ЛІДЕР ФРАНЦІЇ ВІДКРИВАЄ НОВУ ЕПОХУ ДІЙ

© Володимир ЛІПКАН | 06.03.2025

Європейська інтеграція становить логічний етап взаємодії України з відповідними країнами на підставі реалізації та гарантування пріоритетних українських національних інтересів, результатом чого має стати вироблення оновленої української цивілізаційної ідентичності.

Незалежна і вільна держава щодня відтворює та масштабує волю та свободу. Саму тому вона завжди виступатиме перманентною загрозою авторитарним режимам.

З метою унезалежнення від США, Європі потрібен власний військовий альянс замість НАТО, основою якого мають стати ЗСУ. Європа має стати самостійною, тож і Україна і Європа приречені на партнерські спільні відносини, які є вигідними всім сторонам, адже разом з Україною Європа набуває гарантованої складової забезпечення та ствердження власної європейської ідентичності і відповідно оновленого самостійного і незалежного від США напряму європейської геостратегії.

Підписання угоди по мінералам з США та РФ порушує засади стратегічного партнерства, адже якщо США має справи з РФ, то логічним є непродовження такого формату партнерства із США та переорієнтацію України на ЄС та розгляд альтернатив щодо КНР та країн глобального Півдня.

Зміцнення Європи потребує формування нових європейських безпекових спроможностей, основною складовою якою може виступатиме українська безпекова спроможність. Будь-які договори з РФ мають враховувати попередній досвід їх постійного порушення з боку РФ, а звідси конструктивну та стратегічну неможливість дотримання домовленостей з боку РФ. Недоговороспроможність, архаїчна парадигма мислення просторами та експансії територій, панівна геронтократія, стратегічна ненадійність, зрадництво та підступність, злочинність політичного режиму — такі риси сучасного політичного путінського режиму, тож європейським стратіархам слід брати до уваги ці риси, перед тим, як вчергове пробувати домовлятись і формувати спільні правила гри, які діятимуть для всіх сторін, окрім Росії.

Європа потребує нової, незалежної від США, політики в усіх сферах життєдіяльності, а не лише безпековій:

нова європейська армія, основу якої складе ЗСУ;
концептуально нові підходи до безпеки, зокрема активної оборони, Європи;
нова ідеологія та зміст європейської цивілізаційної ідентичності на засадах національної європейської єдності поза контекстом військової історії та поразництва;
формування потужного високотехнологічного європейського ОПК, основу якого складе український ОПК;
енергетична незалежність через розбудову ядерної енергетики;
посилення та зміцнення фінансової системи Європи;
нові європейські інформаційні та цифрові системи;
активізації спільних з європейських космічних програм;
удосконалення гнучкості управління в ЄС через унеможливлення зривів політичних рішень сателітами РФ та прокремлівськими політиками на шкоду інтересам країн ЄС тощо.

Європейська незалежність у питаннях оборони може бути забезпечена за умови будови новітніх технологічних об’єктів стратегічної військової інфраструктури в Україні, використання українського ОПК на користь будови сильної Європи.

Стратегічним пріоритетом для України має стати європейський вектор зовнішньої політики, тактичними пріоритетами мають стати відносини з КНР, Індією, Саудівською Аравією і Країнами глобальної Півдня.

Європа потребує солідарної єдності, тож Україна є тією складовою єдності, яка має об’єднати Європу у перемозі у війні проти РФ, а також в унеможливленні тиску з боку режиму Трампа. Окрім цього така єдність зумовлена спробами створення за допомогою КНР, РФ і розширення БРІКС потужної геостратегічної противаги європейським країнам.

Зміцнення Європи.

Благополуччя, добробут і безпека Європи із продовженням війни проти України, поєднаною із кардинальним зменшенням підтримки з боку США, стають дедалі невизначеними. Постає потреба у формуванні механізмів гарантування розвитку та дальшого ствердження європейських цінностей, розвитку європейської цивілізації без розподілу на християнську, православну, західнохристиянську тощо. Нова європейська ідентичність та європейський цивілізаційний вимір формуються в умовах наростання неоімперіалізму, технофашизму та об’єднання РФ, США, а також мілітаризації безпекових стратегем з боку КНР і потенційно Туреччини з метою встановлення чи макрорегіонального чи то світового панування.

