі!

 

З таким девізом, гаслом, вольовим стрілецьким заповітом,

Стратег, державник — наче фенікс він постав несамовитий!

Полковник Коновалець хижо і безкомпромісно воював,

Він шлях державності навік у націоісторію заклав!

 

Петлюра вірив в польську дипломатію,

Яка у Коновальця викликала лиш апатію.

Він обережно ставився до польських формувань:

І подумки від польських на Державу план мав зазіхань.

 

Допоки тут поляки владу панували,

Червона армія білогвардійців безупинно клала.

Тож українські щедрі й неосяжні території

Підпали під жнива вже іншої — червоної історії…

 

Допоки планували звільнення від окупації,

Від більшовицької навали і тортур й сегрегації,

Поляки вкотре за спиною укладають договір —

Відомий як Варшавський: чи  встановлював він мир?!

 

Ну аж ніяк! не мрійте не соромтесь,

З архівами і даними ретельно ознайомтесь:

Наш уряд визнав окупацію Волині і Галичини —

Такі вже постаті — мізерної величини…

 

Одвічна асиметрія криваво розірвала навпіл тіло:

Меритократії немає, тож відновити владу не зуміла…

То історична скіпка — окупація на Західній Волині,

Одвічна рана і жевріюча незгода націй і донині.

 

Потрібно нам історію вивчати:

Для того, щоб розумних вихваляти,

Для того, щоб тверезо нам причини розуміти,

Щоб ворог знав: ми пам’ятаємо, а зараз будете тремтіти!

 

Водночас влада польська визнавала незалежність УНР…

Нічого не нагадує Вам з ЛНР і ДНР?

Вони надали “дозвіл” бути Директорії,

Щоби чинила владу на вкраїнській території.

 

Вони зобов’язались допомогу надавати,

Якщо більшовики  зненацька будуть нападати.

Полковник Коновалець бачення мав інше і шляхи:

З Петлюрою надалі вже було по різні береги.

 

“Не мали  й не хотіли брати участі в почині

Не вірили в союз з поляками як нашої частини.

Воднораз перешкодити йому ми також не змогли”,-

Такі ось думки свого часу в Коновальця підійшли.

 

Чому питання українсько-польське знов постало?

Наразі зайвих ворогів у зовнішній політиці не вистачало?

Тож слід нарешті розрізнити плід й коріння

І сформувати чин державний, ідентичності сумління.

 

Ідея української соборності —

Це зміст і стяг державної непереборності

Це український код, національна ідентичність,

Фольклорна і епічно ціннісна автентичність.

 

Тому поляки / руські — завжди будуть тут чужими,

Яким би чином влада не ховала їх дрібними.

Для українців сенс — державність власну мати,

Тут жити, розвиватися, творити мир, любов плекати.

 

Тому для владців історичних, віковічних — давнини,

Або сучасних — до глибокій сивини,

Зважати варто на невідворотний факт —

Тоді з реальністю відбудеться щільний контакт.

 

Допоки ляхи з українцями чубалися,

Тут москалі як завжди об’єдналися.

У липні 1920 в контрнаступ перейшли:

Правобережну Україну захопили, в Київ увійшли.

 

Тож Коновалець той двобій, на жаль, програв.

Проте, ми знаємо, що духом він не впав.

Боровся щиро і завзято до кінця:

Несамовито і відверто, з вірою у серці і щодня…

 

Про це в наступний раз детальніше ми поговоримо,

Коли нарешті історичні фікції та симулякри ми підкоримо.

Коли проникнемо в ментальний український генетичний код,

Щоб краще зрозуміти свій глибинний врешті-решт народ!