Нова монографія доктора юридичних наук Ліпкана В. А. : Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми (2013 р.)

© Володимир Ліпкан | 22.04.2013

Монографію присвячено правовим та організаційним засадам взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми. У роботі визначено такі поняття: „протидія торгівлі людьми”, „взаємодія у сфері протидії торгівлі людьми”, „система протидії торгівлі людьми”, „суб’єкт взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми”. Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють взаємодію суб’єктів протидії торгівлі людьми та міжнародні стандарти у цій сфері. Обґрунтовано позицію, що Стратегія протидії торгівлі людьми України має стати системоутворювальним документом у сфері нормативно-правового регулювання взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні.

Монографія буде корисною аспірантам, науковим та практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями протидії злочинності, зокрема протидії торгівлі людьми.

Для цитування:

Ліпкан В. А., Кушнір О. В. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми: монографія ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. 376 с. ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-40-3

Підбиваючи підсумки викладеного зазначимо, що у монографії надано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні сутності взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми, визначенні адміністративно-правових відносин, що виникають між зазначеними суб’єктами, а також виділення напрямів удосконалення механізму взаємодії у цій сфері з одночасним уточненням методологічних орієнтирів та критеріїв такої діяльності.

Нами констатовано, що сучасний стан правового регулювання взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми в Україні потребує кардинального поліпшення. Проте рівень наукового розроблення даної теми в теоретико-правових розвідках є невисоким.

За результатами проведеного дослідження проблем взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми України, вважаємо за необхідне сформулювати найбільш важливі, практично значущі та науково обґрунтовані висновки.

Визначено рівень розробленості наукових досліджень, присвячених проблематиці взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми. Незважаючи на значну кількість праць, присвячених окремим аспектам торгівлі людьми, комплексного та системного дослідження взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми не здійснювалось. Аналіз праць, присвячених дослідженню питань правового регулювання протидії торгівлі людьми та взаємодії у процесі такої протидії, а також їх зіставлення із правозастосовною практикою свідчать про те, що донині у юридичній науковій літературі не вироблено парадигмального поняття взаємодії і, відповідно, взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми, не сформульовано критерію виділення видів та форм такої взаємодії, не визначено правових підходів до складових системи взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми. До того ж, важливим дослідницьким етапом стало визначення правових та організаційних аспектів взаємодії, за допомогою яких ми вийшли на новий рівень побудови еталонної моделі системи суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Аналіз робіт історичного та загальнотеоретичного характеру уможливив дійти висновку, що торгівля людьми не одне десятиріччя виступає об’єктом досліджень українських та іноземних вчених. Упродовж усього історичного періоду змінювались пріоритети у виборі підходів до розуміння цього явища, а також у визначенні інструментарію протидії. Одні науковці (Н. М. Ахтирська, В. І. Варивода, О. М. Бандурка, В. О. Глушков, В. А. Козак, В. М. Куц, К. Б. Левченко, Я. Г. Лизогуб, О. М. Надьон, А. М. Орлеан, В. М. Підгородинський, Л. М. Сергєєва та ін.) досліджували явище торгівлі людьми в аспекті подальшої сексуальної експлуатації жертви, інші (С. І. Братков, Я. Ю. Кондратьєв, О. В. Кузьменко, В. І. Олефір, Ю. І. Римаренко, І. І. Сєрова, Ю. С. Шемшученко та ін.) паралельно досліджували нелегальну міграцію, іноді пов’язуючи ці два злочинні прояви та говорячи про певну взаємообумовленість зазначених явищ, або об’єднуючи їх під єдиним поняттям „міжнародна міграція”. Натомість жоден із дослідників зазначеної сфери не спромігся подолати абстракції та вийти за межі суто теоретичних кордонів аналітичних досліджень та не розглянув механізму взаємодії суб’єктів протидії цим явищам, обмежуючись винятково інституційними засадами.

Утім, питання визначення поняття взаємодії, в т.ч. у сфері протидії торгівлі людьми виникає постійно, оскільки з’являються нові загрози у сфері протидії торгівлі людьми, а саме явище охоплює дедалі більше різних форм експлуатації. Тож мають утворюватися нові суб’єкти протидії торгівлі людьми зі специфічними повноваженнями, а отже, змінюється адміністративно-правовий статус, завдання чинних суб’єктів протидії, вдосконалюються форми та методи їхньої роботи.

