Нові виклики потребують нових теорій

Отримувати книгу в подарунок завжди приємно, але вдвічі приємніше отримувати її від своїх Вчителів.

Сьогодні мені пощастило отримати в дарунок книгу від свого Вчителя: доктора юридичних наук, професора, академіка, Заслуженого діяча науки і техніки України –  Шакуна Василя Івановича.

На початку своєї наукової кар’єри я починав займатись кримінологією, адже саме ця наука серед правових наук, напевно більш доленосно того часу відповідала моєму міждисциплінарному мисленню, оскільки більш за все об’єднує і філософію, і соціологію, і кримінальне право, і державне управління, передусім в аспекті її адаптивності та проактивності, бо, як зазначається в монографії “кримінологічна теорія має базуватись на засадах виявлення і попередження криміногенних чинників”.

Саме тому отримати монографію з теоретичних основ кримінології від Василя Івановича Шакуна було для мене вельми приємним.

У даній роботі я знайшов чимало відвертих і глибоких оцінок щодо сучасної цивілізаційної та кримінологічної кризи, руйнації кримінологічної політики, що дають змогу по-новому дивитись на евристичні можливості будови геостратегії сучасної Української держави.

Причому принциповість та відвертість висновків та наукової позиції є відмінною рисою даної праці, продовженням наукової наступності, дальшого розвитку наукової школи. Чого лише вартує стаття щодо політичної волі і злочинності, в якій Василь Іванович дуже змістовно увиразнив власну думку щодо взагалі тих, хто є уповноваженим народом на виконання функцій держави, але називає себе політичною елітою.. елітою, самопозбавленою політичної волі. 

На цьому тлі вельми суттєвими виглядають думки в презентованій мені монографії щодо “проникнення криміналу до системи охорони здоров’я, адже саме туди зараз спрямовані величезні фінансові та матеріальні ресурси”, чим увиразнюється завдання щодо з’ясування справжніх причин пандемії, її вартості за багатьма вимірами.

Важливим є зосередження уваги авторами монографії на сучасних викликах та загрозах, які пов’язані із новими видами злочинності, через що в роботі акцентовано на необхідності формування уявлень людини про законне і справедливе. Відтак маститими є питання звернення до правової поведінки.

І це перекликається із думкою, висловленою Василем Івановичем ще у 2017 році у своїй маститій статті “Політична воля і злочинність”:

“Усього п’ять осіб, сумарні активи яких становлять 8,1 млрд дол., фактично монополізували економіку України. Тобто п’ятірка найбагатших громадян України поставила державу собі на службу, монопольно контролюючи цілі галузі за допомогою впливу на ключові державні органи, партії, ЗМІ”.

Так само і в дарованій мені монографії, звертається увага на таке:

Нині лише 1 % населення Землі володіє більш, ніж половиною всіх багатств

Кримінологія у даному аспекті допомагає, позбавившись примітивного лушпиння, дивитись у коріння проблеми, розуміючи справжні причини і бенефіціарів від реалізації глобальних процесів у керованих ними масштабах та параметрах.

Тому, кримінологічні теорії значним чином пов’язані із геостратегією, адже саме на кримінологічній теорії будується правова політика держави як одна зі складових державної політики в цілому.

Вагомим є формулювання призначення фундаментальних досліджень:

“одержання нових знань про закономірності стійкого розвитку природи, суспільства, людини і держави, їх органічний взаємозв’язок… проте аналіз сучасних кримінологічних теорій, висунутих у докторських дисертаціях, не викликає оптимізму щодо їх користі для науки”.

Для мене важливим є звернення авторами уваги на девіантну поведінку і маргінальність, яку автори визначають саме як “істотний криміногенний фактор”.

