Фінал першого в історії чемпіонату Європи. Збірна СРСР у додатковий час вириває перемогу в Югославії з рахунком 2:1 на «Парк де Пренс» у Парижі. Після фінального свистка переможці йдуть з кубком на коло пошани. Але в роздягальні гравці навіть не можуть стояти на ногах і розмовляти. Оживають лише, коли їм говорять: «Сьогодні вам все дозволено».

Наступного дня футболістів збірної СРСР нагороджують золотими медалями переможців Євро-1960 у ресторані на Ейфелевій вежі і пригощають шампанським. Президент мадридського «Реала» Сантьяго Бернабеу вражений грою і відкрито запрошує кількох гравців у свою команду, але присутній там полковник КДБ говорить категоричне: «Ні».

Юрій Войнов – одна із зірок тієї збірної СРСР. Він перший і єдиний футболіст київського «Динамо», який став чемпіоном Європи.

Працював на заводі, у дебютному матчі за збірну закрив Пушкаша, зі скандалом перейшов у «Динамо»

Батьки Войнова у 30-х роках переїхали з Рязані в Москву, де було більше роботи. З першого дня Другої світової війни тато пішов на фронт, а мама почала працювати на військовому заводі. У 1947 році 16-річний Юрій теж стає до станка, за яким проведе три роки. Паралельно грає за заводську команду «Зеніт».

«Наш митищинський завод входив у величезне «господарство Корольова». Саме в наших цехах зібрали ракету, яка в 1957 році вивела на орбіту перший штучний супутник Землі», – згадував Войнов в інтерв’ю 1997 року.

Після перемоги у першості Московської області молодого футболіста кличуть у «Зеніт» з тодішнього Ленінграда. Там Юрій проведе п’ять років – нічого не виграє, але сформується як гравець. І отримає виклик у збірну СРСР на товариський матч проти грізної Угорщини, де йому вдалося з’їсти самого Ференца Пушкаша.

«Я був правим півзахисником, Пушкаш – лівим напівсереднім, тому наше протистояння було неминучим. Не відходив від нього ні на крок, але особливого клопоту з ним не було. Можливо, зірковий угорець, на відміну від мене, особливого значення цьому товариського матчу не надавав», – пояснив Войнов.

Півзахисником зацікавилися московські гіганти – «Динамо», «Спартак» і ЦСКА. Але Юрій вже домовився з Києвом. Його мучив хронічний бронхіт, а лікарі порадили переїхати на південь.

«До Києва мене запросив Олег Ошенков, якого я знав ще по Ленінграду. Крім цього, за «Динамо» виступали Макаров, Голубєв, Фомін. З цими людьми мене пов’язували добрі дружні стосунки. У листопаді 55-го під розписку адміністратору «Зеніту» здав все «казенне» майно, яке складалося з футболки, шортів, гетр і бутс.  Купив квиток на поїзд і відправився до Києва».

Футбольним керівникам не дуже сподобалося, що футболіст проміняв Москву на Київ. Юрія двічі викликали на розмову в кабінет і погрожували річною дискваліфікацією. Лише за за кілька годин до першого матчу сезону-1956 з Москви надійшла телеграма: «Футболіст Войнов має право грати за київське «Динамо».

Покарали бунтаря в інший спосіб – весь рік не викликали у збірну СРСР, яка виграла золоті медалі на Олімпіаді у Мельбурні.

«Хоча була ще одна причина виключно особистого характеру, – не приховує футболіст. – Перший шлюб у мене не склався, і я тоді тільки-тільки розлучився з дружиною. За нормами радянської моралі вважалося, що людина з такою «підмоченою репутацією» не може захищати честь батьківщини на Олімпійських іграх».

Зіграв проти Гаррінчі і Пеле на ЧС-1958, після чого Войнова номінували на «Золотий м’яч»

Юрій Войнов з Левом Яшиним

Про скандальний перехід в «Динамо» вже забули і Войнова знову почали викликати у збірну. Радянський Союз вперше у своїй історії готувався зіграти на чемпіонаті світу. Дебютант турніру потрапив в одну гру з Бразилією, Англією та Австрією.

Бразильці виграють чемпіонат світу, 17-річний Пеле стане головним відкриттям турніру, але в матчі з СРСР майбутній король футболу зіграв скромно. В тому числі через Войнова.

«Я більше запам’ятав інших бразильців – Гаррінчу, Діді, Вава. Вони нас добре повозили у матчі групового турніру. Пеле ж був менш помітний. Це він далі розійшовся – в півфіналі і фіналі. Але ми на той час в Швеції своє вже відіграли», – говорив Юрій.

