ТУГА

© Володимир Ліпкан | 07.02.2025

Туга —  це почуття глибокого страждання.

У жодній мові слово це не має спонукання:

До дій чи бездіяльності, до відчуттів,

Така лексема — суто як номінатив.

Страждання за природою екзистенційне,

То не причина і рушій у провінційних.

Воно глибинне, недоречно хворобливе,

І незрівнянне почуття, хоч і мінливе.

Туга охоче в глибини душі ринає,

Неясність, біль все більше поглинає.

І пристрасна жага до того, що немає

Туга як самосуть: то доля так спіткає.

Туга як хворобливе томлення, чекання,

Себе самого в барви тіні розмивання.

Болото, морок пристрастей людських,

Хай в справах спочиває у мирських.

Туга як смутне неочуйне хвилювання.

І невідомо, що це за Творця завдання.

Коли ти сам допитливо себе питаєш,

Здебільшого без відповіді решту залишаєш.

Туга межує зі стражданням розумовим,

Почасти може здатися, що ґоноровим.

За силою стремління поступово угасає,

А що робити… відповідь ніхто не знає…

Туга споріднена із ностальгією,

Простецька забаганка з елементом: мрією,

Назад в зворотній емоційний бік вертатися,

Відчути молодість: тугою в хронотопі скористатися.

Туга й нудьга — за змістом і по суті різні.

Щоб зрозуміти це, потрібно бачити наскрізна:

Туга — глибинна за умовами й причинами,

Нудьга — то спадок бевзів із дурнилами.