Діяльність держави в усіх сферах є практичною, а тому вважаємо, що дослідження будь-якого явища, що прямо чи опосередковано пов’язане із реалізацією суб’єктами державних функцій, має обов’язково вивчати взаємодію цих суб’єктів із метою вироблення найефективнішого механізму діяльності у кожній окремій сфері. Лише такий підхід уможливить реально впливати на процеси державотворення та створить можливість гнучкого й ефективного управління цими процесами.

На наше переконання, наукову увагу потрібно зосередити на наявній нерозробленості і дискусійності окремих аспектів взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми, які вказують на те, що дослідження цього правового феномена потребує ретельного комплексного вивчення, яке має здійснюватись із використанням синергетичного, міждисциплінарного, системного, історичного, структурно-функціонального, термінологічного методів пізнання. Утім, необхідно використовувати такі загальні, спеціальні та часткові методи: абстрагування, аналіз і синтез, дедукція та індукція, формально-догматичний (юридико-технічний), порівняльно-правовий тощо. Крім того, досліджуючи взаємодію суб’єктів протидії торгівлі людьми, варто брати до уваги, що для торгівлі людьми у світі характерна перманентна динаміка, мінливість, нестабільність; тісний зв’язок із іншими явищами та, загалом, з економічним, політичним, культурним розвитком країни тощо.

З огляду на сучасний перегляд інструментарію методологічної бази правових досліджень, а також трансформацію їх евристично-пошукової спрямованості, дана монографія є першою в адміністративно-правовій доктрині України працею, у якій запропоновано константними передумовами формування взаємодії як соціокультурного феномена визначити аксіологічний, акмеологічний, інформаціологічний, онтологічний, гносеологічний, ідеологічний, праксеологічний, антропологічний та епістемологічний аспекти взаємодії, які автори вважають фундаментальними системостворювальними елементами взаємодії. Застосування системного підходу дозволило кожен із цих аспектів розглядати у єдності та сприяло глибшому розумінню характеристик системи протидії торгівлі людьми, процесу функціонування організації як системи.

Новаторським є антропологічний погляд на сутність взаємодії, який надав можливість проаналізувати головний імператив сучасності: посилення уваги до людиноцентризму, філософії гуманістично-орієнтованої політики та практики державотворення, а також практичного і світоглядного орієнтиру; що дозволило зі зміною погляду на можливості пізнання інакше подивитися на процес взаємодії.

Даний підхід зумовлений об’єктивною тенденцією щодо антропологізації сучасних наук, бо антропологія взаємодії — той науковий напрям, який фокусує основну увагу на людині, а царина особистісно-індивідуальних інтересів того чи іншого суб’єкта протидії торгівлі людьми не обмежується суто правоохоронною та правозастосовною функціями цих суб’єктів, а нагадує складний, часто заплутаний клубок відносин, зв’язків, дій. Ґрунтуючись на даних постулатах, нами розроблено визначення: взаємодія суб’єктів протидії торгівлі людьми з точки зору антропології — це складна система взаємовідносин між людьми, яка отримує інституціоналізацію на певному рівні, концентруючи свої інтереси, передусім, на питаннях протидії торгівлі людьми.

Окреслені у нашій монографії ключові моменти у межах антропології права не є вичерпними щодо розгляду дослідницького концепту людського виміру взаємодії. Адже взаємодія на загал, а тим більше взаємодія суб’єктів протидії торгівлі людьми — надзвичайно мінлива соціальна субстанція, що перебуває у перманентній динаміці. Отже, подальші дослідження даної проблематики мають бути спрямовані на наукове обґрунтування перспектив удосконалення взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми як складного соціально-правового феномена, зокрема через співставлення й окреслення можливих механізмів і моделей взаємодії зазначених суб’єктів у найближчому майбутньому, що прийдуть на зміну традиційним її варіаціям.

Окрім того, в монографії розроблено та уточнено ряд концептуальних для роботи визначень. Наведемо деякі з них, а решта понять, розроблених, уточнених або удосконалених нами, наведено в Тезаурусі.

Взаємодію суб’єктів протидії торгівлі людьми пропонуємо розглядати у широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні взаємодія у сфері протидії торгівлі людьми ― це певна система правових засобів і процедур, що полягає у синтезі узгоджених дій різних суб’єктів ПТЛ як окремих організаційних систем, спрямована на досягнення загальної мети, якою є подолання торгівлі людьми, з найменшими витратами сил, засобів і часу.