Радянські футболісти програли господарям у чвертьфіналі і залишили чемпіонат світу. Однією з причин поразки була втома через напружений графік матчів.

«Вдома шведи були дуже мотивовані і недарма дійшли до фіналу. За тодішніми правилами грали без замін. А наші тренери, в яких було 22 гравця в команді, боялися варіювати складом і на кожну гру виходили одні і ті ж люди. Перший тайм зі шведами ми ще сяк-так протрималися – 0:0, але в другому сили вичерпалися остаточно», – пояснив причини поразки Войнов, який блискуче провів весь турнір.

Одна з місцевих газет навіть включила Юрія у символічну збірну найкращих гравців турніру. А наступного року Войнов потрапив у список претендентів на «Золотий м’яч», де зайняв 12 місце. Нагороду отримав Альфредо ді Стефано з «Реала». Кінець 50-х – зірковий час Юрія. Він був залізним гравцем основи «Динамо» і збірної.

«Коли суперник атакував півзахисника, він пускав м’яч із зовнішнього боку правої стопи і повертався навколо м’яча, відштовхуючись лівою ногою, через що підійти до нього і відібрати м’яч було дуже важко. Це була коронна фішка футболіста. А потім: пас партнеру – ривок в коридор – і удар сходу або трохи прокинувши м’яч вперед. У нього був гарматний удар з правої ноги», – так описують гру Войнова ті, хто бачив його на полі.

Секрет Юрія – маленька нога. У футболіста був 39-й розмір. Він часто виконував штрафні удари, грав просто, надійно і встигав виконувати величезний об’єм роботи. Словом, був одним з найсильніших півзахисників свого часу.

Виграв Євро-1960, допоміг забити переможний гол у фіналі, «Динамо» вперше стало чемпіоном СРСР

Найвища точка футбольної кар’єри Войнова – перемога на чемпіонаті Європи. Тоді турнір починався відразу з 1/8 фіналу. Грали два матчі – один вдома, а інший на виїзді. Команда СРСР пройшла угорців, а Войнов забив єдиний м’яч у матчі-відповіді. Наступний суперник – Іспанія. Тут обійшлося без бою – диктатор Франсіско Франко заборонив команді зустрічатися з радянськими футболістами. У фінальній частині зіграли тільки чотири збірні – СРСР, Югославія, Чехословаччина і Франція.

Стартували відразу з півфіналу, де Радянський Союз не помітив Чехословаччину – 3:0. Основний час фіналу завершився з рахунком 1:1. В овертаймі саме Юрій почав атаку, яка закінчилася переможним голом у ворота Югославії.

«У додаткові 30 хвилин під безперервним дощем ми боролися за кожен м’яч, за кожен метр поля. В одній з атак югославів мені вдалося відібрати м’яч у Матуша і довгою передачею запустити у відрив Месхі. Міша з флангу навісив м’яч у штрафний майданчик, куди вривався Віктор Понєдєльнік. Воротар Відініч вискочив назустріч і вже майже дотягнувся до м’яча, але Вітя не даремно славився вмінням грати головою – 2:1!», – описує Войнов момент, який зробив збірну СРСР чемпіоном.

Футболісти раділи, наче діти. За перемогу кожен отримав по 200 доларів призових від організаторів.

«Після повернення додому з нас їх чомусь вирахували. Але, повірте, на це ніхто не звернув уваги. Адже ми грали не заради грошей», – говорив Войнов.

Наступного року футболіст підкорив ще одну вершину – став чемпіоном СРСР з «Динамо». І для гравця, і для клубу це було вперше.

«У нашій першій чемпіонській компанії Войнов мав незаперечний авторитет, – згадує Олег Базилевич. – Унікальна футбольна особистість. Чудовий, як зараз би сказали, плеймейкер. Завжди підказував молодим партнерам».

Одним з таким молодих колег був Андрій Біба.

«Роль Войнова в нашій перемозі – ключова. Він був немов гвинтик, навколо якого оберталися всі наші дії. Для нас він став прикладом – не тільки на футбольному полі, але і в житті. Юра завжди був красиво одягнений, підстрижений, при краватці, надзвичайно акуратний, не пив і не курив.

Ми розуміли, що якщо капітан себе так веде, то і ми не повинні дозволяти собі бути чогось гіршого. До того ж Юра ніколи не був зарозумілим. Навіть після перемоги на чемпіонаті Європи, він залишався все таким же доступним і відкритим».

Тренував Лобановського і Базилевича, відкрив Старухіна, працював вантажником і думав про самогубство

Всеволод Бобров і Юрій Войнов

Про автора

Close