Ці загрози носять комплексний характер і чинять суттєвий вплив на геостратегічний ландшафт Європи, тож загроза від Росії має ідентифікуватися не лише небезпекою для України, а й загрозою для всієї Європи.

Візія лідера вільної та сильної Європи Емманюеля Макрона

Звернуся до аналізу виступу (5 березня 2025 року) лідера вільної та сильної Європи – Президента Франції Емманюеля Макрона.

Дам власне бачення на ключові посили в даному стратегічному виступі напередодні саміт в Брюсселі, який проходитиме сьогодні в Брюсселі.

Саме Росія трансформувала війну проти України в глобальний конфлікт на європейському континенті, залучаючи до нього інших акторів: Північну Корею та Іран, опосередковано Китай.

Путінська Росія руйнує кордони Європи:

1) захоплює територію в Україні;

2) чинить прямий вплив на вибори в Німеччині, Румунії та Молдові;

3) організовує вбивства на замовлення опонентів путінського режиму на території європейських країн, зокрема Німеччини, Болгарії;

4) організовує кібератаки на об’єкти стратегічної інфраструктури Європи з метою дестабілізації соціально-політичного ладу.

Росія постійно порушує кордони Європи: у повітрі, на морі, на суші та в кіберпросторі.

Екзистенційна агресивність Росії щодо Європи не визнає жодних кордонів і є прямим іспитом на стійкість Європи, але чим далі Європа лише говоритиме,

тим більше путінська Росія діятиме і тим незворотнішими будуть наслідки.

Емманюель МАКРОН

Росія, незважаючи на значні втрати в Україні, продовжує переозброюватися і до 2030 року її армія сягне півтора мільйони осіб. Відзначаючи цю тенденцію, 5 березня 2025 року Президент Франції Е. Макрон заявив: „Росія за таких умов стає тривалою загрозою для Франції та Європи за відсутності гарантованої підтримки з боку США”. Важливим також стало і те, що Макрон чітко констатував: „Європа володіє економічною могутністю, потужністю і талантом, щоб відповідати цій епосі та бути рівними зі Сполученими Штатами Америки, не кажучи вже про Росію. Ми маємо всі засоби для цього. Тому ми повинні діяти об’єднано як європейці та бути сповненими рішучості захистити себе. Тож у цій ситуації було б безумним залишатися лише стороннім спостерігачем” [][1].

Йдеться про формування гарантованих умов для європейців, передусім українців.

Емманюель Макрон чітко артикулював єдність європейської цивілізаційної ідентичності, складовою якої виступає українська.

Важливо не лише говорити, а реально діяти.

Тож Макрон чітко констатував, що варто допомагати Україні доти, доки вона не укладе стійкий мир із РФ, який є корисним як для українців, так і для усіх європейців.

Шлях до миру не може бути:

через відмову від України;
укладений за будь-яку ціну;
під диктатом Росії;
капітуляцією України, її крахом;
переведено у надзвичайне крихкий стан припинення вогню.

Макрон наголосив на тому, що реальне вторгнення Росії в Україну розпочалося в 2014 році і тоді, за участю Франції було укладено Мінські домовленості, згідно з якими було досягнуто домовленостей про припинення вогню, АЛЕ Росія порушила ці домовленості, а ми – європейці – не змогли підтримати безпековий баланс через відсутність реальних і твердих гарантій.

Ключовим посилом від Макрона стало те, що він заявив:

Сьогодні ми вже не можемо вірити Росії на слово.

Україна має право на мир та безпеку для себе. Мир в Україні — в європейських інтересах та інтересах європейського континенту, через що Франція узяла на себе провідну роль щодо консолідації зобов’язань та гарантій, на які потребує Україна.

Для того, щоб після підписання мирної угоди Україна знову не була піддана вторгненню з боку Росії, європейці мають для цього підготуватися, що потребуватиме тривалої, довгострокової підтримки Збройних Сил України. Європейські сили будуть присутніми в Україні після підписання мирної угоди для того, щоб гарантувати його дотримання повною і вичерпною мірою.