У вузькому розумінні взаємодія у сфері протидії торгівлі людьми ― це заснована на законах та підзаконних актах, погоджена за метою, місцем та часом діяльність різних суб’єктів ПТЛ, що полягає у раціональному поєднанні сил, засобів і методів, властивих цим суб’єктам, з метою попередження, виявлення та припинення торгівлі людьми, а також усунення причин і умов, що їй сприяють.

Координацію спільних дій у взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми у структурно-функціональному та функціонально-рольовому значенні вважаємо спеціальною системою теоретико-методологічних і праксеологічних засад інтерпретації методів і методик упорядкування та взаємоузгодження управлінської діяльності усіх суб’єктів протидії торгівлі людьми з метою створення ефективної управлінської та правової системи перманентного контролю за криміногенними процесами у зазначеній сфері та превентивної протидії торгівлі людьми.

Принципи протидії торгівлі людьми — це система однаково значимих, основних положень, які відповідають цілям діяльності системи державного управління та визначають вимоги до: 1) організації; 2) процесу; 3) забезпечення порцесу управління у сфері протидії торгівлі людьми.

Зазначену систему принципів ми умовно поділили на дві групи: загальноправові (історизм; законність; науковість; об’єктивність; комплексність; гласність; плановість; безперервність; наступальність; демократизм; гуманізм) та приватні (які, своєю чергою, поділяються на три підгрупи): 1) принципи побудови системи управління: принцип ієрархічності, функціональний, територіально-галузевий, норми керованості; 2) принципи здійснення процесу управління або функціонування системи управління (функціональні): спільності інтересів, цілеспрямованості, головної (основної ланки), відповідності, поєднання єдиноначальності та колегіальності, відповідальності керівних органів і посадових осіб за дії або бездіяльність, раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням, політичного нейтралітету тощо; 3) принципи здійснення власне процесу взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми: сюди ми відносимо внутрішньогалузеві та зовнішньогалузеві принципи. Водночас доводиться стверджувати, що існує умовна межа між зазначеними нами принципами, які взаємопереплітаються та взаємодіють. Крім того, вони різняться за рівнем загальності, що унеможливлює ставити деякі з них в один ряд. Але загалом, викладені положення формують певні елементи загального алгоритму взаємодії у протидії торгівлі людьми.

Форма взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми ― це зовнішній прояв заснованих на правовій основі функціонально-обумовлених дій відповідних суб’єктів у процесі протидії торгівлі людьми, який, залежно від мети взаємодії, забезпечує узгодження та правильне поєднання повноважень, а також урегульований характер методів і засобів їхньої діяльності. Суттєвим моментом, який потребує врахування, є те, що об’єкти, на які спрямовано вплив суб’єктів взаємодії, складні, багатосторонні й динамічні, як і соціальні та інші процеси, що відбуваються в них. Під впливом загальноекономічних, політичних, культурних та інших факторів одні процеси у сфері вказаної протидії затухають, припиняють своє існування (відповідно, відпадає необхідність у впливі, управлінні цими процесами), інші ― навпаки, посилюються та набувають нового якісного змісту. Тому характер взаємодії з приводу виконавсько-управлінської діяльності у сфері протидії торгівлі людьми не можна вважати стійким. Зміст взаємодії змінюється і в результаті зростання обсягів керованих процесів, більш глибокого та науково-обумовленого їх пізнання.

Адміністративно-правові відносини у сфері протидії торгівлі людьми ― це врегульовані нормами адміністративного права специфічні суспільні відносини, що виникають між відповідними суб’єктами, внаслідок чого вони набувають суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

Суб’єкт протидії торгівлі людьми ― це носій функціональних прав та обов’язків, що реалізує певне коло завдань із протидії торгівлі людьми для досягнення кінцевої мети, наділений владою, повноваженнями для участі у такій діяльності.

