ФОЛЬКЛОРНА КАЗКА

© Володимир Ліпкан | 31.05.2025

 

 

Фольклорна казка джерелом латентних смислів виступає,

Етноментальний код всіляко розкриває,

В ній відбувається об’єктивація ментальних настанов,

Що удоступнюють до розуміння глибини основ.

 

Казкова творчість супертекстом є,

Бо виняткову семантичність і насиченість несе.

Казки, мов архітектори, формують семіологеми,

Як є увиразненим чуттям міфологеми.

 

В священних досвіду етнічного і самобутнього підвалах,

На вузлових перетинах національного, оригінального буття,

Фольклорна казка народилась, лячно не ховалась,

Всім демонструючи етноментальність почуття.

 

Чи Потойбіччя, чи Позамайбутнє —

Герої в подорожі вирушають незабутні.

Там відбуваються випробування,

Своїх спроможностей і якостей змагання.

 

У казці справжність ясно оприявнена,

Бо в ілюзорності міфічного не зацікавлена.

Вона нам достеменний міст малює,

Тож мова казки читача спокусливо чарує.

 

Тож казка безперервним і сюжетним транслюванням є стереотипів,

Яскравим унаочненням корінь і мисленнєвих архетипів.

Казки нам образ безприкрасний етносу малюють,

І в усвідомлення всю чіткість символів формують.

 

Фольклорна казка — мовленнєвий є мурал,

І засадничий комунікативний арсенал.

З часами арсенал цей значно збагатився,

Втім сутність, зміст, структура казки не змінився.

 

У казці образ є буття її концепту,

Тож в ньому сенс і квінтесенція життя рецепту:

Чуттєвість образів доволі є прикрита,

Бо істина у них прихована несамовита.

 

У казці думка рушієм слугує,

Там дії як у фільмі не вирують.

То й годі: “Дурень думкою багатіє”, —

Ось формула всіх лінощів, чому він животіє.

 

Розумне бачення зміст казки визначає,

Без інтенсивності комунікації не має.

Конкретний образ має бути в вигляді абстракції,

Де образ-відання і абсолютна сатисфакція.

 

Де споглядання образу дорівнює ідеї розуміння,

Де сенс — в бутті і образах хотіння,

Де думка, мрії — результатом виступають,

Лишень помріяв і тебе героєм вже вважають.

 

Така спокуслива „ідея дива”,

Поза процесом, працею живе.

Герой чекає втомно, догідливо,

Коли “обранцем” врешті-решт стає.

 

Відмова від актант-активного діяння,

Лишень молитви Богу і ледарювання,

Постійно сподівання не на працю, а на чудо,

Такі в казках трапляють амплітудо.

 

І тут до герменевтики дотичну справу маємо,

Де образ — є феномен соціального буття.

А ми собі у голові переживаємо,

Ніяк не втямимо, що є діяльне каяття.

 

Концептуальні навантаженість і гіпердинамічність,

Позойкує мрійливість, деяка міфологічність.

Концепт, який несе означення буття,

Він образно-маркований, веде до прикуття.

 

Нам образи-концепти смисли вправно всі маніфестують,

Про етнос, самобутність, тож уявлення формують.

Через казки код нації свідомо пізнаєм і розуміємо,

Тверезо розбираємось, не дуже шаленіємо.

 

Презентативний символізм

Як простір профанічної сумарної персоніфікації ,

Де образ персонажу є уособленням локації:

Як місця розвою всій соціальної системи,

Тож персонаж дотичну к ґурту має тему.

 

В казках доходимо до узагальнень вищого порядку,

Де образи і смисли інтегруються у певний стрій укладку,

Які нам зміст безпомилково етносу малюють,

Тому оповідання в меншім ступені турбують.

 

В оповіданнях наративів забагато,

Там автор перш за все вип’ячує себе,

Тому історії, як суміші, строкаті,

Бо автор в них — вперед СЕБЕ несе.

 

У казці напрочуд все навпаки:

Там образи перетинаються зі смислом залюбки,

Там є структура, символічність, дискурсивність,

Тому казки не мають лють і агресивність.