Франція розглядає стійкий, довготривалий та контрольований мир. Європейцям ще й досі хочеться вірити в те, що США будуть разом із Європою, АЛЕ остання має бути готовою до того, якщо цього не станеться.

Зважаючи на екзистенційну загрозу європейським країнам з боку Росії, перші повинні мати кращу змогу щодо власного захисту для стримування майбутньої агресії. Для цього європейські країни мають більшою мірою озброюватися, що гарантуватиме мир та стримування.

Відтак Європа залишається прихильною до сих пір НАТО та партнерству з США.

Однак, зважаючи на непрогнозованість стратегічного курсу США, Європа потребує незалежності у сфері оборони та безпеки.

Президент Франції чітко наголосив:

Майбутнє Європи не вирішується у Вошингтоні чи Москві.

Емманюель МАКРОН

Наступає чітке усвідомлення того, що загроза знову і знов повертається зі Сходу і те, що було недоторканим протягом 30 років з падінням Берлінської стіни, уходить в минуле.

Звідки гроші у ЄС на оборону?

Звичайно постає питання, звідки на це все європейці братимуть фінанси?

Яким чином можливо збільшити фінансові розходи на оборону, при цьому не збільшуючи дефіцит державного бюджеті?

Лідер європейської політики Е. Макрон пропонує:

збільшити розходи на оборону, які не будуть враховуватися в дефіциті їхніх бюджетів;
масштабне спільне фінансування для закупівлі та виробництва на європейській землі найбільш інноваційних боєприпасів, танків, озброєння і техніки — формування оборонної автономії Європи;
переозброєння армії та пришвидшення реіндустріалізації регіонів;
концепція європейської оборони набуває реального модерного змісту: європейські країни збільшують витрати на оборону, виробляють європейську техніку на європейській землі і здатні захищати себе через тіснішу інтеграцію та кооперацію з іншими європейськими країнами, водночас, знижуючи критичну залежність від решти світу;
Німеччина, Польща, Данія, країни Балтії одні з перших заявили про готовність вжити безпрецедентних заходів щодо збільшення військових розходів. Цьому прикладу мають слідувати ті країни, які усвідомили мінливість часу слів і реальність часу дій.

Наразі Франція унаочнює особливий статус: вона відкриває час ДІЙ.

Франція володіє найбільш ефективною армією в Європі, а головне, завдячуючи стратегічній візії французьких лідерів і геостратегічному вибору, зробленому після Другої світової війни, Франція володіє спроможностями ядерного стримування, які захищають Францію більше за багатьох сусідів.

Франція не стала очікувати на вторгнення в Україну для того, щоб побачити та ідентифікувати тенденції тривожного світу: завдячуючи двом законам про військове програмування, розроблених лідером Європейського світу Е. Макроном, Франція збільшила військовий бюджет вдвічі за 10 років.

Однак реальна еволюція загроз та динаміка їхнього прискорення зумовлюють ухвалювати кардинально нові бюджетні рішення, залучати більший обсяг інвестицій, в тому числі приватних, які на сьогодні стали необхідними. Йдеться про мобілізацію приватного фінансування, а також державного фінансування без збільшення податків.

Таким чином, Макрон дуже тонко акцентує: мобілізація не є синонімом ущемлення та утиску прав людини і громадянина, погіршення стану життя простих людей.

Йдеться передусім про фінансову мобілізацію, широке залучення приватного сектора для кардинального збільшення та якісного нарощування функціонування оборонно-промислового комплексу Європи. І Україна в цьому аспекті має стати авангардом розвитку оновленого ОПК Європи.

Для реалізації цих проєктів знадобляться: реформи, свідомий вибір, мужність.

Сили стратегічного ядерного стримування недарма мають в своїй назві термін „стратегічний”.

Адже саме зараз, коли США дистанціювалося:

від Європи,
від проблем і загроз,
від конкретних та очікуваних колективним Заходом ДІЙ,

постає питання: що далі, хто і як боронитиме Європу?

Вочевидь, для України це питання має доволі очевидне вирішення, але не для європейців, які звикли жити під безпековою, в тому числі і ядерною, парасолькою США,

Наразі унаявнюється стратегічність мислення стратіархів Франції.