Система суб’єктів протидії торгівлі людьми ― розгляд суб’єктів протидії торгівлі людьми як системи допомагає якнайповніше досліджувати сфери й умови оптимального функціонування кожного елемента та їх сукупності, враховуючи, що система розвивається відповідно до вимог і потреб забезпечення розвитку конкретного суспільства:

у вузькому розумінні ― сукупність державних і громадських організацій, що цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і в різних масштабах планування заходів із протидії торгівлі людьми, управління цими заходами чи їх безпосередню реалізацію, забезпечення цієї реалізації; мають певні права та обов’язки, за невиконання яких настає відповідальність;

у широкому розумінні ― сукупність трьох елементів ― суб’єкта та його обов’язків, сфери функціонування суб’єктів та правоохоронних заходів ― створює структурно-функціональну систему ПТЛ.

Модель даної системи ми подаємо через виділення трьох основних її складових ― суб’єктів, що безпосередньо протидіють торгівлі людьми:

державні ― Міністерство внутрішніх справ України, Генеральний Прокурор і підлеглі йому прокурори, Служба безпеки України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство доходів і зборів України, Міністерство юстиції України, Адміністрація Державної прикордонної служби;
інші суб’єкти, що протидіють торгівлі людьми та визначаються Кабінетом Міністрів України ― Інтерпол, Європол, Регіональний центр Південно-Східної Європейської ініціативи співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю (SECI) тощо;
міжнародні та громадські організації ― Міжнародна організація з міграції, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація праці, Міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда ― Україна”, Організація за демократію та економічний розвиток ― ГУАМ, Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Міжнародна Організація Праці та інші

Критеріями класифікації взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми є: 1) мета (постійна та тимчасова взаємодія); 2) характер зв’язків (безпосередня та опосередкована взаємодія); 3) спосіб розв’язання завдань (спільне або самостійне функціонування взаємодіючих служб); 4) кількість учасників (двостороння та багатостороння (змішана) взаємодія); 5) тривалість спільних дій (постійна, регулярна, періодична, разова, тимчасова взаємодія); 6) напрями (стратегічна, оперативна і тактична взаємодія); 7) відношення до системи або підсистеми органів, що здійснюють вказану протидію (внутрішньосистемна та зовнішньосистемна взаємодія); 8) ступінь конспірації або конфіденційності (гласна і негласна взаємодія); 9) організаційно-правова форма (координаційна, субординаційна та реординаційна взаємодія); 10) підстави виникнення (регламентована, за вказівкою вищестоящих органів або ініціативна взаємодія); 11) спрямованість функціонування (позитивна, негативна або нейтральна взаємодія); 12) положення суб’єктів ПТЛ у системі управління органів внутрішніх справ (вертикальна, горизонтальна та змішана). Наведений перелік не претендує на те, щоб бути вичерпним при визначенні видів взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми. Однак на наше переконання, він охоплює найбільш суттєві сторони їх узгодженої діяльності та дає змогу провести загальний аналіз сутності цього явища. Водночас від комбінацій взаємодії різних видів залежить її ефективність. Удосконалення взаємодії вимагає класифікаційного аналізу та організаційного впорядкування взаємодії за видами, формою, часом та обсягом робіт.

Враховуючи, що територія України розташована на перехресті Сходу та Заходу, вона перебуває на межі реальних загроз державній безпеці, які динамічно змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Поряд з міжнародною ескалацією тероризму та екстремізму, незаконним обігом зброї та наркотиків, нелегальною міграцією, з суттєвими ризиками й загрозами пов’язана також торгівля людьми − один з найбільш небезпечних видів міжнародного злочинного бізнесу, що грубо порушує права людини, посилює соціальну напругу, перешкоджає оздоровленню національної економіки та ставить під загрозу здійснення позитивних перетворень на шляху побудови правової демократичної держави.

Саме тому нами акцентовано увагу на тій обставині, що торгівля людьми прямо загрожує громадській безпеці, а тому злочинам цієї категорії повинна приділятись особлива увага держави як головного суб’єкта забезпечення національної безпеки. Оскільки одне з основних призначень державної влади полягає в створенні безпечного середовища і захисту населення від загроз, у тому числі від загрози злочинних посягань (зокрема торгівлі людьми), і саме держава за допомогою власного механізму, а також механізму права здійснює вплив на суспільні відносини і забезпечує через ефективне функціонування системи національної безпеки свої національні інтереси.

Крім того, тривалість існування торгівлі людьми та здатність пристосовуватися до різних умов суспільного життя зумовили її інституціоналізацію. А тому з метою недопущення подальшого розвитку інституціональних ознак торгівлі людьми, вкрай важливим є укріплення позицій правоохоронних органів, що здійснюють протидію їй. Натомість, головний підрозділ у системі МВС України з питань реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від торгівлі людьми нині позбавлений статусу самостійності та перебуває на межі зникнення.

