НАЗЕМНИЙ ДОМЕН ЗБРОЙНОГО ПРОТИБОРСТВА МАЙБУТНЬОГО

© Володимир ЛІПКАН | 02.04.2026

2 квітня 2026 року в приміщенні Інституту майбутнього відбулася робоча зустріч щодо презентації напрямків розвитку тактики і технологій до 2035 року.

Радий і вдячний бути вдруге членом фахової та експертної команди, яка підготувала та презентувала дослідження стосовно наземного домену збройного протиборства майбутнього.

Авторський колектив — експерти та партнери «Українського інституту майбутнього»:

Амелін Анатолій Ігорович, співзасновник та виконавчий директор «Українського інституту майбутнього»;

Галушко Сергій Олександрович, директор оборонних програм «Українського інституту майбутнього»;

Гере Юлій Павлович, заступник міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (2020–2021 роки), член наглядової ради United Tech Assets Fund;

Єхануров Юрій Іванович, прем’єр-міністр України (2005–2006 роки), міністр оборони України (2007–2009 роки), народний депутат України 3–6 скликань, директор інституту передових оборонних технологій Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», кандидат економічних наук;

Кишкар Павло Миколайович, старший офіцер Командування Сухопутних військ Збройних сил України, депутат Верховної Ради України 8 скликання, громадський та політичний діяч;

Ліпкан Володимир Анатолійович, доктор юридичних наук, доктор політичних наук, професор, Президент Глобальної організації союзницького лідерства;

Радченко Юрій Андрійович, кандидат економічних наук, ветеран російсько-української війни, експерт у сфері державного та військового управління, полковник у відставці;

Романенко Ігор Олександрович, генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України (2006–2010 роки), доктор технічних наук, кандидат військових наук;

Федірко Ігор Олегович, виконавчий директор «Української ради зброярів»;

Шелашева Марія Сергіївна, операційний директор Quantum Technology LLC.

У ньому здійснено актуальний аналіз стану та ключових сценаріїв розвитку наземного домену збройного протиборства майбутнього на тактичному рівні.

Передумовою актуальності є наявність системних ключових екзистенційних суперечностей сучасних війн, відомих як «позиційний тупик» або «глухий кут» бойових дій.

Це потребує свого фахового розв’язання з метою розвитку спроможностей та нарощування стратегічного потенціалу для успшіного ведення  і перемог у війнах майбутнього.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Експертне середовище цілком обґрунтовано та практично одностайно вважає, що поточна російсько-українська війна та будь-яка майбутня війна є та буде гібридною за своїм змістом і вестиметься шляхом досягнення стратегічних, оперативних та тактичних ефектів, які забезпечують досягнення цілей війни. Власне воєнна складова є лише частиною гібридного протиборства. Хоча в цьому навряд чи є щось нове концептуально, але мова йде про новий якісний рівень, який забезпечується новими технологіями війни. Через технології (наприклад, через ШІ) стираються кордони між технологіями конвенційної та інформаційної / когнітивної війни. Технології забезпечують не тільки кросдоменний зв’язок, а також і зв’язок між складовими гібридного протиборства.

2. Одна з гіпотез дослідження передбачає безумовний пріоритет «людиноцентричного підходу» з боку держави під час підготовки та ведення збройного протиборства. Тобто метою та центром усіх змін має бути військовослужбовець, який виконує бойове завдання в умовах безпосереднього зіткнення з противником, як правило, в районі або поблизу лінії фронту (бойового зіткнення).