Французький арсенал ядерного стримування захищає французів, він є абсолютно повним, суверенним і французьким: від самого початку і до самого кінця. Починаючи з 1964 року від завжди відігравав безпосередню роль у підтримці миру та безпеки в Європі.

Ось чому, псевдополітичні рішення окремих посадових осіб про позбавлення України ядерної зброї, усього її арсеналу — цє рішення про позбавлення стратегічного суверенітету України

Володимир ЛІПКАН

Зважаючи на проголошену концепцію унезалежнення безпеки Європи від США, Франція після Мюнхенської конференції 14-16 лютого 2025 року відкриває стратегічні дебати про захист європейських союзників на європейському континенті через французьке ядерне стримування.

Франція готова стати безпековим авангардом Європи і разом з Україною пліч-о-пліч боронити спільні цивілізаційні цінності: свободи, віросповідання, прав людини, непорушності державних кордонів.

Для того, щоб європейцям управляти самим власною долею, стати більш самостійними, вони мають працювати над цим і у військовому, і в економічному плані.

Тож, лідерство Франції також полягає і в теоретико-методологічному і геостратегічному сенсі, адже маніфестується новий мілітарний дискурс, засадою якого виступає європейська стратегічна безпекова та оборонна автономія, що ґрунтується та всеосяжній концепції системного унезалежнення, складовими якої виступають:

економічна,
промислова,
безпекова та оборонна
фінансова,
розвідувальна
інформаційно-телекомунікаційна.

Це є реальною необхідністю у сучасних умовах стратегічної невизначеності щодо партнерства США та реального рівня ескалації реваншистських та неоімперіалістичних настроїв.

Таке рішення Європи збільшує складність та структурну наповненість моменту, але він не залишиться без належної та адекватної, релевантної та співмірної відповіді з боку європейських країн.

Незалежно від позиції США, даний момент вимагає ухвалення безпрецедентних рішень на наступні десятиліття.

Стратегія Європи формується та реалізується: Європою, в Європі і для Європи. Це ключова засада, яка також синхронно накладається і на майбутні рішення щодо України як складової Європи.

Володимир ЛІПКАН

Виклики, що були визначені вище, зумовлюють остаточну незворотність змін у політичній ситуації, однак на цьому розумінні контексту подій варто утриматись як від надмірної мілітарності в геостратегічному дискурсі, так і від надмірного пораженства.Франція слідуватиме лише одним курсом: волі до миру і свободи, будучи вірною власній історії та власним принципам.

Завтрашні рішення не можуть бути вчорашніми звичками

Емманюель МАКРОН

Для того, щоб захистити демократію, основоположні ідеї істини, вільних досліджень, поваги в наших суспільствах, свободи на вираження думок має формуватися нова геостратегічна доктрина, що будується на засадах неогуманізму.

Постмодерн із його узвичаєною дихотомією на: 1) центри сили та периферію; 2) ядро та фланги№ 3) країни колективного заходу і Глобального півдня тощо відходить в небуття. Антагонізм завжди чужий гуманізму. Тому Франція, як і колись в епоху Просвітництва, Нового часу виступає авангардом будови нової геостратегічної думки, нової концепції гуманізму (неогуманізму), заснованого на свободі, забезпеченого розумною силою.

Це не є поворотним моментом повернення до часів міжнаціональної ворожнечі, релігійної ненависті або ідеологічного розшарування. Навпаки — неогуманізм формує нові засади до коеволюційного розвитку тих соціальних систем, які на перше місце висувають людину, права і свободи якої забезпечені надійними гарантіями сильної держави.

Адже національна ідентичність, власно через яку і відбувається віковічна агресія РФ та її нескінченні геноцидні війни проти України, стає тим основоположним стрижнем будови нового світу, де цінності добра, прав людини, свободи та волі не можуть існувати самі по собі як раз і назавжди існуюча даність, а мають бути забезпеченими гарантіями сили держави. Тож інтеграція людино- і державоцентризму виступає основоположною засадою неогуманізму, геостратегічної візії лідерів вільної і сильної Європи, здатних своїми реальними діями, а не лише словами співчуття, увиразнено відстоювати та оборонити ці цінності, заради яких власно, і було утворено ЄС.