Водночас, державна політика України у сфері протидії торгівлі людьми має спрямовуватись на:

профілактику та запобігання торгівлі людьми і пов’язаним з нею злочинам, насамперед шляхом активізації роз’яснювальної та пропагандистської роботи, особливо серед молодого жіноцтва, реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми;
забезпечення жорсткого контролю за дотриманням вимог законодавства суб’єктами господарської діяльності, які працюють у сфері модельного, туристичного, розважального бізнесу, посередництва у працевлаштуванні за кордоном та невідворотного притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях чинного законодавства;
максимально ефективної реалізації заходів із виявлення, викриття та припинення і розслідування фактів торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів;
міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Державна політика у сфері протидії торгівлі людьми до 2012 року мала поступальний характер: ратифіковано основні міжнародні документи; фактично створена і практично діє система законодавства у сфері протидії торгівлі людьми та вперше ухвалено ряд програмних документів, які визначають тактику протидії цьому явищу (Кримінальний кодекс України, до складу якого включена стаття 149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”, Закон України „Про протидію торгівлі людьми”); створено спеціалізовані підрозділи протидії, діяльність яких суттєво зменшила активність організованих злочинних груп у цій сфері; розширилася практика співробітництва протидії торгівлі людьми України й інших держав; спостерігається зростання наукового інтересу до зазначеної проблематики, що знаходить віддзеркалення в проведенні комплексних досліджень у цьому напрямі тощо.

Однак наявні й недоліки, до яких ми хочемо привернути увагу представників влади, політиків і науковців:

нині діє доволі серйозний масив нормативно-правових актів, що його окремі елементи не завжди відповідають вимогам системності, узгодженості, доступності. Це спричинене, передусім, динамічністю розвитку усіх процесів у суспільстві в Україні за останні 20 років. Як наслідок ― існує внутрішня суперечність у регулюванні тих чи інших відносин, диспропорція у співвідношенні між законами та підзаконними актами на користь останніх. Саме тому ми вважаємо, що на сучасному етапі система та структура правового регулювання діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми потребує реформування;
хоча в Україні й існує система протидії торгівлі людьми, суб’єкти, що входять до неї, фактично не об’єднані метою та спільними завданнями. Проте без накреслення єдиних цілей та скоординованих взаємовідносин доволі проблематично створення логічно завершеного, дієвого механізму протидії торгівлі людьми. Отже, потрібен підхід до формування як самої системи правоохоронних органів, так і до побудови окремих її складових, зокрема підсистеми протидії торгівлі людьми, враховуючи, що генезис та еволюція суб’єктів зазначеної системи нерозривно пов’язані з розвитком статусу центральних органів державної виконавчої влади. Тому, на нашу думку, система ПТЛ вимагає реорганізації.

Також з метою поліпшення наявної ситуації у взаємодії суб’єктів ПТЛ пропонуємо:

оновити та уніфікувати загальнодержавне та відомче законодавство, що його першим кроком вважаємо створення Стратегії розвитку системи ПТЛ, котра не лише слугуватиме сильним конструктивним і стабільним елементом на шляху формування системи протидії торгівлі людьми, а й відкриє нові шляхи до державотворення нашої соборної держави, а в цілому ― до правовладдя як найвищої мети функціонування соціокультурних систем. Зазначена Стратегія сприятиме не лише зближенню суб’єктів такої взаємодії, а й забезпечуватиме уніфікацію правового регулювання, гармонізацію правових елементів, а також їх збалансованість у межах правового простору.

Стратегія розвитку системи протидії торгівлі людьми: 1) це прийнята в державі система поглядів на характер сучасних загроз у цій сфері, на цілі й завдання, форми і способи захисту та реалізації національних інтересів, а також галузь практичної діяльності щодо ПТЛ. Критерієм оцінки ефективності управління системою ПТЛ є ступінь досягнутого зменшення фактів торгівлі людьми на території держави; 2) система великомасштабних державно-політичних рішень і вироблених напрямів діяльності у сфері ПТЛ, послідовна реалізація яких забезпечує досягнення стратегічної мети основними суб’єктами; 3) генеральна лінія, спрямована на розв’язання завдань цілого історичного періоду, на досягнення фундаментальних цілей; 4) політико-правовий документ, в якому визначаються стратегічні цілі, пріоритети, завдання та механізми реалізації політики ПТЛ країни. Головна мета Стратегії розвитку системи ПТЛ ― формування системи протидії торгівлі людьми на якісно вищому рівні, в основу якої покладено інтереси людини і громадянина, суспільства і держави.

