Стратегічні комунікації: час діяти!

Важлива роль у стратегії розвитку належить стратегічним комунікаціям, які в Україні розвиваються та реалізуються більше у вигляді пафосних наукових конференцій і деяких запізнілих і вже поза-тендерних організаційних рішень, ніж у контексті системної парадигми розвитку.

Насправді ж стратегічні комунікації виконують надважливу роль у реалізації національної стратегії, формують підґрунтя для стратегічного та компетентного управління і розвитку соціальної та інституційної систем як єдиного та органічного цілого.

Одним із ключових чинників, необхідних для розв’язання будь-якою владою завдань зі створення умов для ефективного розвитку держави, є формування в еліт, причому як правлячих, так і інших стейкхолдерів смислів розвитку, консенсусу стосовно майбутнього України та всього суспільства. Саме теорія елітарного консенсусу закладає підґрунтя і один із головних, поряд з іншими, поштовхів для соціальної довіри.

Критерієм ефективності правлячих еліт є посилення системного потенціалу держави. Причому я спеціально застосовую термін «системного», оскільки види потенціалів не обмежуються лише військовим, або економічним, або природоресурсним, або іншими загальноприйнятими видами потенціалів. Сюди включають інтелектуальний, інфраструктурний, ментальний, енергоінформаційний, креативний та інші види потенціалів, що формують системну здатність і готовність інституційної системи до реалізації національних інтересів у сучасних умовах нестабільності та неочікуваності загроз та нбезпек.

Як наслідок вищезазначених категорій формується лідерство: лідерство всередині системи, лідерство в регіональній політиці та лідерство в геостратегії. Важко назвати будь-кого з Президентів України – ЛІДЕРОМ нації.

Ну от скажіть, з ким вигідно мати стосунки: з тим, чия політика, нехай вона комусь і не подобається, і не сприймається як цивілізована, але вона чітка, ясна, зрозуміла і прогнозована, нехай навіть і в своїй непрогнозованості і для багатьох алогічності.

Або ж мати справу з тією державою (групою правлячих еліт, які не досягли навіть між собою консенсусу щодо не тільки стратегії, а й навіть тактики розвитку), політика якої абсолютно неочевидна, яка не має жодних підстав для навіть середньострокового прогнозування і планування; політика якої змінюється, причому діаметрально, кожні 4 роки… Адже на сьогодні лише другий Президент України Л.Д.Кучма був 2 терміни при владі, і навряд чи шостий президент зможе бути переобраний на другий термін… Звідси і політична чехарда, і, як наслідок, неможливість формування з нашою країною стратегічних відносин.

Який системний інструментарій використовує сьогоднішня влада для формування та прогнозування майбутнього? Яким чином влада збирається досягати консенсусу між різними елітами? Адже без нього ми не зможемо консолідовано реалізовувати зовнішню політику.

Чи є у сьогоднішньої влади бачення майбутнього і свого бачення в цьому майбутньому, ба більше: бачення України як процвітаючої та успішної держави в цьому майбутньому?

Як можна проєктувати майбутнє, не маючи Стратегії розвитку, і щоразу підлаштовуючи її чи то під європейські, чи то під американські, чи то під російські цінності та смисли існування ЇХ соціальних систем? Але ж копія ніколи не буде кращою за оригінал, так само як і те, що копія ніколи не має власного сенсу існування, копія, по суті, це – ніщо.

А стратегічні комунікації цей сенс – свій екзистенціальний сенс існування – формують, впроваджують, реалізують і головне – дають…

Чи є у сьогоднішньої влади інструменти прогнозування або ж інструменти реального формування НАШОГО майбутнього, з урахуванням проектної перспективи суспільних та інституційних змін?

У цьому контексті стратегічні комунікації мають бути не тільки артикульовані політиками, а й впроваджені в практичну площину, бо без страткому системний і поступальний розвиток країни неможливий.

Клепання і тиражування не пов’язаних загальним смислом і цінностями різних доктрин, стратегій, концепцій, практика відмивання грантових грошей за допомогою проведення всіляких круглих столів і різних публічних «заходів», що триває, призводить лише до правової турбулентності, туману як в головах правозастосувальників, так і взагалі відводить соціальну систему від істинного шляху її розвитку і осягнення своєї, оригінальної сутності та місця в системному універсумі.

Сьогодні стратегічні комунікації – реальний механізм того, як потрібно робити, щоб домагатися реалізації національних інтересів, навіть за умов відсутності елітарного консенсусу, компетентного державного апарату, маючи незначний початковий, більш ніж скромний, потенціал і не маючи публічних яскраво виражених національних лідерів.

Недієздатність державного апарату, страх за ухвалення тих чи інших рішень, зростаюча поляризація суспільства (причому за різними критеріями) і несистемне політичне лідерство – чіткі чинники відсутності стратегічних комунікацій, шлях, що веде в історичне забуття.

Ті ж соціальні системи, в яких стратегічні комунікації було реально і практично впроваджено (причому наголошу, незалежно від політичного режиму), на практиці показали добрі результати як розвитку в умовах стабільності, так і в епоху нестабільності, зокрема актуалізації вірусних пандемій.

Час красиво говорити відходить у небуття.

Настав час красиво робити. Стратегічні комунікації якраз про те, як красиво робити те, про що багато хто тільки красиво говорить.

Володимир ЛІПКАН

 

Російською мовою статтю викладено на : https://censor.net/ua/b3205189