© Володимир ЛІПКАН | 20.05.2025

доктор юридичних наук, професор,

член Національної спілки журналістів України 

 

Сьогодні мене запросили на презентацію нових книг Юрія Щербака „Третя світова війна України: наша перемогопоразка і падіння Росії”, „Рашизм звір із безодні”, „Рашизм третя світова війна України”.

Захід відбувся в Києві в Національному музеї літератури України 20.05.2025 | 16.15.

Нижче викладу тези, з якими я виступав, які відлунюють основні положення власного аналізу окремих положень фундаментальних книжок сучасного візіонера – Юрія Щербака.

 

 

 

 

Неминучий біг історії зумовив метаморфози геостратегічної конфігурації, спричинивши грандіозні глобальні битви.

Слабкі та малі держави, що дорівнює одне одному, сподівалися на силу та міць могутніх країн, на їхню думку — світових інституцій, передусім ООН.

Але війна проти Української Держави чітко засвідчила безсилість та малоефективність цих організацій, їхню практичну неспроможність до врегулювання реальних криз, нездатність до проактивного антикризового стратегічного управління.

На це безкомпромісно звертає свою увагу і Юрій Щербак у своїй книзі „Рашизм Третя світова війна України”.

 

Безжурна епоха миру була ідентифікована як сталість, що не потребує жодних зусиль, і ґрунтується не упослідженій методологічній парадигмі ідентифікації безпеки як „стану захищеності”. Адже, як влучно відзначає Юрій Щербак, склалося хибне враження „час зупинився і ніщо нам не загрожує, навічно. Але невдовзі світ лежав в руїнах, а його колишні володарі опинилися в підвалах або еміграції”.

Геній таланту Юрія Щербака полягає в тому, що він безжурно описує епоху хаосу, викриваючи всі слабкі сторони людської природи, нездатність людини усвідомити себе частиною єдиного світу: Добра, Кохання і Щастя.

Юрій Щербак пише свою книгу, коли він ступив на пророчий шлях — десятого десятку життя!

Це шлях мудрості, оповитої постійним прагненням до Істини, шлях доброї критики, зумовленої бажанням здобуття нашою державою справжньої, а не бутафорної державності, шлях творення генетичного коду української нації, як антитеза дегуманізації через некероване впровадження алгоритмів штучного інтелекту.

Врешті-решт, Юрій Щербак зреалізував право людини на знання, на безпеку, право зазирати в майбутнє, бачити небезпеки і заздалегідь попереджати про це прийдешні покоління.

Кого сьогодні виховують у вищих навчальних закладах: фахівців? компетентних, умілих, вправних. Які компетенції прививають: ефективність, адаптивність, уміння працювати в команді чи індивідуалізм тощо.

Але Юрій Щербак порушує питання зовсім іншого ґатунку:

• де в цій системі Українська Держава,
• хто сьогодні готує українців,
• хто творитиме генетичний код української нації,
• хто плекатиме українську національну ідентичність,
• хто готуватиме тих, хто здатен керувати Українською Державою в українських національних інтересах?

 

У цьому власно і полягає метафоричність з одного боку, а з іншого — наукова глибина, глибина життєвого досвіду пана Юрія, який невблаганно прагне попередити нас — сучасників, що я виразив у поетичній формі:

 

Час дуросвітів минає, час смертохристів триває,

Світла Українська Держава складні часи переживає. 

Тож слід задуматись про постулати демократії,

Що не ведуть шляхом до розквіту і спрямували в автократію.

Меритократію нагально маєм формувати,

Державу Українську стратегічно розвивати.

Правління гідників, достойників і праведних людей,

Які формують комплекс ефективних суджень, дій, ідей,

Державників, яким політика лиш засобом слугує,

А не збагачення безмежне очманілим тим дарує.

Володимир ЛІПКАН

 

 

 

На моє глибоке переконання,  як науковця і митця, журналіста і просто творчої людини, — це величезний життєвий подвиг: писати в такому достойному віці, комунікувати із різними поколіннями для того, щоб передати свій досвід, знання, душу, просякнуті щирою любов’ю до Української Держави.

Гостра мова прикметна риса творчості Юрія Щербака.

У науці дуже часто ніхто нікого не критикує, всі побоюються когось образити, принизити, виявити певні недоліки, це ж стосується і політики (якщо не брати комунікації опозиційних сил одна з одною). Адже невблаганне правило біології твердить: „Одноманітність індивідів — загибель для популяції”.

Саме тому, Юрій Щербак піддає нищівній, але абсолютно аргументованій критиці так зване „стратегічне партнерство США”.

Зокрема, на с. 261 книги „Третя світова війна України. Наша перемогопоразка і падіння Росії. Упорядник Валентин Кондратюк. Київ : Міжнародний інститут українознавчих студій, 2025. 272 с.”, автор чітко висновує:

Угоди Віткоффа як на Близькому сході, так і в Україні — це макулатура.

