СВІДКИ ЖИТТЯ

© Володимир ЛІПКАН | 18.03.2026

 

 

Ми — свідки їхнього буремного початку,

Вони — є свідки зниклого і нашого кінця.

Зростаємо дітей у піклуванні й статку,

Ми ж по життю відіграємо роль замінного гравця.

 

Радіємо, спостерігаємо, плекаємо надію,

Вони живуть і мають власні мрії.

Нам слід прийняти цей речей порядок,

Наш світ — життя старіння й згадок.

 

Вони живуть у променях від сонця, мріях,

Допоки Діти — статус апріорі в них щасливих.

А потім знов барвиста і життєва карусель:

Вони — батьки, а їхні діти — спомин їхній, хмєль.

 

Згадати, що ми теж колись були дітьми,

Батьки для нас в свій час пішли —

На другорядний план їх помістили,

І для родини, створеної нами, жили.

 

Ми будували всі своє життя й родини,

Часами, не знаходячи для рідненьких батьків хвилини.

В цей час увагу приділили ми дітей мужнінню,

Водночас ми не бачили батьківськеє марніння.

 

А час минає, діти старшають, уходять,

Життя свій безупинний крок заводить,

Що покоління ерою наступною стає,

Чергове піджимає, в спину дихає.

Тому й батьків батьки частіше розуміють:

Як свідки, в стані цьому про єдине лише мріють:

Здоров’я, довгі роки щастя і частіше бачитись,

Можливо, стати дітьми і разом юнацько бавитись.

 

Побільше, глибше і без поспіху поговорити,

Не поспішати: „Бігти треба, бо чекають діти!”

Уважно вслухатись у плин життя батьків,

Бо це, по суті, наш майбутній і життєвий спів.

 

Наразі час стає для ціннісного розуміння:

Того, на що в свій час не вистачило часу, інколи — хотіння.

Наразі в статусі одному ми з батьками:

Вони — батьки, і ми — батьки,

Таке трапляється і ділимось дивами.

 

Тепер інакше все це розумієш:

В батьківстві ти про інше мрієш.

У тебе змінюється світосприйняття,

Ти розумієш неможливість вороття.

 

Бо діти швидко і невпинно виростають,

І потім вже дітей своїх любовію плекають:

Не Вас, не мрії Ваші, плани споконвічно нездійсненні,

Яких ми мали свого часу купи й гори незліченні.

 

Тож возвертання до ріднесеньких батьків

Це також милий й теплий із дитинства спів.

Це невгамовно тиха, конструктивна трансформація,

Душі всіх фібр й частот реверберація.

 

Це: перетворення батьків, оновлення у дітлахів,

Повага більшая щодо важкої праці Матерів,

І Батька сприйняття і щире розуміння:

Його думок, мотивів дій, життєвого хотіння.

 

З батьками залишаємось дітьми,

Бо з ними — ми ніколи у пітьмі,

Ми з ними щастя повноцінне відчуваємо,

Бо ми — батьки, а для своїх батьків себе дітьми ми залишаємо.

 

Зласкав життя перлиною кохання,

Порозуміння Дай прийняти це усе.

Не розглядаю на порядок я життєвий зазіхання,

Нехай у дітях, в нас батьках — любов живе.

 

Тож невблаганна і життєва мить:

Життя ми свідки, тож — любіть!

Себе, батьків й дітей своїх, любіть!

У щасті і любові кожну мить живіть!