Резонує моїй позиції авторський висновок: “Ненормальні акти дезорганізують систему і можуть призвести її до руйнації”. Це дуже глибинний висновок, адже акти здійснюються людьми. Звідси висновую про геронтократію, психічні захворювання, фізичну та розумову недієздатність і неповноцінність, наркоманію, лудоманію тощо як характеристики, що докорінно руйнують особистість, яка за визначенням не може бути наділена владними повноваженнями, я вже не кажу навіть про те, щоб назватися “політичною елітою”. Отже:

ненормальні люди не можуть нормально виконувати функцій держави.

Повністю підтримую думку авторів і про те, що

“найкращим попередженням злочинності слугує невідворотність покарання”.

Прикладом: 8 січня 2016 року в іранському авіапросторі громадянами Ірану було навмисно (дії, вчинені з прямим умислом за попереднім зговором організованою групою осіб) збито літак Міжнародних авіаліній України. Загинуло 176 осіб. 11 січня 2020 року, президент Ірану Хасан Рухані визнав, що літак було збито ракетами, випущеними Корпусом вартових Ісламської революції.

Тепер запитання: Які є наразі реальні результати щодо притягнення до юридичної та цивільно-правової відповідальності і головне: Яке реальне покарання отримав Іран за вчинений акт тероризму? Хто був покараний і поніс відповідальність (перед Законом: Божим / Людським)? Відповідь дуже проста: ніхто! Ніхто не був реально покараний, тому нині маємо як факт: постачання іранських дронів-камікадзе, ракет і повну підтримку Іраном варварської війни РФ проти України. Є злочин – неодмінно має бути покарання. Немає покарання – масштабується вседозволеність і акцептується повторюваність злочинної діяльності. Так само можна наводити і безліч прикладів щодо РФ, які безкарно відтворювали власну неоімперію, ліквідовуючи фізично зсередини власної країни опозицію, знищуючи чимало незалежних держав і націй, поки західні партнери “не могли повірити, виявляли занепокоєність, прагнули піддати логіці, співставити з об’єктивними закономірностями стійкого глобального розвитку” тощо дії московського режиму.

Тож висновки в даній монографії дуже обсяжні, адже вони стосуються з-поміж інших, також і ідеологічних питань, оскільки визначено детермінацію між перманентною зміною ідеології в сучасному світі і вірою в панування розуму, правову свободу і соціальний прогрес.

Роботу слід читати не тільки за текстом, а й сприймати той підтекст, котрий в неї закладено.

Зокрема, дуже промовисто сформульовано тезу, що

“з поширенням штучного інтелекту система освіти загине зовсім, адже у більшості людей зникне стимул до навчання. Людина втрачає навички до навчання, логічного мислення”.

Так само важливим є формулювання рис сучасної людини:

“Визначальною рисою сучасної людини стає тупість, нахабство, цинізм і прагнення досягти бажаного”.

У монографії заторкуються і геостратегічні питання. Автори відзначають:

“Україна дедалі більше стає територією, сприятливою для експансії різного характеру: від воєнної до випробувань на людях невідомої вакцини”.

Причому авторами ставляться дуже відверті запитання щодо пандемії:

• пандемія є злочином? Якщо так, хто поніс відповідальність і яку?
• пандемія є наслідком кліматичних змін, расових мутацій чи якихось інших факторів, незалежних від людини про які людина ще не знає? Якщо так, то хто поніс відповідальність за допущення реалізації чих факторів і перетворення їх у реальну небезпеку?
• якщо пандемію викликано навмисно і ніхто не покараний, то в яких наступних формах і до яких наслідків призведе наступна пандемія?

Монографія дуже цікава, причому, незважаючи на науковий стиль, їй притаманна проста, водночас не тривіальна, мова.

Переконаний, що після опанування базових засад і усвідомлення філософії авторів даної книги, світогляд читача зміниться, адже саме на це і було спрямовано дану розвідку.

Глибоко переконаний: авторам це вдалося!

Завершу словами свого вчителя:

Василь Іванович Шакун: “Дослідження нових викликів і загроз потребують нових кримінологічних теорій”.