підвищення ефективності роботи правоохоронних органів через спрощення та полегшення процедури взаємодії шляхом чіткого закріплення повноважень. Саме тому, вважаємо, що Міністерство внутрішніх справ України має виступати координатором контрольної діяльності у сфері протидії торгівлі людьми, що надасть можливість підвищити дієвість здійснюваних заходів, забезпечить повноту і достовірність результатів такої діяльності, допоможе попереджувати порушення у даній сфері, усунути дублювання повноважень як у забезпеченні протидії торгівлі людьми, так і при здійсненні взаємодії безпосередньо. Тому нашою непохитною позицією є наполягання не необхідності повернення підрозділу боротьби (з одночасним уточненням „протидії”) з торгівлею людьми МВС України статусу самостійності.

Заходи щодо реформування механізму функціонування зазначеної системи мають стати органічною частиною суспільно-політичного цілеспрямованого плану, зорієнтованого на стимулювання демократичної активності кожного громадянина, зміну суспільних умов, за яких виникає або поширюється торгівля людьми. Прогресивність кроків у цьому напрямі повинна підтверджуватись практикою мінімізації впливу небезпечних факторів, що містить у собі торгівля людьми, на суспільні процеси, на стан розвитку суспільства, позбавлення організованих злочинних формувань, організованих груп, злочинних організацій і злочинних угруповань, що діють у сфері ТЛ, соціально-політичного, соціально-правового, соціально-економічного, соціально-психологічного підґрунтя. Саме тому необхідним є впровадження стратегічного управління загальнодержавною системою ПТЛ в Україні;

оскільки міжнародне співробітництво є важливою запорукою успіху в протидії торгівлі людьми, то з метою посилення реакції на транснаціональну злочинність правоохоронних і судових органів як доповнення до зусиль на внутрішньодержавному рівні вважаємо за необхідне створити всебічну транснаціональну стратегію ПТЛ та прискорити укладення двосторонніх, регіональних і глобальних угод у цій сфері. При цьому необхідні сплановані спільні дії усіх суб’єктів ПТЛ, що матимуть довгостроковий, скоординований та стратегічний характер. Планування дій повинне відбуватися на реальній оцінці як самої проблеми, так і наявних можливостей реагування на неї та підкріплюватися готовністю різних заінтересованих груп та установ до співробітництва один з одним на місцевому рівні та з іншими суб’єктами на регіональному й міжнародному рівнях;
ураховуючи, що для України однією зі складних проблем є використання оперативно-розшукових даних у викритті трафікерів, а за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Франція, США, Японія та інші країни) давно застосовують порядок проведення „особливих” слідчих дій (використання агентів „під прикриттям” тощо), що здійснюються лише за дорученням прокурора або слідчого судді й органом, який не бере участі у розслідуванні конкретної справи, вважаємо за доцільне розглянути можливості використання зарубіжного досвіду.

Не оминули увагою у своєму дослідженні ми і діяльність неурядових організацій, які вартують права та інтереси громадян та мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства.

Виникає закономірне запитання „Чому?”. Насамперед, тому, що нині у сучасному світі існує дві основні моделі управління, і ми спостерігаємо їх постійну конкуренцію та симбіоз. Одна з цих моделей звична і зрозуміла, пов’язана з публічною владою, національно-державним облаштуванням. Її ми називаємо владою державною. І друга модель світового управління — прозора, анонімна глобалізована транснаціональна система, відкрите суспільство, яка сьогодні набуває дедалі більшого поширення та чимраз, то більше контролює першу. Вона складається з міжнародних неурядових організацій і транснаціональних корпорацій. І ми недарма порушуємо питання про її вагому роль. Адже така непублічна влада, добре володіючи схемами поліфункціонального організаційного управління, щораз збільшуючи міць і витонченість звичних правових інституцій, еволюціонувала від панування над матеріальними об’єктами до управління об’єктами соціальними, об’єднуючись таким чином із більш звичним контуром влади, проте надзвичайного рівня компетенції. Таке злиття нині тривіальне.