3. Станом на початок 2026 року вже вдруге за час повномасштабної війни бойові дії в наземному домені зайшли в «глухий кут». Перший раз класичні / традиційні дії загальновійськових підрозділів протягом 2022–2024 років унеможливила поява та масове застосування БпЛА різних типів (тобто реалізація формату «безпілотні системи проти особового складу»). Другий «глухий кут» (починаючи з 2024 року і до теперішнього часу) вимальовується як наслідок комплексного застосування ЗС РФ та ЗСУ БпЛА та НРК в умовах потужного РЕБ та систем ситуаційної обізнаності у форматі протиборства безпілотних машин — «безпілотні системи проти безпілотних систем в інтересах забезпечення дій особового складу», де перевагу часто отримує сторона з більшим рівнем інноваційності, масштабування та термінів технологічного оновлення засобів протиборства. Одночасно вимальовується умовно кажучи третій «глухий кут», обумовлений переходом війни у формат «війни ресурсів» або «війни на виснаження», де РФ має певні переваги стосовно наявності людського потенціалу, окремих елементів економічної могутності, здатності залучати ресурси в інтересах війни за рахунок цивільної сфери тощо. Для вирішення завдання виходу з наведених ситуацій «глухого кута» держава та СОУ мають шукати та впроваджувати асиметричні рішення для успішного ведення бойових дій в умовах обмежених ресурсів.

4. Під час проведення дослідження окреслено кілька етапів подальшого розвитку збройного протиборства в наземному домені на тактичному рівні:

Етап 1 — поточний — як перехідний, характерною рисою якого є підхід «людина-машина» з елементами «людина-безпілотна система» та «безпілотні системи проти безпілотних систем в інтересах забезпечення дій особового складу».

Етап 2 — короткостроковий (1–2 роки) — підхід «безпілотна система — людина».

Етап 3 — середньостроковий (3–4 роки) — підхід «автономна / автоматизована безпілотна система — людина».

Етап 4 — довгостроковий (від 5 років), який зберігає базові підходи попереднього етапу, але суттєво доповнений «когнітивною складовою» збройного протиборства (у даному документі не розкривається, є предметом окремого дослідження).

Часові межі етапів є умовними, їхній реальний вимір з високою ймовірністю буде корегуватися.

5. Під час проведення дослідження ідентифіковано ключові невідповідності та проблеми поточного етапу на тактичному рівні: глибина Kill Zones станом на кінець 2025 року вже перевищила 20 км і продовжує зростати; тактичні та технологічні рішення оновлюються в середньому кожні 3–4 місяці, і організаційно-штатна структура не встигає адекватно реагувати на зміни; системи розвідки та ситуаційної обізнаності загалом зробили поле бою практично прозорим; система ППО на тактичному рівні не встигає розвиватися зі швидкістю, яка забезпечує надійне прикриття від ударів з повітря, перш за все від БпЛА; застосування армійської та тактичної авіації для безпосередньої авіаційної підтримки військ мінімізовано через зростання загроз з боку систем ППО; необхідність дій піхоти переважно пішки з дотриманням заходів маскування наблизила особовий склад до умовної межі фізичних можливостей.

6. Загальна ситуація на полі бою на тактичному рівні характеризується як позиційний тупик. Для української сторони підхід, пов’язаний зі значними втратами, є неприпустимим, а це ставить на порядок денний завдання пошуку нових рішень та переходу до наступного етапу розвитку збройного протиборства вже у найближчій перспективі. Вихід з «позиційного тупика» можливий шляхом формування нових спроможностей на всіх ланках тактичного рівня — від піхотинця до бригади — на основі створення та масштабування низки організаційних та технологічних рішень, які формуватимуть тактичну перевагу.

7. Триває потужна трансформація лінії бойового зіткнення — у напрямі лінії всебічного виявлення / контролю та ураження. Підходи стосовно «звичного» фізичного утримання за рахунок присутності особового складу в межах переднього краю підлягають перегляду. Як варіант альтернативи — слід розглядати утримання в розвідувально-вогневому та інших контурах визначені райони / зони місцевості, в межах якої противник не зможе фізично знаходитися / просуватися / продовжувати наступ.

8. У перспективі когнітивний вимір може стати фундаментом для 4 покоління збройного протиборства. «Когнітивна війна» охоплюватиме всі рівні збройного протиборства, і слід очікувати її проєкції на тактичному рівні, при якому психологічна та фізична здатність особового складу виконувати бойові завдання стане об’єктом активного впливу.

9. Еволюція збройного протиборства поступово виведе на перший план «людиноцентричність», що обумовлює зростання значення когнітивного виміру війни. Все більшого поширення набуватиме термін «цифровий слід» командира або солдата, через який здійснюватимуться управлінські функції. Системне застосування технологій рефлексивного управління у цьому контексті створює сприятливі умови для підміни / перехоплення управління військами та зброєю з боку противника.