Доля України в лоні Євросоюзу.

Україна — поза сумнівом європейська держава, що має давню європейську історію, а головне є повністю синхронізованою із іманентними цінностями європейської ідентичності. Європейський цивілізаційний вимір увиразнюється через те, що прості українці, громадяни всіх національностей, що розмовляють різними мовами, здобули власну оригінальну осучаснену українську ідентичність, набуваючи нового місця в новій історії оновленої сильної та безпекової Європи, виборюючи власні права на свободу і незалежність, суверенну рівність.

Сьогодні Президент Франції Емманюель Макрон говорив не лише від себе як від першої особи, він говорив голосом французького колективного розуму, глибокої філософської думки, сформованою ще в далекі часи, зокрема і Рене Декартом, який у своєму вченні про метод сформулював чотири правила:

Не приймати нічого на віру. Росія ніколи не дотримувалася домовленостей, вона є недоговороспроможною державою: збиття літаків Росіє рейсів МН-17 з Нідерландів, Азербайджану (Пасажирський літак авіакомпанії Azerbaijan Airlines, який розбився у грудні у Казахстані, був збитий російською системою протиповітряної оборони «Панцир-С») і категоричне заперечення цього з боку РФ, збройна агресія РФ в Україну, порушення Росією Мінських домовленостей, початок Росією Другої світової війни… Прикладів можна наводити безліч. Але висновок один: підстав для довіри Росії не існує.
Розділяти проблему на стільки частин, на скільки це можливо. Проблема безпеки Європи має чимало складових як внутрішнього, так і зовнішнього змісту, однак їх послідовне та поступове вирішення є важливим кроками для творення нової геостратегії Європи.
Розташовувати свої думки від простих до найбільш важких для пізнання. Е. Макрон чітко виклав послідовність подій, чому постає потреба в оновленні безпекової політики і взагалі стратегічному унезалежненню від США.
На кожному етапі робити певні огляди, щоб бути впевненим що нічого не пропущено. Для цього власно і відбуваються зустрічі голів або представників всіх європейських країн, а не лише країн ядра, або представників окремих флангів НАТО.

Наразі відчувається увиразнення могутнього мосту між минулим і сьогоденням: за П’єром Абеляром в роботі „Пізнай самого себе”, Європа пізнає себе через складності, екзистенційні випробовування, незгоду та небажання виходити із зони комфорту, спрагу до свободи, яка може згаснути через кволість у стратегічних безпекових рішеннях.

Саме це відстоює сучасна Франція, саме це стоїть сьогодні на мапі, через що Європейська Батьківщина потребує європейської солідарності та відданості, адже політичні рішення, військова техніка — це лише одна сторона, але вони ніколи не замінять силу духу європейської нації. Сила духу українців надихає європейців, вона вселяє надію, що саме через розумну силу буде побудовано нову європейську ідентичність, оновлені ЄС і НАТО, де Українська Держава посяде гідне місце в своїй, на певний час забутій, європейській родині.

Наше покоління більше не буде отримувати дивіденди миру, оскільки саме на нас лягає обов’язок, щоби наші діти отримали дивіденди завтра від виконання нами наших прямих зобов’язань. Ми упораємося із цим разом

Емманюель МАКРОН [2].

Доля Європи в європейських руках, руках європейських країн, головах європейських аналітиків та рішеннях і діях європейських політиків. Тож європейський напрям геостратегії Української Держави має пріоритетом інтеграцію України до європейського цивілізаційного простору, найскорішого набуття не лише повноправного членства в ЄС, а й завершення складних процесів ментально-цивілізаційних перетворень, формування на базі ЗС України та Франції та інших зацікавлених країн, потужних Об’єднаних Збройних Сил Європи.

[1] “Майбутнє Європи не має вирішуватися у Вашингтоні чи Москві”. Історична промова Макрона. 06 березня 2025 року. // https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cm2dkxrdvk5o

[2] Emmanuel Macron Adresse aux Français.// https://www.youtube.com/watch?v=vPKrXti7c1A