ПЕРЕХІД

© Володимир Ліпкан | 04.05.2025

Людей в житті втрачають лише раз,

Коли прийде скрутний, сутужний час.

Підчас ми попрощатись не встигаємо,

Теплом любові світ цей марно зігріваємо.

 

Втрачаємо не лише ми людину:

У забуття поза страждань і часу плину

Уходять спогади, життя, кохання радісні моменти,

Ти усвідомив: сплинув час, не ті експерименти.

 

Людина залишає світ, відгостювала.

Вона вважає: володарювала.

Насправді гостем в світі лиш була

Чи то жила чи лиш пливла?

 

Гостинно всі її приймали,

Увагу, розуміння їй давали.

Вона ж весь час шукала зміст,

Щоб зрозуміти: де ж той хист:

 

Де хист до волі і свободи,

Де важелі, впливають що на всіх,

Так, чудернацьки, мимоволі

Ти ображала поспіхом геть всіх.

 

Ти справді світ пізнати захотіла,

Що навіть обгоріли твої крила

Настільки ремстливо й бурхливо

Ти світ занурила в пусті вітрила.

 

Людина трохи птах : вона літає.

За Ліною всі знаєм — крила має!

Але ж той досвід, витримка і ґарт,

Чого в житті чекати нам не варт?

 

До чого слід нам дослухатися,

Чого потрібно не цуратися,

І з ким дорогою життя іти,

Кого забути й просто відректи?

 

Сліди втрачають сенс і зміст,

Коли людина має певний хист.

Коли життя для себе лиш живе,

Тож лінію життєву просто перетне.

 

Все втрачене: ніхто і не згадає,

Бо люди більш нагадують ту зґраю,

Де править не любов, повага, гідність, розуміння —

Там править бал лише одне — хотіння.

 

Хотіння всім подобатись, здаватись.

Життя підлаштувати в смак чужий,

Від себе так несамовито заховатись.

І відректись від глибини і власних мрій.

 

Для чого в світі гостювати,

Не варт на щастя полювати:

Воно живе посеред нас

До кожного приходить у свій час.

Любіть життя, свій голос в ньому,

Цінуйте всіх, хто біля вас.

Хто прагне Вам добра, любові,

Хто поціновує, а не оцінює весь час.

Даріть Добро, Любов і Ласку,

Коханим, дітям і батькам.

Животрепетна щастя чудодійна маска

Хай стане провідною зіркою всім нам!