10. Необхідне створення нової моделі впровадження та масштабування нових технологій збройного протиборства, яка має забезпечувати: постійний зворотний зв’язок з військ фактично в онлайн-режимі; швидкість прийняття управлінських рішень і розміщення замовлень виробникам ОВТ — практично щомісячно; паралельний розвиток спроможностей (одночасно з R&D — підготовка виробництва, формування організаційних структур, розроблення тактики); створення власних елементів R&D та часткового локального виробництва в екосистемах бойових підрозділів.

11. Розвиток і впровадження оборонних інновацій стосовно загальних потреб багаточисельної армії поза сумнівом поставить на порядок денний вартість масових змін, які Україна в найближчій перспективі не зможе собі дозволити. Значна вартість перспективного озброєння, особливо безпілотних систем, означає потребу пошуку балансу між необхідністю масово забезпечити СОУ перспективними зразками ОВТ та фінансовими можливостями держави. Ймовірно, одним з напрямів вирішення протиріччя стане диференційований підхід, наприклад, забезпечення частини підрозділів меншою кількістю високотехнологічних бойових систем та акценти на відносно прості і дешеві рішення для ведення ними бою.

12. З метою інституалізації діяльності з підготовки СОУ до ведення збройного протиборства майбутнього заслуговує уваги необхідність створення щонайменше двох профільних структур: Командування розвитку збройного протиборства майбутнього з комплектом експериментально-бойових частин у складі ЗС України та Агентства перспективних оборонних досліджень у системі Міністерства оборони України (з перспективою його трансформації в структуру поза межами оборонного відомства, наприклад, перехід у сферу відповідальності РНБО України).

13. У контексті дискусії стосовно внеску України в міжнародну безпеку, реалізації національних інтересів за кордоном, просування продукції ОПК питання опанування СОУ перспективними технологіями збройного протиборства є реальними інструментами, які забезпечать конкурентну перевагу України як «експортера безпеки», «експортера бойового досвіду» та нашого національного внеску у міжнародні безпекові партнерства (НАТО, ЄС тощо).

14. Імперативом, який у реаліях війни 2022–2025 років поки має переважно лише декларативний характер, є необхідність з боку державних органів та посадових осіб безумовного дотримання положень статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Наведене визначає цільовий запит суспільства на прикладний, безумовний та невідворотний характер реалізації державою цієї норми стосовно військовослужбовців СОУ шляхом впровадження необхідних організаційних, технічних та інших рішень, які забезпечать збереження життя та здоров’я особового складу. В умовах складної демографічної ситуації в державі завчасна та повна відповідь на зазначений запит стає чи не найголовнішою умовою, яка визначить успіх застосування ЗСУ як під час поточної російсько-української війни, так і у збройному протиборстві майбутнього. Автори дослідження вбачають необхідність пріоритетного урахування імперативу «людиноцентричності на полі бою» та його практичної імплементації в діяльність органів військового управління всіх рівнів, а також вбачають доцільним переключити фокус уваги військово-політичного керівництва держави з акцентів урахування військово-технологічних чинників війни на запровадження оптимального балансу між людськими чинниками та технологіями збройного протиборства (іншими словами, взаємоузгодженої реалізації вимог статей 3 та 17 Конституції України).

15. Очевидно, що між будь-яким прогнозуванням обрисів збройного протиборства майбутнього і використанням результатів відповідних досліджень у практичній діяльності органів військового управління зазвичай постає проблема прийняття своєчасних і доцільних рішень та визначення конкретних шляхів імплементації пропозицій. Серед військово-політичного керівництва, у суспільстві, з боку партнерів та головне — серед особового складу Сил оборони України існує стійкий запит на реформування ЗСУ, створення фактично «ЗСУ 2.0» або «Армії майбутнього». З урахуванням наведеного пропонується започаткувати проєкт «ЗСУ 2.0» / «Армія майбутнього» як адвокаційну кампанію з формування візії майбутньої української армії, її просування в медійному просторі серед визначених цільових аудиторій та мотивації зацікавлених сторін до імплементації.