Юрій Щербак

Цікавою є відверта оцінка паном Щербаком особистості Дж. Байдена:

Дж. Байден  – старий та немічний боягуз (old fart)”, який не дозволив Україні виграти війну проти Росії (с. 197).

Юрій Щербак

Сучасна політика США перетворилися на політиканство, міщанське блюзнірство перед грошима, зубожіння правничої та геостратегічної думки, на користь пожадливості.

Стратегічність низько впала,

Вона тактиці програла.

Нині править вигода і хіть,

Інтереси лише в мить.

Володимир ЛІПКАН

 

Саме тому США помилково вбачає своїм основним ворогом Китай, а не Росію, адже когнітивні рівні, світоглядне та імперське ставлення та інструментарій досягнення цілей різними ідеологіями— є:

1) кардинально відмінними у  США та РФ,

але 2) однаковими у США та КНР.

Тож суперництво США та КНР інспірована комбінація, в якій через величезні ресурси  цих країн, які будуть вкладені у мету виграшу і глобальному домінуванні, насправді отримують регіональні гравці, і передусім Росія. США краще було домовлятись із Китаєм та нівелювати масштабування терористичного режиму в РФ, аніж тиражувати десятиліттями повторювану помилку, в одвічному намаганні приспати РФ, і потім використати її у потенційному конфлікті проти КНР.

Про це мною підготовлено у співавторстві із А.В. Яковцем відповідну монографію “Геостратегія сучасного КИТАЮ”, яку я презентував шановному пану Юрію.

 

Відтак, мені особисто імпонує, що Юрій Щербак, один із небагатьох в українському просторі, хто відверто і однозначно чітко і прозоро називає і таврує Г. Кіссінджера — ворогом української державності.

Влучні метафори та алегорії Юрія Щербака посилюють контекст і конотацію: так, на с. 261 цитованої праці автор відзначає: „Віткофф привіз із Кремля не мир, а портрет Трампа, подарований Путіним, казочку про молитву російського президента за здоров’я друга Дональда після замаху на нього”.

Ба більше, коли я, як доктор юридичних наук та професор, викладав курс із „Основ законодавчої лінгвістки” у Дослідницькій службі Верховної Ради України, то поставив дуже просте запитання державним службовцям високого рангу: ми всі дуже галасно говоримо про мир: стійкий, гарантований, справедливий, із позиції сили тощо.

Але : ЩО ТАКЕ МИР?

Як це не дивно, в жодному нормативному акті, не існує визначення цього поняття. Ось Вам і відповідь на споконвічне питання про справжню мету української геостратегії, ясність і чіткість та прозорість державної безпекової політики, результативність зовнішньополітичних стратегій.

Будь-який юрист взагалі не визнає це індоктриноване невігласами у медійний простір поняття „справедливий мир”.

Адже за Ульпініаном право становить міру справедливості, тож:

Мир має бути заснований на праві, бо воно і є мірилом справедливості.

Володимир ЛІПКАН

Праці Юрія Щербака сповнені діалогізмом, вони не нагадають книгу постулатів, повчань, або аморфних канонічних кліше про „силу міжнародного права та необхідність встановлення гарантованого миру, заснованого на правилах”.  Абсурдність і недосяжність цих міфологем стала очевидною.

Натомість пан Юрій запрошує розумного читача до діалогу: відвертого, спокійного, інколи неприємного, але прозорого та щирого, метою якого є усвідомлення перебування не лише Української Держави в безодні і пащах Звіра, а й усього прогресивного світу.

Оптимізм пана Юрія не є рожевою і безжурною казочкою: він гіркий і скептичний, бо, як сам наголошує автор: „з великої мудрості постає велика скорбота” (с. 8). Однак автор не впадає в крайнощі і глибоко переконаний: через великі жертви в Україну прийде велика перемога.

Творчість пана Юрія є логічною, послідовною. Адже якщо в книзі „Вбити Імперію Зла” (2023 рік) викладається екзистенційна природа одвічного ворогування України та московської імперії, то ця книга, написана в 2025 році, розкриває підлу й ворожу позицію Росії на усіх етапах української історії ХХ-ХХІ віків; як влучно відзначає сам пан Юрій: „Навіть у короткі миттєвості демократичних змін у безнадійно хворій на імперськість країні двоглавого орла” (с. 7).

Ця книга не про політику, не про владу. Це — новий науково-публіцистичний шедевр про падіння Росії, яка зруйнувала Україну, про умови воскресіння, відродження, причому вже не лише України, а й Української Держави у повоєнний час. через презентації “гіпотез позамайбутнього” (сс. 196-208)

Патологічна нехіть прийняття українства породжує природну силу до перейменування нашої країни на Українська Держава, про що мною підготовлено окрему наукову статтю і монографію.