Тож, на наш погляд, завдання міжнародних і неурядових організацій у протидії торгівлі людьми ― це передусім:

сприяння скороченню масштабів торгівлі людьми та пов’язаної з нею злочинної діяльності;
формування в українському суспільстві, передусім у молодого покоління, адекватної оцінки суспільної небезпеки торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів, їх неприйнятності; заохочення до активного сприяння практичним заходам протидії;
посилення міжнародної співпраці державних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Основними формами діяльності зазначених організацій у протидії торгівлі людьми є:

допомога потерпілим від торгівлі людьми, тобто всі дії, спрямовані на реабілітацію та реінтеграцію потерпілих: сприяння у поверненні в Україну, надання медичної, психологічної, юридичної допомоги, працевлаштування тощо;
організація роботи „гарячих ліній”;
проведення досліджень з проблем насильства щодо жінок та експертизи законодавчих актів стосовно становища жінок в Україні;
ведення просвітницької роботи серед молоді, організація та проведення семінарів, конференцій тощо;
розповсюдження інформації про проблеми торгівлі людьми, видання збірників, матеріалів, бюлетенів, листівок;
організація та проведення семінарів і тренінгів для фахівців у даній галузі;
організація та проведення тренінгів для представників потенційної групи ризику.

Аксіоматичним є також необхідність участі засобів масової інформації та громадськості в протидії торгівлі людьми, оскільки показником ефективності протидії злочинності визначається, з одного боку, уповільнення темпів зростання, стабілізація чи навіть зниження рівня злочинності, а з іншого ― якісне підвищення соціально-профілактичної активності населення, підтримка профілактичної діяльності громадською думкою.

Саме тому одним із ключових завдань протидії торгівлі людьми з необхідною участю ЗМІ є демонстрація результатів діяльності спеціальних служб, які свідчать про невідворотність покарання. Одним з найбільш ефективних засобів є детальне висвітлення судових процесів над торговцями людьми та їхніми добровільними помічниками.

Крім того, до основних завдань ЗМІ в процесі протидії торгівлі людьми ми включаємо:

інформування суспільства про торгівлю людьми як проблему в цілому;
поширення інформації про механізм торгівлі людьми з метою запобігання цьому злочинові;
сприяння поширенню інформації про заходи протидії торгівлі людьми та боротьби з нею;
поширення інформації про умови працевлаштування за кордоном;
сприяння формуванню толерантного ставлення до потерпілих;
поширення інформації про організації та соціальні проекти, що діють у сфері запобігання торгівлі людьми тощо.

Наостанок підкреслимо, що взаємодія суб’єктів протидії торгівлі людьми може привести до очікуваного результату тоді, коли матиме конкретний характер і ґрунтуватиметься на законі, дотриманні принципів взаємодії та правильному поєднанні форм і методів професійної діяльності, властивих кожному із суб’єктів взаємодії. Водночас має бути чітке розмежування повноважень та обов’язків кожного суб’єкта взаємодії відповідно до предметної компетенції кожного з них.

Відтак, дане видання ― є своєрідним синтезом, спробою систематизації набутого, поєднання теорії та практики, демонстрації власних напрацювань і, безперечно, запрошення небайдужих до подальших конструктивних дискусій, які скерували б цю проблему з поля теоретичних обговорень у русло практики. Адже демократична, справді, правова держава має захищати і множити добро, законами і владою утверджувати в суспільстві, в суспільній свідомості вищі духовні цінності життя, що в них і полягає її призначення. І єдиний шлях до цього: забезпечення безпеки, добробуту і всебічного розвитку культури в суспільстві. Це основа, сенс життя кожної людини. І наша молода Українська держава, має вільно йти саме цим шляхом. Шляхом, де домінуватиме культ освіти, інтелігентності, міцного добробуту, духовних гараздів, а не захланності та жаги багатства за всяку ціну.

Врешті-решт, подолання явища торгівлі людьми завдяки правильно організованій взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми свідчитиме про перехід на якісно новий рівень управління державним апаратом та зміщення вектора безпекової діяльності на такий, що лежить в основі демократії, народовладдя, конституціоналізму, розумного балансу концепцій людино- і державоцентризму.

Ліпкан_Кушнір_Кольорова вкладка_2013 Ліпкан_Кушнір_Торгівля людьми_2013