ДАВНЄ МІСТО

© Володимир ЛІПКАН | 16.01.2026. Львів

У чому таємниця стародавніх міст,

Чому теплом приваблюють вони,

Архітектурний відчуваємо таємний зміст,

Краса і грація, вузенькі вулички, чудові ліхтарі.

Ми живемо у дивовижному і чудосвіті,

Який побудували нам діди, батьки.

А що нащадками по собі залишим,

Крім аватарів власних цифрових, крипти, війни?

Які будівлі власно ми побудували,

Архітектурний геній, смак і стиль у чом?

Самі себе убогі ми в красі пограбували,

Споживачі, а не творці: ґуртівня непритом.

Де стиль, розмах, жага творити,

Що дітям врешті-решт ми залишаємо?

Старе шалено критикуємо і з ним не можем жити,

Утім нове так й не створили, бо не знаємо.

Оскаженіле мислення споживача,

Воно далеке від ідей Творця.

Людина самість у красі буття згубила,

У техносвіті поховала і бездумно геть закрила.

Дивлюсь: костьоли, церкви, давнії монастирі,

Театри, величні дзвіниці, вуличні граційні ліхтарі.

Ходжу столітньою бруківкою і подумки гадаю:

Сучасне людство: що створило і що має?…

Якії спомини по собі залишаємо,

Які дзвіниці, нові вулиці й міста,

Ми дітям світ дідів своїх бажаємо,

А самі підемо із ТРЦ у небуття?

Де нові Луври, Університети і Софії

Де шедевральні втілені в життя мистецькі мрії,

Де новії мости, палаци та архітектурнії взірці

Лиш бізнес-центри, банки, скло в металі і зелені папірці…

Споживче і духовно нице покоління,

Далеке геть від задуму Творця сплетіння,

Убоге, замкнене лише у свій дивацький світ,

То що залишиш ти нащадкам, в чом ТВІЙ Заповіт?