І мені приємно, що я не один на цьому шляху, адже мої наукові думки знаходять свій відгомін і в системній творчості Юрія Щербака, який також вказує саме на становлення „Української Держави” (с. 261)[1].

Автор чітко, але із наданням фактологічної та доказової безкомпромісної бази відзначає (с. 7):

Росія як ініціатор та учасник двох світових війн ХХ століття послідовно вела політику на знищення українського національного визвольного руху, який іманентно і завжди становив загрозу існуванню Імперії зла.

Юрій Щербак

Варто звернути увагу і на проголошені принципи наукової творчості і спадку пана Юрія:

• викладення власних думок, суджень і прогнозів, породжених роздумами і оброблення значного обсягу інформації, одержаних із українських, американських, польських, російських та ізраїльських джерел;
• використання власних ідей, викладених у попередніх текстах — є доказом тяглості й незмінності ряду авторських оцінок, пропозицій та передбачень щодо України упродовж останніх 30 років;
• авторські оцінки не співпадають із поглядами офіційних осіб, політичних радикалів та легіону як влучно називає цей мовленнєвий субстрат пан Юрій „коментаторів-казкарів, байкарів, вигадників, які наввипередки намагаються змалювати глядачеві сенсаційну картину завтрашнього перевороту в Москві, смертельної хвороби чи вбивства Путіна, його воскресіння, української перемоги через тиждень або місяць, при цьому регулярно міняючи свої прогнози і даючи нові, протилежні”;
• автор надає власну оцінку історичним подіям, а також формулює власні прогнози розвитку суб’єктності Української Держави.

Творчість Юрія Щербака — старого українського письменника — єдиний спосіб донести свій самостійний голос палаючої, гострої та не приспаної тривоги, сумнівів та надій під час світового торнадо.

Юрій Щербак також дуже вправно та вміло розвиває політичну лінгвістику, упроваджуючи до політичної мови авторські неологізми, що адекватно описують буремну, нелінійну сучасність, хаос та нестабільність, безодню та світових паліїв війни, імперськість та інші прояви рашизму.

У своїй творчості автор правильно наголошує:

Ми воюємо не лише за територію, а передовсім за національне й народне існування.

Юрій Щербак

А я б від себе доповнив: ми воюємо за існування Добра, тому ця війна — екзистенційна для усього людства!

І збереження здатності до читання книжок — важлива умова творення національної ідентичності, передачі інформації про український род та його величну історію.

Росіяни активно нищать не лише носіїв гену українця, а й інфраструктуру генетичного коду: бібліотеки, музеї, релігійні споруди, артефакти. Чого вартує лише події травня 2024 року у Харкові, коли московська ракета влучила в друкарню і знищила понад 50 000 українських книжок.

Наразі не можна бути:

• або частково незалежним, або частково вільним,
• або частково вільним, або частково територіально цілісним,
• або частково національно ідентичним, або частково українцем;
• або частково грамотним, або обізнаним лише із пошуком смислів через ШІ.

Вихід українців в перші дні війни зі своєї території, сплив певної частини генофонду нації, демографічну кризу Юрій Щербак порівнює із біблійним виходом народу, який повернеться, оновлений, тямущий, національно ідентичний, свідомий, сповнений спраги до омріяної свободи розвитки, соборності — український народе в лоні Української Держави!

Завершу словами Юрія Щербака:

„Україна — дивовижна і трагічна держава, яка опинилася в центр світової історії. Росія остаточно визначилася як породження світового зла, як країна смерті, спустошень і неволі. Російська війна проти України почала новий відлік і нову еру в історії людства”  (с. 195).

Україна може зникнути зі світових мап, але віримо в інше: Україна, вийшовши внутрішньо зґуртованою, провівши необхідне оновлення, перезаснування державних інституцій, керована сильними національними лідерами, зможе вижити в конкурентній боротьбі й зайняти гідне місце в європейській сім’ї народів, бо за словами Шевченка Україна завжди була „Сім’єю вольною”.

Юрій Щербак

 

[1] „Третя світова війна України: наша премогопоразка і падіння Росії”.

Див. також про цю подію:

1. Тримовне видання побачило світ у співпраці з українсько-польським видавництвом Concordia та проєктом «Памʼятки України». Режим доступу від 26.05.2025 : https://nsju.org/novini/trymovne-vydannya-pobachylo-svit-u-spivpraczi-z-ukrayinsko-polskym-vydavnycztvom-concordia-ta-proyektom-pam%ca%bcyatky-ukrayiny/

2. Захід не розуміє витоки російської агресії: письменник і дипломат Юрій Щербак презентував у Києві нову книгу. Режим доступу від 22 травня 2025, 18:38 : https://vechirniy.kyiv.ua/news/112766/