ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ. ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА. РОЗДІЛ IV. ГЛАВА 3. ЧАСТИНА 1.
© Володимир ЛІПКАН | 2404.2026-1309.2026
ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ДУХОВА СУВЕРЕННІСТЬ СТРАТІАРХА
(Історико-біографічний епос)
Перша частина третьої глави занурює читача у кінематографічний окопний набат Любарської катастрофи грудня 1919 року. Оточена трьома арміями (польською, білогвардійською та рашистською більшовицькою), знекровлена Армія УНР помирає від тифу у «трикутнику смерті». Поема фіксує невагому велич стрілецького гарту перед лицем задубілого мовчання неба та зради кабінетів Директорії.
Розділ IV.
Війна Австро-Угорської імперії та народження Стратіарха
Глава 3. Любарський трикутник смерті та націософський рентген
Частина 1. Трикутник смерті та окопні пророки
Водночас час розплати за всі ці шабаші прийшов,
І Коновалець знов ефективний шлях знайшов.
Роздирана між внутрішніми й зовнішніми ворогами
Міжвладдя і анархія ходили тінями-стопами!
Сепаратизм, зневіра просто лють —
Всі розуміли: трохи ще й дожмуть….
Постало врешті-решт питання риторичне:
Чи можна зараз діяти демократично?
Чи маємо на час військову диктатуру запровадити
Аби Державі Українській руйнуватися завадити?
Тріумвірат у складі Коновальця, Мельника, Петлюри —
Такі логічні і поважні постаті і величні фігури.
Однак ця влада мозок Директорії затьмарила,
По суті: по майбутньому відмовою своєю вдарила.
Доцільних рішень ухвалити вкотре не змогли,
Безглуздо час програли, шанси знов спливли.
Чому та нерішучість історично є спотикачем,
Таким огидним і настирним українським глядачем?
Чому в скрутні, знедолено лихі години,
Вони утримують себе від рішень — без причини?
Коли до незалежності, здавалось, трохи залишилось,
Жадана незалежність знов в тартари покатилась!
Тож безсумнівно хаосом цим скористалася Росія,
Яка потворну роль виконувала змія.
Підступна, хижа, завжди небезпечна і брудна —
З таким сусідом варт буть обережним, бо підеш до дна!
Тому зненацька чи через природу
Пан Коновалець набуває нову грань свободи:
Його призначено командувачем аж на Східний Фронт —
Це вирішально новий, справжній майстра горизонт!
Радянську Таращанська всю бригаду знищено,
Здавалося, вже славний шлях розчищено…
Та знов московська гідра щупальця пустила:
З білогвардійцями, окрім більшовиків, занапастила.
Хвороба малоросійства фіброз у коді спричинила,
Бо українську націю укотре навпіл розділила:
Одні — денікінцям чогось почали співчувати,
До москалів себе відверто прирівняти!
А інші — духом вільні і соборні,
Холопами не будуть вже придворні!
Вони державність мріяли утвердити й установити,
Без цього сенсу у житті немає, смислу просто жити.
Ген українця — то тривала міць стійка, залізна,
Він код державності несе, коли загроза лиховісна!
Хто зрадив предківський закон і розчинив свій код,
Той рабство принесе: із нації він перетвориться в народ!
Ген Українця — генетичний код самого Чину,
Він крізь віки веде вперед соборну Україну!
Хто розмиває кров та інфільтрує досередини іржу,
Індоктринує матрицю у душу геть чужу!