 

Бо казка — узагальнення найвищого порядку,

Не одиничність, примха авторська чи аватарка,

Фольклорна казка — одиничність полишає,

До узагальнень смислів, психотипів поспішає.

 

Тож казка виступає засобом комунікації,

Транслятором всіх образів, і смислів, і локації.

В ній зміст глибинний вправно закладається

І над предметністю зміст казки піднімається.

 

Фольклорна експлікація і соціальна онтологія,

Як узагальнення людського досвіду, життя,

І семіологеми — прояв є когнітології,

Бо казка — справді етносу історія буття!

 

Фольклорна казка — вельми інтенсивна

Смислонасичена, місцями імпульсивна.

Акумулює досвід, розуміння, смислів самобутність,

Транслює в майбуття барвистість, незабутність.

 

Магічне мислення є носієм загального і вічносущого,

Антропосоціального й дотепно зміст тямущого,

У ній нетрадиційність образності й концепцій мудрування,

На новий рівень нас виводить етносу і його Осягання.

 

Фольклорна казка має кроскультурне значення,

Вона — транслятор смислів, таємничих символів позначення.

Вона — колиска і важливе геостратегічне джерело,

Хто розуміє казки — осягає велич глибини і дно.

 

Для казки ключовими семіологеми є:

Будинок, шлях, поріг, піч, двері — все.

Транслятор знань, транзакцій провідник

Чи знахар, чи мудрець, чи добрий мандрівник.

 

У казці Топос значення важливе має,

Від локативів ані трішечки не відступає.

Там ідеальний образ мальовничий,

Поінколи ми стрінем постать будівничу.

 

Коли герой перебуває в безнадійно відчайдушній ситуації,

Там виникає Старець чи Мудрець — у будь-якій локації.

Пораду як рецепт обхідливо-привітно викладає,

Ґрунтовність мислення, думок, підчас вражає.

 

Мудрець, казкар, таємний чарівник,

Каліка, перехожий чи жебрак, бродяга —

Хтозна, чи істинний є Провідник,

В реальності пізнає щастя наш бідняга.

 

Ієрофант знання дарує неофіту,

Відьмак горілкою снодійною чатує оковитой,

Суть полягає у чарівнім даруванні:

Не праці, не процесу — результату, без змагання.

 

У казці досвід відбувається трансляції:

Буття, життя, конкретних зрозумілих дій.

Таке є уподібнення чудова експлікація,

Без праці результат — причина животінь.

 

Мета кінцева в здійсненні нового полягає,

Інтерпретацію посю- світів і потойбічних має.

Зміст в переродженні і трансформації лежить,

Бо Інше царство бачить наш герой лиш мить.

 

Це, Інше царство — інший соціальний ідеал,

В якому втілюється мрія, справедливість,

В реальності існує справжній ареал

Змінить його – мета, а не примхливість.

 

Цей ідеал є уособленням бажань,

Подеколи далеких від реальності,

Свідомість концентрується у мріях, просторах жадань,

Позбувшись прагматизму шор фатальності.

 

Жага уяви ошелешено вражає:

Там людство в щасті і коханні ублажає,

Там грандіозність якості чудесні,

Такі яскраві люди, увиразнено прелесні.

 

Уявна соціальна ситуація –

То тригер, і свідомісна локація

Із неї починається вертання

В реальність, Інше царство забування.

 

Висновок

Живознання буття з чарівністю малює,

Транслює перехід від поколінь до поколінь.

Фольклорна казка шлях упевнено вторує,

Прийдешнє позбавляючи від сталих потрясінь.

 

Вона — велике поле смислове становить,

До створеної мудрості шляхетно нас веде.

І перспективу смислову упевнено наводить,

Каркас із образів-концептів — зухвало надтверде.

 

Від імплікацій соціальних і надуманих колізій,

Від політичних, і водночас суб’єктивних візій,

Фольклорна казка самобутнім оберегом є,

Тому плекайте, бережіть її понад усе!