20190418_195947

 

 

Ліпкан Володимир,

доктор юридичних наук, професор

Президент Глобальної організації союзницького лідерства

 

Уперше в науковій літературі я порушую питання щодо необхідності закріплення в Конституції України окремого права — права на самостійне пенсійне накопичення.

Для логіки викладення матеріалу, я згрупував його відповідно до змістовних блоків.

Стан проблеми на практиці. В Україні розпочато пенсійну реформу. Тривалий час у нас відбувається імітація процесу реформування, але на практиці, люди зубожіють і механізми наповнення державного бюджету лишаються переважно в площині ускладнення та обтяження податкових тягарів для тих, хто і так справно і вчасно сплачує податки. Але, як це прийнято в Україні, реформа у нас відбувається поки що лише заради реформи, а не для того, щоб удосконалити суспільні відносини та створити найбільш сприятливі умови для реалізації громадянами своїх прав щодо диверсифікації джерел формування пенсійних накопичень: жодної методології, стратегії, визначення прогнозно-індикативних показників, якісних перетворень та результатів від впровадження даної реформи у стратегічній перспективі. Дефіцит пенсійного фонду перевищує 150 млрд. грн. І буду відвертий, я не бачу на сьогодні за умови збереження ставлення держави до даного питання механізмів щодо виправлення даної ситуації та її нормалізації. Тому буд-які політичні заяви щодо підвищення пенсій – є популістськими, і через брак юридичних механізмів притягнення до юридичної відповідальності за обіцянку політиками заздалегідь невиконуваних та невирішуваних завдань, будуть і надалі лунати зі ЗМІ, а національні інтереси в пенсійній сфері – лишатимуться без реальних та дієвих механізмів реалізації. Проблему також ускладнює фінансова безграмотність населення, патерналістські настрої щодо формування пенсії, відсутність реальної здатності та знань щодо стратегічного та фінансового мислення, що яскраво проявляється в споживацькому ставленні до життя. Окремо зауважу і на відсутність знань щодо планування власного благополуччя та заможності [1].

Стан наукової розробленості проблеми. У науковій літературі дані проблеми, особливо в правовій не розглядаються на системному рівні [2]. І для мене це дивно. Адже більшість людей, доживаючи до пенсійного віку стикаються зі значним зниженням власного рівня життя через неможливість залишення на звичному рівні можливостей щодо задоволення власних потреб. Тобто де-факто, проблема дуже кричуща і нагальна, причому абсолютно для кожної людини, а ось рефлексія  цієї проблеми у науковому мисленні – суттєво відстає, що і формує усі підстави для маніпуляцій політиками різного штибу  щодо наявних начебто ефективних механізмів її розв’язання.

Я завжди стояв певним чином осторонь тих, хто зневажливо ставиться до інституцій держави, ігнорує її роль як провідного суб’єкта політичних відносин особливо в часи динамічних змін те перетворень. Інституційний підхід, а також концепція етатизму, яку я розвиваю та трансформую у концепцію лібертаріанського патерналізму, не мають бути емоційно дорівненими до наукових теорій, що обґрунтовують поневолення чи то звуження свободи людини або взагалі прав громадянського суспільства. Така безпідставна вульгарна інтерпретація та возвишення концепції людиноцентризму призводять до елементарного порушення балансу, асиметрії у правових відносинах, що неминуче скажеться на ефективності як їх правового регулювання, так і взагалі можливостях щодо реалізації громадянами своїх природних прав, в тому числі й права на щастя в усі періоди свого життя. Воднораз превалювання людиноцентристської концепції дисонує із досить скудними напрацюваннями щодо необхідності реалізації людиною права на самостійне пенсійне накопичення.

Стан правового забезпечення пенсійної реформи.

Верховна Рада України прийняла Закон Україна «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій». Особливістю даного проекту є те, що в ньому:

  • визначено прожитковий мінімум, а також етапи його підвищення;
  • гарантії для інвалідів дитинства, дітей-інвалідів, пенсіонерів, які не мають повного стажу, і осіб, які не мають права на пенсію;
  • уведено новий механізм підвищення пенсій — осучаснення, який звужено до кількісних показників по тих чи інших таргетованих аудиторій, здебільшого соціально незахищених;
  • уведено індексацію пенсій

Окрім цього існує законопроект №6677 «Про загальнообов’язкову державну накопичувальну систему», який навіть не пройшов перше читання в профільному комітеті, незважаючи на те, що його передали 2 березня 2018 року. Тим не менш, по суті цього законопроекту відзначу: через неврахування національних інтересів, відсутність стратегічного бачення розвитку України, маніпуляцію оперативними потребами вирішення окремих фрагментарних завдань політичною групою, яка керує державою, на даному етапі розвитку країни, а також незалучення фахівців з провідних лайфових накопичувальних компаній (Метлайф, Княжа, Граве, Уніка, ТАС тощо) [3] та страхових брокерів [4]  — даний законопроект за своєю суттю не має потенції для реалізації права громадянина на самостійне пенсійне накопичення.

Певним чином дана думка озвучена і міністром соціальної політики А.Ревою, який зауважив, що загальнообов’язкова накопичувальна пенсійна система повинна бути недержавною, а внески до неї мають платити працівники, а не роботодавці» [5].

Пропозиції автора.

  1. Створити правові механізми для реалізації громадянами України свого права на самостійне пенсійне накопичення.
  2. Науково розробити концепція права на самостійне пенсійне накопичення.
  3. Передбачити альтернативні, окрім державних, види пенсійного накопичення, а також чітко розробити методику ліцензування тих чи інших фінансових установ, які займатимуться управлінням коштами недержавних пенсійних фондів.
  4. Удосконалити методику правового моніторингу діяльності лайфових накопичувальних компаній, в тому числі й міжнародних.
  5. Розробити ефективно законодавство, яке відповідатиме національним інтересам у пенсійній сфері та законодавчо врегулювати питання щодо обов’язкового накопичувального страхування. Причому одразу ж я наголошу: саме тут має йтися не про державну накопичувальну систему, а саме про обов’язкове накопичувальне страхування. А в які вже саме компанії, фонди захоче вкладати громадянин України – то є його власним правом, правом вибору.
  6. Визначити критерії ліцензування лайфових страховий компаній на фінансовому ринку України, які в стратегічній перспективі сформують засади для будови заможного суспільства.
  7. Розробити Стратегію накопичувального пенсійного страхування, затвердивши Указом Президента України, як дороговказ до будови в Україні заможного суспільства щастя.

Це і є суттю мого бачення пенсійної реформи: шлях до фінансової свободи окремої людини лежить через реалізацію нею свого права на самостійне пенсійне накопичення.

Список літератури:

  1. Ліпкан В. Планування власного благополуччя та заможності // Режим доступу: https://censor.net.ua/blogs/3120965/planuvannya_vlasnogo_blagopoluchchya_ta_zamojnost.
  2. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
  3. Белянская И. Как инвестировать в страхование жизни // Режим доступу: https://psm7.com/money/kak-investirovat-v-straxovanie-zhizni-inna-belyanskaya-sk-metlajf-v-ukraine.html.
  4. Украинцев И. Ютьюб канал: Режим доступу: https://www.youtube.com/channel/UCYBYYvvH1WUYDDngXR5kOzQ/feed
  5. А. Рева Впровадження накопичувальної системи залежить від нардепів // Режим доступу: https://www.epravda.com.ua/news/2019/01/18/644416/.

Про автора

Close