Впізнавання

Володимир Ліпкан

19.11.2022

За мотивами Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”

У людей зникла жага до впізнавання:

Людей, себе, світу навколо, кохання.

Все на швидкоруч прагнуть зробити:

Реальне життя на міф замінити.

Немає часу на спілкування з батьками,

Немає хисту на провід часу з друзями.

Одвічно кудись ми самі поспішаєм,

Однак, зупинитись на мить не бажаєм.

Неможна кохання одразу ж пізнати

Неможна навпомацьки товаришувати.

На все це потрібен свій час і бажання:

Бажання одне: це процес впізнавання.

Суспільство привчає людей споживати.

Спустошення душ: все Готовим вживати.

Ми втратили радість, наснагу шукати

Розвінчання міфів, безмежно блукати.

Отой випаровуючий отвір мереж

Безодня Тартару — всі кануть без меж.

У віртуальному світі немає пізнання:

Воно не істотне — душі це вигнання.

Жага до процесу — це хист до життя,

Тож справді живеш, то не є забуття.

Тернистим шляхом здобуваєш кохання,

Буремний це курс: на впізнавання.

Парад прийдешній форми перед змістом

Правдива квінтесенція, причому егоїста:

Він барвами лишень юрбу до себе кличе,

А хто ж кохання дійсне їм позиче?

Пізнання світу, радостей, думок,

Відчутність автентичних душ струмок

І насолода від людського спілкування –

О це є сенс життя — реальне впізнавання!

Вірш було написано за мотивами твору Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”, який просякнутий любов’ю до самості людини, одвічним прагненням до пізнання самого себе, природним бажанням достукатися до потаємних куточків душі, сколихнути самого себе, змусити не лише замислитися, а й дієво очиститися від усього нещирого й непотрібного, зайвого, готового.

Ідея внутрішньої дитини наче нитка, що зшиває урізноманітнені твори авторів. Якщо у Германа Гессе це сповідь про квітку сабельник, ірис, то Антуан де Сент-Екзюпері обирає маленького принца, як увиразнений образ, через який людина може повернутися до справжнього світу відчуттів, впізнавання навколишнього світу.

У своєму вірші я прагнув зобразити неозорі горизонти впізнавання світу, змалювати і повернути людину на шлях життя і проживання кожного момента власним розумом, почуттями, з дитячою, однак аж ніяк не інфантильною, щирістю, чистотою, безпосередністю.

Сучасний світ, за С. Хантінгтоном, це світ зіткнення цивілізацій, лишень не англосаксонських, євразійських, буддистських, православних тощо, а передовсім ціннісних цивілізацій: справжніх і природних, духовних і чистих з одного боку, химерних, готових, штучних — з іншого. Сучасна людина роззвичаїлася вести діалог із самим собою, із власним внутрішнім світом, надаючи перевагу виводити свій внутрішній світ назовні для діалогу з іншими.

Форма стала переважати зміст, осучаснена технократичними технологіями людина обирає шлях здаватися, ніж шлях бути.

За Фромом втеча від свободи саме відбувається в цьому процесі: втечі людини від власного внутрішнього світу.

Тож моя ідея щодо впізнавання самого себе увиразнена в поетичній формі, вона кличе людину до самої себе, вона уводить від наперед готових рішень, спрямовує до оригінального вектора — шляху власного усвідомленого в процесі впізнавання життя.